ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

неділя, 16 жовтня 2011 р.

ОСНОВИ САНІТАРНО-МЕДИЧНОЇ СЛУЖБИ В УНР

Вол. Трембіцький

                                                  (листопад 1917 — березень 1918)

              Ця стаття нашого дослідника нової української історичної доби є частиною великої праці п. н. "Український лікарський світ у будові Української Держави 1914-21".

             Українську державу проголошено 22 січня 1918 року, одначе окреме Міністерство Народнього Здоров'я й Опікування створено щойно з приходом до влади в Україні гетьманського уряду, створеного 3 травня 1918 р. Воєнні події в Україні між січнем та квітнем 1918 р. не дозволили урядам Української Народної Республіки (за прем'єрів: В. Винниченка та В. Голубовича) зайнятися творенням, попри інші міністерства, теж міністерства здоров'я. Цю важливу проблему можна було братися розв'язати сяк-так лише в час мирного існування держави.

             Час між листопадом 1917 та квітнем 1918 року був не мирним, а революційним та від кінця січня 1918 р. аж до кінця квітня воєнним, тобто оборонних дій Української Республіки із її союзниками — Центральними державами проти Московії Леніна. У тій виїмковій ситуації, де на території всієї України змагалися сили старого великодержав'я, нової ленінської революційности та українського самостійництва, метою якого було перебрати всю виконавчу владу в країні та надати їй державницький характер, санітарні справи мусіли мати радше військовий, не цивільний характер.

              Влада в той час думала військовими категоріями й тому медично-санітарна служба була підчинена військовому центрові існуючої російської влади аж до 13 листопада 1917 року, коли в Києві переведено переворот під проводом «Краєвого Комітету Охорони Революції». Цей Комітет видав відозву до всього населення України в межах дев'яти основних українських губерній. У відозві Комітет закликав усі існуючі установи далі сповняти мирно адміністративні функції, виконуючи розпорядження Комісарів, яких на місце губернаторів назначив Краєвий Комітет. Військові справи підлягали підполковникові Юрієві Капканові, а Командуючим Київською Військовою Округою назначив Комітет полк. летунства Віктора Павленка. Цьому Командуванню підлягала Медично-Санітарна Управа із існуючим генерал-інспектором старої влади, отже москвином.

               Розуміючи вагу санітарної служби в цей непевний революційний піввоєнний час, Краєвий Комітет доручив своєму довіреному в громадсько-політичній праці фельдшерові Якову Зозулі передати урядове уповноваження військовому лікареві Мортірієву Галінові доручення перебрати пост Командуючого Військово-Санітарної Управи в Україні. Однак лікар ген. Галін не погодився прийняти пропоноване йому становище, мовляв, українці ще не здатні успішно перевести таке діло.

               У своїй праці: «Кінець Російської влади в Україні» (Огляд подій та особисті спогади), Нью Йорк, 1964, Я. Зозуля не подає прізвищ інших можливих фахівців, які могли б в той час перебрати управління санітарно-медичними справами в Україні, а приходить до ствердження факту — перебрання ним самим (на розпорядження Краєвого Комітету) функції інспектора Військово-Санітарної Управи, яка містилася в будинку Військового Штабу при Банківській вулиці.

               Треба припускати, що тоді не було в Києві таких «певних українців»-лікарів, які могли б зайнятися управлінням санітарної служби, а якщо були українські лікарі, то вони були потрібні для виконування лікарських функцій по шпиталях чи по «санітарних пунктах». Інспекторський пост, ясно, вимагав медичного знання, одначе був більш адміністративною, ніж лікарською чинністю.

                В споминах Я. Зозулі, як першого інспектора Медично-Санітарного (військового) Управління Між 7-13 листопада можна спостерегти три важливі факти:

                1) загальна підпорядкованість дотогочасних службовців всякого медичного фаху та служби новій владі та рівночасно

                2) нехіть підпорядкуватися українському новому начальникові, який, як свідомий українець, не був до вподоби більшості службовцям-москвинам;                                                                                                                                                                   

                3) загальне невдоволення лікарського персоналу із нового інспектора, який своїм званням фельдшера не знаходив поваги у лікарів. На це делікатно натякали лікарі. Але вони, мабуть, розуміючи складність всієї відповідальности санітарно-медичної служби перед громадськістю та існуючою владою, яка революційним шляхом замінила (1. XI. 1917) московську владу в Києві. Все ж, директорами шпиталів (в старому будинку шпиталю та в тимчасовому приміщенні на час війни у будинках 1-ої та 2-ої гімназій) на Бібіковському Бульварі залишилися дотогочасні лікарі.

               Тому що час, коли вперше в столиці України прийшла українська влада, був непевний і можна було сподіватися реакції збоку місцевих ворожих елементів, інспекторат Санітарно-Медичного Управління дав перший наказ урядувати військовим шпиталям в повному воєнному поготівлі та в додатку відкрити в означених точках міста нові перев'язочні пункти із санітарними колонами. 

               Москвини таки не стерпіли нової влади. Контракція прийшла збоку дотогочасного московського військового командування в Києві ген. Квєціньского (поляк за походженням). Арештовано новоназначених Комісарів ще до перебрання повної контролі в Україні українським урядом. Привернення московського володіння в Києві привело до дезорганізації нової української адміністрації. Зрозуміло, що без сили в реальній формі їй не вдасться упоратися з московською зверхністю.

                Щойно 13 листопада українські збройні частини із піддержкою чеського леґіону перебрали владу в столиці та привернули владу українських народніх комісарів, які перебрали знову адміністраційні пости.

                 Такий стан тривав до 20 листопада 1917 року, коли в Україні була проголошена формально перша державність під назвою Народньої Республіки та під безпосереднім проводом Генерального Секретаріяту.   

                  В санітарно-медичній службі прийшла зміна посту інспектора. На місце інспектора Якова Зозулі прийшов на недовгий час «заурядлікар» (студент медицини) Іскра. За його урядування проголошено 25 листопада 1917 р. закон від імені Української Народньої Республіки, згідно з яким всі дотогочасні установи державні, міські та приватно-суспільні, які були створені на території УНР до дня 27 жовтня 1917 р., мали повинуватия українській державній владі. Таким чином приватна медично-санітарна служба підлягала Комісаріятові Внутрішніх Справ та Фінансів, Військово-Санітарне Управління — Комісаріятові Військових Справ та Департаментові Морських Справ при Комісаріяті Військових Справ.

                За недрукованими ще споминами Ганни Совачевої «Крізь пориви життя» в Києві були активними лікарі-українці, які виконували службу раніше та новоприбулі з провінційних міст, які включилися були в організацію місцевого Медично-Санітарного Управління. Установа містилася в готелі Бельв'ю при Володимирській вулиці. Тут гуртувалися наші лікарі та медична служба, а мотором в українізації цієї служби були лікарі Равич та Совачів. Першим здобутком Санітарно-Медичного Управління було улаштування першого санітарного поїзду, який з кінцем січня сповняв свою шпитальну службу в окрузі столиці, в боях за Київ, опісля в районі Коростеня та в напрямі на захід аж до Сарн, де поблизу проходив вже німецький фронт.

               Не маємо досі даних, як довго сповняв свої урядові чинності інспектор Іскра при поновленій владі у Києві. Треба припускати, що не довше, як до половини лютого 1918 року, коли прийшло до оформлення державного уряду та назначення чинностей в республіці додатково новими людьми, розраховуючи на поновлення наступу військ УНР на схід з допомогою військ Німеччини та Австро-Угорщини.

               В лютому 1918 року, за спогадами Я. Зозулі, евакуйовано з Києва на розпорядження санітарного інспектора армії УНР санітарний поїзд до Сарн на Поліссі. Я. Зозулю призначено за наказом військового міністра Ол. Жуковського знову інспектором Військово-Санітарного Управління в Армії.

               Командантом санітарного поїзду був Анастасій Ліхнякевич — член Центральної Ради. В часі постою між Сарнами та стацією Маневичі, (куди переходив воєнний німецький фронт), шпитальний поїзд сповняв функцію перевозу персоналу мирової делегації чи вищих урядовців УНР та від лютого 1918 р., коли почався новий наступ збройних сил Німеччини та Австро-Угорщини на схід із збройними частинами України, санітарний поїзд виконував військове завдання в перевозі ранених та шпитальної медичної допомоги військовим з'єднанням у прифронтову смугу.

               Три дні після зайняття Києва українським військом, 4 березня 1918 р., санітарний поїзд прибув з Коростеня до Києва, де перевезено ранених із поїзду в місцеві київські шпиталі.

               За згодою Міністерства Закордонних та Військових Справ вислано 10 березня 1918 р. вперше до Німеччини Військову Санітарну Місію на чолі з сотником Ср. Сиротенком та значковим Вас. Байдою для перевірки стану полонених українського роду з московської армії з метою організовання репатріяції українських полонених в Україну для поповнення місцевих військових частин.

             За інформацяіми п. Совачевої, шпитальна служба була в повному занепаді чи краще кажучи в безладі. Багато хворих вояків Української Армії в шпиталях були винищені московськими окупантами. Хто міг вчасно втекти із шпиталя на приватне приміщення — врятувався. Українська влада, яка евакуювалась з Києва в перших днях лютого 1918 року, не могла взяти з собою всіх хворих із шпиталів, куди перевезено їх з фронтової смуги на Чернигівщині та Переяславщині.

            З приїздом уряду УНР до Києва від 1-го на 2-ге березня 1918 р. почато думати про відродження санітарної управи. її очолив д-р Совачів, а головним лікарем санітарного поїзду був невідомий нам досі київський лікар жидівської національности. В усій управі київської санітарної управи було впродовж літа та осени 1918 року коло 200 людей. В склад цього штабу входили українці, жиди, москвини та всякі інші по національності професійні сили, які тоді перебували в Києві та на розпорядження гетьманського уряду стали на службу Української Держави.

           Подібну до Київської системи санітарного управління наладнано в усіх інших містах. Місцеві філії чи станиці, які підлягали були місцевим військовим командатурам чи тимчасово міському управлінню, тепер підлягали Міністерству Військових Справ в Києві.

Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації