ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

середа, 4 лютого 2009 р.

Варшавське повстання 1944 р.

Ф. Кордуба

Hanns von Krannhals: Der Warschauer Aufstand 1944, Auflage Bernard & Graefe, Frankfurt am Main

В 1964 р. появилася дуже цікава студія під вище затитулованою назвою у видавництві для Воєннознавства у Франкфурті, яка обіймає 447 стор., з чертинами Варшави. Ціна студії (оправа в полотно) 38. — нм. З уваги на це, що польська еміграційна преса дуже часто обвинувачує українців у масовій участі поборювання Варшавського повстання 1944 р., в нашій рецензійній статті вище згаданої праці звернемо особливу увагу на історичну правду, щоб доказати полякам неправдивість їхнього твердження та обвинувачень. Головне вістря обвинувачень скеровують поляки проти Дивізії Галичина (14 СС Дивізії Галичина), яка у їхній уяві брала участь у поборюванні Варшавського повстання 1944 р. Ганс Ф. Крангальс, відомий німецький історик, який ніколи не симпатизував з націонал-соціялізмом, написав свою книжку на підставі документів і різних джерел (польських та іншомовних), тому його праця відзначається повною об'єктивністю, вона вповні заслуговує на трактування її як історичного твору. Праця Г. Ф. Крангальса, це дуже вартісна студія, у якій представлений хронологічний розвиток польського повстанчого руху, яким кермувала передусім Армія Крайова (АК). В студії автор не поминув також інших повстанських груп, нпр., „Армія Людова, Народове Сіли Збройне, Служба Звицєнству Польскі" та ін. Цілість студії складається з наступних 14 розділів: 1. Польський спротив від 1939 р.; 2. Польський спротив і СССР; 3. Акція „Буря"; 4. Положення під німцями; 5. Варшава 1944 р.; 6. Пробудження повстання; 7. Німецькі сили і протизаходи у Варшаві і кругом; 8. Перебіг боїв до половини вересня 1944; 9. Совєтський наступ на Прагу; 10. Варшавське повстання і світова політика; 11. Закінчення і балянс; 12. Німецьке поборювання повстання; 13. Доля Варшави після 10 жовтня 1944; 14. Список використаних документів. Крім цього, студія має список використаних джерел (12 стор.) і список осіб, місцевостей і скорочень. У книжці є 9 чертин з боїв у Варшаві.
Автор студії, Г. Ф. Краннгальс на стор. 334-336 подає в оригіналі розпорядження Гайнріха Гімлера „Про трактування чужих народів Сходу". В цьому документі потрактовано поляків, українців, білорусів, ґуралів, лемків і кашубів нарівні з жидами, це значить, що всі ці народи були призначені на знищення. Отже вже цей документ унагляднює, що українці в ніякому випадку не були протеґованою німцями нацією, навпаки, вони разом з іншими слов'янськими народами належали до другорядного ґарнітуру народів, непанівних у Новій Европі. Від хвилини підписання пакту Ріббентроп-Молотов і окупації східкіх земель кол. Польщі (Зах. України), політика Москви супроти польського народу була скерована на шлях екстермінації ідейних елементів, подібно як і проти українців. Москва заздалегідь стриміла до повного підпорядкування Польщі, до встановлення маріонеткового уряду, який був би залежний від неї. Першим виявом такої політики Москви супроти поляків були масові депортації польської інтелігенції до СССР під час 1-ої і 2-ої окупації (1939 і 1944 рр.). Між депортованими було багато старшин кол. польської армії, з яких більше як 10 тис. зліквідували большевики в Катині. Ліквідація такої великої кількости старшин, це наглядний доказ злочинного винищування Москвою усіх польських елементів, які репрезентували незалежницьку ідею Польщі. Ідентично подібну політику винищування стосувала Москва також проти українців. Під час 2-ої світової війни націонал-соціялізм і комунізм були не тільки домовлені у змагу до знищення польської держави, але що більше, вони послуговувалися тими самими методами у винищуванні польського національного потенціялу. Ця злочинна політика в книжці Г. Ф. Краннгальса є дуже чітко висвітлена. Не зважаючи на нищівну цілеспрямованість політики Москви супроти польського народу, польська провідна верства рішилася піти шляхом Дмовського, орієнтуючись на Росію. Ця орієнтаційно політична концепція була трагічною у своїх наслідках і вона спричинила вибух Варшавського повстання 1944 р. проти німецького окупанта.
Не будемо подрібно застановлятися над розвитком польського повстанського руху під окупацією ІІІ-го Райху, бо на це немає місця у короткій статті. Вночі з 26 на 27.9. 1939 року ген. Роммель на старшинській відправі в підземеллях ПКО у Варшаві доручив ген. Карашевич-Токажевському негайно приступити до організування збройного руху для боротьби з окупантом. Ген. Карашевич-Токажевський одержав письмове доручення з підписом ген. Роммля та печаткою і цей документ став формальною підставою початків конспіраційної роботи поляків. 29.9.1939 р. ген. Токажевський приступив до організування руху з 13, йому довіреними людьми, і першим зав'язком організованої конспірації була „Служба Звицєнству Польскі". Від перших днів творення т. зв. „Звйонзку Валькі Збройней" (ЗВЗ), згідно з постановою польського уряду у Франції з дня 8.11.1939 р., найбільшу увагу зосереджено на опертя конспіраційного руху в Польщі на суспільно-політичній базі. Рівночасно покликання до діяльності ЗВЗ польським урядом на еміграції свідчить про те, що ця еміграційна польська влада прив'язувала до зорганізованої в краю збройної сили велику вагу. Інструкція, видана ген. Соснковським ч. 2 устійнювала поділ краю на команду німецької окупації у Варшаві і на команду совєтської окупації у Вільні. Такого суспільно-політичною базою була „Рада Оброни Народовей" (РОН), яку творили представники 3-ох головних партій у Польщі: ППС, СЛ і СН. 15.8.1944 р. ця РОН видала заклик до польського народу, який був надрукований вже під час Варшавського повстання у „Деннику Устав". Ця відозва вказувала на устроєві переміни в Польщі, які мали бути переведені в дусі правдивої демократії. Також Крайова Рада Міністрів підготовила розпорядження у справі виборів самоуправних і територіяльних органів, які мали бути переведені зараз після звільнення Польщі від окупації.
У підготові до повстання 29.7.1944 р. радіо АК відобрало авдицію з Москви в польській мові, в якій взивалося поляків до повстання. Заклик був підписаний Молотовом і Е. Осубкою-Моравським. Близькість військ Червоної Армії та загальне військове положення були пов'язані з цим закликом, тому він вплинув на командування АК розпочати повстання. Командування АК визначило день вибуху повстання 1.8.1944 р. У Варшаві приступило до повстання 32 тис. повстанців АК, та вже під час його тривання чисельний стан АК змінявся з причини втрат і напливу нових добровольців. Найбільший стан АК під час повстання доходив до 40 тис. повстанців. Крім цього у Варшаві під час повстання були ще повстанські частини, які не були підпорядковані командуванню АК, а іменно: НСЗ — 740 повстанців; формації комуністичні або комунізуючі — т. зв. „Корпус Безпеки" — 620 осіб, „Армія Людова" — 270 осіб і „Польська Армія Людова" — 120 осіб. Отже основною силою у переведенні повстання була АК, а не, як звичайно твердить совєтська історіографія, „Армія Людова". Варшавське повстання вибухло тільки з причини обітниць, що Червона Армія в скорому часі займе Варшаву. Проти 40-тисячної АК 1.8.1944 р. було 13 тис. німецької залоги у Варшаві, про що згадує автор книжки на стор. 120-128. До 4.8.1944 р. була допроваджена допомога в кількості — 86 старшин, 6.535 підстарший і вояків. До 20.8.1944 р. німецька оборона досягла 21.300 чоловік. Г. Ф. Краннгальс докладно перечисляє усі німецькі частини, які брали участь у ліквідуванні Варшавського повстання і їх докладно клясифікує на стор. 120-128 і в цьому списку немає записаної 14. СС Дивізії Галичина, ані її хоч би найменшої частини. У списку є група Камінського „РОНА" — 1.700 вояків, азербайджанська група з 5 старшин і 677 підстаршин і вояків. Група Камінського відзначалася особливим бандитизмом у поборюванні Варшавського повстання. Вона була зорганізована з асуспільного елементу, серед якого переважали москалі. Польська громадськість Варшави, чомусь уважала цю групу за українську, тому приписувала злочини українцям, не маючи на це ніяких підстав, що стверджує автор книжки на стор. 318. В актах 9-оі Армії, яка поборювала повстання згадується про російські, азербайджанські, туркменські, східньо-мусулманські, козацькі, волготатарські і литовські відділи, які брали участь у поборюванні Варшавського повстання. Немає ніде згадки, щоб 14 СС Дивізія Галичина була причасною у цих боях. Коли йдеться про СС-формації, в рамках корпусу, що ним командував обергруппенфюрер Еріх Бах-Зелевскі, брали участь: російський СС полк. Камінського; козацький поліційний полк 3 і східньо-мусулманський СС полк (ст. 319). Отже 14 СС Дивізія Галичина, яка була не поліційною, а армійською частиною, участи у Варшавському повстанні не брала, що унагляднює Г. Ф. Краннгальс у своїй праці „Варшавське повстання 1944 р.".
Автор у згаданій праці згадує про українців на стор.: 12, 52, 70, 72, 127, 135, 149, 265, 267, 305, 311, 318, 321 і 334. На стор. 52 є згадка про 14 СС Дивізію Галичина у зв'язку з заміром губернатора Франка організувати подібну СС дивізію з поляків. Проти цього заміру рішуче виступив Гітлер і Гімлер, тому не дійшло до її організації. На стор. 70-ій автор стверджує, що АК на Волині мала проти себе не тільки німців і москалів, але також і „український незалежницький рух". На стор. 265 автор згадує про одну сотию т. зв. „Гівіс", яка входила в склад Зіхергайтсполіцай у Варшаві. Автор припускає, що ця частина була вживана для вартування. На стор. 267 автор стверджує, що йому не вдалося устійнити участи в поборюванні Варшавського повстання частин українських і Власова. На стор. 305 автор стверджує, що польські повстанці розстрілювали всіх у німецьких уніформах, в тому числі також українців. На стор. 311 автор твердить, що під час екзекуцій цивільного населення Варшави 5. 8. 1944 р. участь брали в СС уніформах менше німців, більше „українців", які були дійсними екзекуторами. Але слово „українці" він поставив у знаках наведення, що підтверджує його сумнів щодо більшости українських екзекуторів. На стор. 318, згадує автор про полк. Дяченка і його дві сотні, які буцім-то брали участь у ліквідації повстання. На стор. 321 автор згадує, що з „Зіхергайтсполіцай" Варшава, Люблін і Познань була створена спеціяльна команда для розстрілів під командуванням гаупгштурмфюрера Шпількера, яка переводила розстріли в переважаючій кількості українцями. Інші місця, в яких автор згадав українців є малого значення. Отже участь українців у поборюванні Варшавського повстання була не такою великою, як це часто насвітлює польська преса. Ця участь деякої кількости українців ніколи не була одобрюваяа українськими політичними діячами, навпаки вона завжди була найгостріше осуджувана. Боротьба між українським і польським народами закінчилася з хвилиною ліквідації польської держави, якої уряд провадив супроти українців політику нищення всього, що українське. Тому початків взаємоненависти треба дошукуватися у політиці кол. польського уряду, в пацифікації, масових арештах і засланнях українців до концтабору в Березі Картуській. Коли йдеться про поліційні відділи з українців при „Зіхергайтсполіцай", вони були організовані в переважаючій більшості з асуспільного елементу, який допускався навіть бандитських злочинів супроти безборонного населення. Використування цих українських асуспільних, а то навіть злочинних елементів німцями для винищування польського безборонного населення в ніякому випадку не може бути притокою до того, щоб посуджувати весь український нарід у подібних злочинах. Націонал-соціялізм нищив польську інтелігенцію, він не щадив також і української. Польський нарід заплатив кількасоттисячними жертвами, а чи український нарід не зазнав подібних жертв від націонал-соціялізму? Обидва народи вийшли з другої світової війни з дуже великими втратами. Обидва окупанти не щадили, ані польського, ані українського народів, а в додатку оба народи під час жахливої трагедії гострили проти себе ножі, та себе винищували. Книжка Г. Ф. Краннгальса „Варшавське повстання 1944", це історія трагедії польського народу, який втратив свою державність, не ризиґнуючи з дальшої боротьби за привернення втраченого, заплатив морем крови. Книжка, яку повинен прочитати кожний політик і науковець, українець і поляк, щоб навчитися і пізнати джерела історичної трагедії обох народів, які мусять знайти спільну мову, щоб і в майбутньому не повторилися, жахливі у своїх наслідках, події. Ми переконані в тому, що друга світова війна була генеральним іспитом національно-культурної зрілости обох, сусідуючих з собою народів. Тому вважаємо, що цей іспит повинен стати пересторогою, щоб уникнути жахливого минулого, ступити на шлях мирного співжиття обох народів, до якого українці і поляки повинні всіма силами змагати. А щоб до такого співжиття дійшло, будьмо справедливі супроти себе самих, не обвинувачуймо себе взаємно в тому, чого не було. Це відноситься зокрема до обвинувачень, що 14 СС Дивізія Галичина була співучасною у поборюванні Варшавського повстання 1944 р. Будьмо дійсно культурними джентльменами і приязними сусідами!
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації