ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

середа, 5 грудня 2012 р.

ПОРУЧНИК ПЕТРО МАКАРЕВИЧ НЕ ЗГИНУВ ПІД БРОДАМИ

Євген Лопушанський

                             Прочитавши спомини кол. дивізійників в журналі "Вісті комбатанта", хочу дещо спростувати. В споминах Павла Сумаркіна "В оточенні під Бродами" автор впевнений, що поручник 8-ої сотні, 30-го полку, Макаревич загинув, оточений на коні більшовиками, від їхніх багнетів. Насправді він лишився в живих.

                              Коли більшовики окружили його й хотіли покінчити з ним, він крикнув: "За мене получите орден!" (Це з його слів). Його забрали в штаб якоїсь частини, а там він зізнавав, як йому було вигідно. Вкінці його засудили.

                              З поручником Макаревичем я був разом (липень-серпень 1945) в одному з лагерних шпиталів у Харкові. З його слів знаю, що був учасником Визвольних змагань 1917-1920 рр. Опісля жив у Польщі, як багато таких, як він, еміґрантом. Був родом з Білої Церкви. Високого росту, обличчя подовгасте, чоло високе, стрункий. (У мундирі я його не бачив, лише в шпитальних лахміттях).

                               Поручник Мирослав Малецький, командир 7-ої сотні мусив бути з ним знайомий. Поручник Макаревич був знайомий з командиром 5-ої сотні, 29-го полку, Рудичевим (я служив десятником у його сотні і був свідком його поранення в шию біля с. Пониква, на схід від Ясенева).


ДЕЩО ПРО СЕБЕ

                            Я, Лопушанський Євген, 1924 року народження. В 1943 році закінчив Чортківську гімназію, а в липні першим транспортом прибув до Гайделяґру. Рекрутський вишкіл пройшов в 10-ій сотні, а підстаршинський - в Радольфцелі. Після вишколу був інструктором в Цайзав, б. Нойгаммеру, вишколюючи новобранців. В червні 1944 року, перед виїздом Дивізії на фронт, я добровільно подав рапорт і виїхав на фронт з 5-ою сотнею, 29-го полку.

                            З брідського кітла не пощастило мені вийти. Був ранений в ногу. Більшовикам попав в руки 24 липня. Пам'ятаю - це був понеділок.

                            Судили мене 14 листопада 1944 року в м. Чорткові, Тернопільської обл. Це не був ніякий суд, а в одну з вільних камер тюрми зайшли три азіяти (т. зв. "тройка") й прочитали мені присуд: "Добровольно вступіл в СС дівізію "Галічіна" і прінімал актівноє участіє в боях с Красной Армієй. Висшая мера наказанія - растрєл с конфіскацієй імущєства".

                            Частку мойого "імущєства" батьки сплатили, а "растрєл" в лютому 1945 року замінили 10-ма роками. Судили, як кому захотілося. Пройшов більшовицькі табори мордовського лагеря повних 10 років і 5 років заслання.

                             Являюся членом Братства Тернопільської станиці.

Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації