ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

середа, 23 грудня 2009 р.

АТАКА КІННОТИ УСС НА ОСТРОВЕЦЬ І ЛАСКІВЦІ

Михайло Петруняк
Хорунжий кінноти УСС

(Із спогадів учасника)

Було це 9 червня 1919 року. Тоді, після Чортківського пролому, на наказ команданта Кінної сотні УСС четаря Льва Лепкого виїхав я з півчотою до Чорткова-Вигнанки шукати за придатним вирядом для кінноти. Під вечір прибув до Чорткова з першою чотою четар Дмитро Коржинський і повідомив мене, що маємо направитись до с. Острівця, куди прибуде і наш сотенний Лев Лепкий з рештою сотні. В Острівці буде постій нашої 1-ої Бригади УСС.

Вже була ніч, як ми минули обози нашої Бриґади та виїхали на дорогу до Острівця. За нами над"їхав ровером телефоніст з Бриґади, а що ми їхали кроком, то минув нас і пігнав наперед. За яких 15 хвилин почулась перед нами стрілянина, а ще за 20 хвилин прибіг наш «роверист» вже пішки та повідомив, що то за ним стріляли поляки. Застава ворога була при північно-східньому в'їзді до села. Ми попробували дістатись до села яром зі сходу і це нам вдалося. В долині над потічком під'їхав я до першої хати. В сінях було двоє дівчат, які сказали мені, що ще звечора село зайняли поляки і що коло костела на півночі від села стоять їхні «канони».

Зачало світати. Ми поскакали на головну дорогу села, тут я перерізав телефонні дроти, а четар Коржинський наказав вістунові Кекишові відкрити скорострільний вогонь по вулиці. Ми ж почали стріляти з карабінів. У селі знялась паніка й крики. Тоді Коржинський до мене: «Миха! Тепер на гармати!» Ми поскакали до костела, але гармат там не було.

По дорозі бігали групами та поодинці поляки і втікали полем в сторону с. Ласковець. Ми ґальопували між ними та завертали назад. Поляки, видно, прийняли нас за большевиків, бо деякі, підносячи догори руки з грішми, просили: «Пане большевіку, даруйцє жицє!...

Скачучи так між поляками, я чомусь почав пісеньку, яку ми часто співали в 2-ім курені з Бодьом Купчинським під Львовом: «А ксьондз Мацох ксьондз Морови Бофалло Біл»...

Так доскакали ми аж перед с. Ласківці. Тут вістун Кекиш сипнув скорострілом по селі, а четар Коржинський зі своєю чотою поскакав на захід села, а я з моєю чотою — в село. Перестрашені поляки піддавалися...

Тоді на Ласківці наступав 2-ий курінь УСС. Командант куреня сотник Білинкевич, побачивши нас вже в Ласківцях, стримав вогонь куреня і заатакував село зі сходу приступом на баґнети і так остаточно зайняв Ласківці. Наша ж кіннота гналась за ворогом, що тікав за село і захопила від поляків обози з воєнним матеріялом та обстрілювала далі втікаючу польську кінноту...

Повертаюсь до Ласковець. Тут біля школи зустрів мене і щиро обняв сотник Білинкевич, а директор школи Пасіка запросив нас на сніданок.

Так то ми кіннотчики УСС помогли двом куреням УСС зайняти два села Острівець і Ласківці, пов. Теребовля, вигнавши звідти та побивши польські залоги.

Пройшло багато років. І ось вже в Чікаґо в далекій Америці стрінув я очевидця нашої атаки — сина свідомого господаря й війта села Ласковець. Він тоді ще молодий гімназист ховався з кіньми перед поляками і вже думав, що своїх коней не врятує, та нараз побачив нашу кінноту, що гналась за ворогом... Тепер, через стільки літ після тих славно-пам'ятних подій, пригорнув він мене, приговорюючи — «Мій визволителю!» Це був колишній парох церкви се. Миколая в Чікаґо, о. професор д-р Михайло Ваврик, Що нині перебуває в Римі... Це він перший відвідав в люті часи наших дивізійників в Ріміні та з Риму ними опікувався...


Атака кінноти
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації