ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

понеділок, 9 лютого 2009 р.

Здобуття Києва

Ген.-хор. Роман Дашкевич

Виїмок з книжки ген.-хор. Р. Дашкевича „Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота", яка появиться накладом В-а „Червона Калина" у Ню-Йорку.


Стояння військ під Києвом тривало задовго. Штаб Головного Отамана вирішив виступити проти німців. 8 грудня 1918 р. Штаб видав наказ розброїти німецькі війська на Правобережжі. Наказ виконано. Німецькі війська складали зброю, в одних місцях без опору, в інших боронилися, але ця оборона небагато помагала, бо таки були примушені зброю скласти. Це роззброювання відбулося різно. Наприклад під самим фронтом у місті Василькові, у казармах, стояло дві сотні німецької піхоти. Раненько піхота з кулеметами обступила казарми. Новозорганізована 5-та батерія заїхала на позицію таки під казарми. Гирла гармат були спрямовані на казарми. Від німців зажадано скласти зброю. На таку поставу обидві сотні склали зброю. На станції у Василькові подано їм потяг, яким вони поїхали до кордонів України. На другий день приїхав на станцію у Василькові командант батальйону, до якого належали ті дві роззброєні сотні. Старий, сивий майор, який стояв на квартирах з двома другими сотнями по селах поза фронтом, що його тримали Січові Стрільці. Зайшов він до Штабу Дивізії СС, до сот. Сушка. Майор зразу сварився, а далі прямо рвав собі волосся на голові, як сміли роззброїти його дві сотні, як він міг так без бою втратити дві сотні. Сот. Сушко і старшини, які були там, співчували старому німецькому офіцерові, який, певно, перебув кілька років на фронті і не втратив у бою двох сотень, а тепер пропали його дві сотні. Сот. Сушко потішав майора, як міг. Переконував, що тут вина по стороні німецького командування. Чого німці мішаються до війни з гетьманцями і Добровольцями. Чому поставили були ультиматум, щоб республіканські війська відступили від Києва на 25 км. Майор не міг був цього ніяк зрозуміти і все повторяв, як він міг без бою втратити дві сотні.
Майор від'їхав до своїх других двох сотень поза лінію фронту. На другий день приїхала делегація від сотень бідного майора і заявила, що їх „Золдатенрат" і вояки рішили добровільно зложити зброю, якщо їм дадуть потяг, яким могли б від'їхати в Німеччину. Сот Сушко заручив їм, що оскільки привезуть зброю, то потяг буде на них чекати на станції у Василькові. Німці привезли підводами кріси, кулемети і віддали. Подано їм потяг і вони вдоволені від'їхали. Майора між ними не було.
Роззброєному німецькому війську залишили наші все: харчі, особисте майно вояків і старшин, бо ніхто не контролював, що вояки беруть із собою в потяг. Старшинам залишали також револьвери. Січові Стрільці розуміли трагедію кожного німецького вояка і старшини, який мусів скласти зброю, бо самі з початком травня 1918 р. були змушені скласти її в Києві. Роззброєння відбувалося чемно, без образ, без ревізії. У травні, коли Січові Стрільці складали зброю, німці залишили стрілецьким старшинам револьвери, так тепер Січові Стрільці залишали їх німецьким старшинам.
Того ж таки дня увечорі залізничники повідомили, що з Києва їде два ешельони німецької кавалерії. Перед станцією у Василькові зроблено засідку з піхоти і кулеметів, а новозформована 6-та батерія виставила чотири гармати. Поставлено червоні лямпи, щоб потяг затримався. Потяг станув перед червоним світлом і перед гарматами. Покликано командира потягу до штабу дивізії. Прийшов майор з двома старшинами до штабу, де було кількох стрілецьких старшин. Майор представився, якийсь граф, як командант дивізіону кавалерії. Кавалерія ця були „тотенгузари". Сот. Сушко заявив йому, що супроти ворожого ставлення німців до республіканських військ, українська команда не може перепустити німецького озброєного ешельону в дальшу дорогу, і тому німці мусять скласти зброю. Майор зразу збентежився, не міг був зрозуміти, як можна ставити таке жадання. Заявив, що його гузари будуть битися до останнього, але зброї не складуть. Сот. Сушко сказав майорові, що опір безнадійний, бо ешельон оточений гарматами, кулеметами і далі не рушиться. Якщо ж він не вірить, що опір безцільний, то може йому показати, куди ешельон заїхав. Майор зі своїми старшинами зараз таки оглянув гармати, кулемети, які були спрямовані на німецький ешельон. Після того майор заявив, що мусить порозумітися із старшинами, що робити. Визначили час на рішення. За якийсь час прийшов німецький старшина і заявив, що вони складають зброю.
За яку годину подібно склав зброю другий ешельон німецької кавалерії.
У Хвастові прийшло таки до бою з німецькою залогою, заки вона склала зброю. Також у деяких інших містах відбувалися сутички.
Німці у Києві довідалися про розброєння німецьких частин і більше з Києва не виїжджали. Київ був замкнений довкола республіканськими військами. Німецьке командування у Києві побачило, що вже не є в силі ставити більше опір і почало переговори з Директорією.
Ще 29 листопада республіканські війська мусіли прийняти німецькі вимоги, а по двох тижнях німецьке командування у Києві мусіло прийняти українські умови. Німці зобов'язалися не мішатися у відносини на Україні і не встрявати в бої. Зобов'язалися стягнути усі свої війська до казарм і означити казарми білими прапорами. Приватні мешкання, де німецькі старшини та урядовці були на квартирах, мали бути означені написом „німецька квартира" і мав бути вивішений білий прапорець. Під час здобуття і вступлення до Києва республіканських військ німецькі вояки могли бути на вулицях, але без зброї. За це Директорія зобов'язувалася, що німецьке військо може виїхати з України зі зброєю і всім військовим майном.
По заключенні цієї умови з німцями війська Осадного Корпусу підступили 12 грудня під Київ. Стрілецькі батерії зайняли свої становища з-перед 29 листопада 1918 р., а новозформована 5-та батерія СС під командою пор. Мачехи стала на позицію у Браславській Борщагівці, 6-та батерія СС під командою хор. Шульги у Софійській Борщагівці, зформована одна 6-дюймова гавбиця стала на позицію біля Хотов'я.
На день 14 грудня 1918 р. Штаб Осадного Корпусу призначив загальний наступ на Київ. До штабу дивізії СС прибув тоді полк. О. Удовиченко і виготовив наказ, які казарми має кожна частина СС зайняти по здобутті Києва. Гарматній Бриґаді СС була призначена Артилерійська Школа у Кадецькій Рощі, де за гетьмана стояв гарматний сердюцький полк, а одна батерія мала стояти у Михайлівському монастирі, де за часів Української Центральної Ради стояла 1-ша батерія СС.
До батерії на фронті підвезено багато набоїв. Перед полуднем усі батерії отворили гураґанний вогонь по ворожих становищах. Ворожі батерії зразу відповідали вогнем, а дальше замовкли. Близько перед полуднем рушила піхота до наступу. Опору вже майже не було, хіба перестрілка.
В полудне приїхав ще з Києва на станцію в Боярці паровіз з одним вагоном. На паровозі і вагоні повівали французькі і білі прапори. З потягу вийшли два французи. Заведено їх до штабу дивізії СС. Один представився, що є французьким консулем у Києві і приїхав посередничити, щоб заперестати бої і укласти умови здачі міста. Сот. Сушко заявив консулеві, що він є тільки начальником дивізії і не має права провадити таких переговорів. Такі переговори могла б провадити тільки Директорія або командуючий республіканськими військами Головний Отаман С. Петлюра. Всі вони є у Вінниці, але це вже запізно, бо республіканські війська вже наступають на Київ. Консул переконував, що російські Добровольці ставлять барикади на вулицях Києва і будуть боронитися, що місто у боях буде знищене.
В міжчасі прийшло повідомлення, що Січові Стрільці входять уже до Києва. Сот. Сушко повідомив консула, що вже війська входять до Києва, що він теж мусить їхати до Києва, і попрощав консула. Старшини, які були у штабі дивізії сіли на коні і почвалали через Жуляни у Київ.
Під вечір республіканські війська зайняли столицю України.
Київ був здобутий по 26 днях війни.
П'ять легких батерій СС 1-ша гавбична батерія СС і тяжка 6-дюймова гармата в'їхали до Артилерійської Школи у Кадетській Рощі. На брамі школи стояли сердюцькі гармаші на варті. Їх ніхто не роззброював, а сот. Дашкевич наказав їм далі тримати варту. Сердюцькі гармаші виправдувалися, що вони нічого не винні, що старшини покинули їх. Ці виправдання були непотрібні, бо ніхто не хотів їм робити чогось лихого. 4-та батерія хор. Пилькевича переїхала вночі через місто, через головну вулицю Хрещатик і заїхали до Михайлівського монастиря.
Російські Добровольці, які боронили Києва, розбіглися по місті, а частина їх замкнулася у будинку, де колись була Українська Центральна Рада. Ці Добровольці виїхали пізніше з Києва разом із німцями в Німеччину.
Сердюцькі частини були у своїх казармах, очевидно — без старшин.
Гет. Скоропадський залишив у своїй канцелярії деклярацію, що зрікається гетьманства і влади в Україні, переїхав з родиною до казарми, де було німецьке військо, а потім виїхав з німцями до Німеччини.
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації