УКРАЇНСЬКА ВІЙСЬКОВА ТЕРМІНОЛОГІЯ

Зенон Стефанів

Термінологічна лексика сучасної української літературної мови дуже багата і різноманітна. Вона поділяється на окремі групи, відповідно до розгалужень науки, техніки, виробництва, мистецтва і т. ін., що мають свою специфічну термінологію.
В теперішніх умовах найбільш занедбаною ділянкою української термінологічної лексики є наше військове назовництво. Справа не полягає в тому, що ми такої термінології не маємо, — ми її маємо вже здавна, — одначе внаслідок браку свого власного державного війська не існує в нас можливости швидко засвоювати і творити нову термінологію, а що найголовніше — популяризувати її. Відомо ж, що основним засобом в поширюванні і устійнюванні військової термінології є фахова військова література, якої кількість і якість відображує рівень і наставлення збройних сил держави. Сюди належать навчальні військові посібники, правильники і порадники, спеціяльні словники, службові статути і статути бойового навчання, фахова періодична преса та військово-наукові окремі публікації з різних галузей військознавства.
Перші спроби творення української військової термінології започатковані в галицьких парамілітарних січово-стрілецьких організаціях перед першою світовою війною в 1912-14 рр. На початку 1914 р. вийшов друком у Львові странням «Січового Союзу» перший в українській мові військовий вишкільний підручник «Правильник Піхотинців».
В легіоні УСС в період 1914-18 рр. усе наказодавство та військове назовництво велося тільки українською мовою, що й причинилося в великій мірі до розвою, устійнення і популяризації української військової термінології. Означення військових ступнів, організаційного поділу, усного наказодавства, озброєння впоряду і т. д. від УСС перейняла УГА.
На Надніпрянщині, аж в березні 1918 р. при шкільному відділі Генерального Штабу УНР створено окрему комісію військової термінології, що мала упорядкувати та устійнити військове назовництво. Для такої праці не було можливости в бурхливий час революційних подій 1917 року, коли українські військові терміни виникали хаотично і самотужки по різних військових частинах. Вже за Гетьманату шкільний відділ виготував, а частинно і видав в перекладах та переробках з російської мови низку військових статутів і підручників. Тоді виходить також короткий «Московсько-Український словник для військових» В. Євтимовича. В Кам'янці Под. в 1919 р. видано декілька перекладів статутів, як напр.: піхоти, кінноти, артилерії, муштровий, польової, внутрішньої, вартової, залогової служби і т. д.
Державний Секретаріят Військових Справ ЗО УНР мав свій окремий «Письменничий Відділ», яким завідував проф. І. Боберський. Сюди входили справи видань військових підручників, військової термінології та редакція розпорядків УСВС. Не маємо даних про те, які саме публікації були надруковані цим відділом.
В добі т. зв. українізації від 1920 р. до початку 1930-их рр. у Харкові існувала Школа Червоних Старшин з українською мовою навчання. Вона готувала старшин до територіяльних частин Червоної Армії, розльокованих на Україні, де, поруч російської допускалася як командна мова, також і українська. Територіяльна система в 1930 р. була скасована, а школа цілком розгромлена. Особливою заслугою школи було те, що в ній приділювано багато уваги і зусилля в творенні і устійнюванні української військової термінології, не зважаючи на несприятливі до цього умовини. На протязі десятиріччя школа видала кільканадцять перекладних підручників, тісно пов'язаних з утворюванням фахового назовництва, головно в означуванні складових частин зброї. Так наприклад: «Рушниця зразку 1891 р.», «Револьвер» системи «Наган», «Станковий кулемет» системи «Максима», «Ручний кулемет» системи «Люїса», «рушничні й ручні гранати» і т. п.
За почином харківської ШЧС в 1928 році вийшов перший в українській лексикографії фахово опрацьований військовий словник, зложений С. і О. Якубськими і зредагований Технічним Відділом Інституту Української Наукової Мови УАН. (Російсько-український словник військової термінології упорядкували С. та О. Якубські — Держ. Вид. України, 1928). В цьому словнику, хоч і невеликого обсягу, — біля 9 тис. гасел — належно відмічені своєрідності українського назовництва а також і усна наказодавча термінологія. Інститут УНМ підготовляв до видання наступний, значно поширений військовий словник. Розуміється, що словник Якубських, як і всі словники видані до 1933 р. включно, — був засуджений окупаційним режимом і вилучений з ужитку.
Поворотним етапом в розвитку нашої військової термінології треба уважати появу в 1939 р. двох словників: «Німецький та український військовий словник» і «Німецький та український летунський словник». Обидва словники уложив Іван Ільницький-Занкович, подаючи в них величезний лексичний матеріял. В німецькій та українській частинах обох словників надруковано около 70 тисяч термінів, що відносяться до військової справи. Ільницький-Занкович, беручи за зразок словник Якутських, виявив себе першорядним військовим лексикографом. Його праця свідчить про багатство лексичного фонду української мови, яка досягла такого рівня, що і в царині військового словництва не поступається перед найбільш розвиненими чужими мовами.
Автор цієї статті, як історик Українського Війська, вже здавна прикладає багато уваги до справи українського військового словництва. В 1925 р. уложив для потреб УВО, що користувалася польською військовою літературою, — короткий, біля 900 найконечніших термінів, — польсько-український військовий словник. Він був виданий коломийською Окр. Командою УВО гектографічним способом (200 прим, під псевдонімом М. Петренко). В 1935-39 рр. опрацював разом з відомим військовим істориком Остапом Думіном (псевдо Антін Крезуб) більший військовий словник — приблизно 7 тис. термінів. Цей словник був почасти енциклопедичного характеру, цілий ряд гасел мав короткі пояснення, що відносилися до української військовости. Крім того кожний вираз мав відповідники — німецький, польський і російський. До вибуху 2-ої світової війни цей словник був доведений до літери «Р». На жаль, у вирі воєнних подій пропав увесь цей словниковий матеріял, загинув також і його співавтор Осип Думін.
В післявоєнному часі, починаючи з 1951 р. — автор активно займається проблемами військової термінології. На цю тему написав кількадесят статтей у «Свободі», а крім того і в інших статтях загальновійськового змісту старається примінювати українське назовництво. Дальше, автор закінчує укладання короткого англо-українського словника з термінами, найчастіше уживаними в пресі і поточній мові. В ньому зафіксовано давніше вже устійнені означення, що в теперішніх словникових виданнях в Україні зовсім не відмічені або русифіковані, — як також і цілий ряд нових українських відповідників, в зв'язку з сучасним військознавством.
Багато праці вложив в укладанні військового словника С. Старів, учитель української мови в американській школі мов у Монтерей; до речі, тепер там українська мова скасована. Цей словник базований на фаховому підручнику ТМ 30-544 — «Ґлоссари оф Совієт Мілітари Термінолоджи» вимагає відповідної перебудови, перед евентуальним його виданням.
Слід також згадати, що в 1944 р. був виданий цикльостильним способом в Українській Дивізії малий нім.-український військовий словник з ділянки тактики. Можливо, що були й інші малі термінологічні словники, видані для користування Дивізії, УВВ чи УНА. Одначе конкретних даних відносно цього, автор не зміг установити.