Українські війська перед завішенням зброї. ЖОВТЕНЬ 1920

Іван Цапко полк. Армії УНР

14-го жовтня Окрема Кінна Дивізія розпочала наступ на м. Бар. На цей день оперативна ситуація представляється так: 6-та Січова стрілецька дивізія, розбивши ворога під с. Єлтухи, наступала вже в напрям на Бар, загрожуючи ворогові з північного заходу. 4-та Київська стрілецька дивізія наступала долиною р. Ров, із заходу. В тому напрямку за відомостями розвідки, були такі ворожі сили: — 41 совєтська піша дивізія, — доповнена татарами та іншими зі сходу — після розбиття її під Теребовлею, і при ній Кінна бригада Кочубея (115, 116 і 117 кін. полки), 47-а сов. піша дивізія (139, 140 і 141 п. бриґади), частини 60 совєтської пішої дивізії й кінний відділ Байла.
Для ОКД була поставлена мета — захоплення міста Бар й знищення ворога, що оперував в цьому районі, наступаючи з південного заходу й використовуючи тиск на ворога 6-ої стрілецької й 4-ої Київської стрілецької дивізії. О 9 год. рано 1-ша бриґада ОКД у виконання наказу командира ОКДивізії, вирушила з м. Ялтушкова по шосі й тим розпочала славний наслідками наступ на м. Бар. Полки 1-ої бриґади кілька разів ходили в кінні атаки розбиваючи ворога, не дивлячись на те, що ворог намагався вперто боронити свої новозайняті позиції, підтримуючи своїх вояків горілкою (як показували полонені) й намагаючись привести до порядку свої погромлені полки. Після атаки 1-ої бриґади на південній околиці с. Складне, де ворога було збито з позицій й захоплено до полону коло 340 большевиків з командирами й комісарами, що належали до 418 й 419 п. полків 47 совєтської дивізії, командир ОКД для підсилення 1-ої бриґади в дальшому наступі на Бар — кинув до бою 4-ий кінний Ніжинський полк з 2-ої бриґади.
Місто Бар було запруджене большевицькими обозами, що виривались із міста різними шляхами й поперегороджували вулиці й дороги, а до Бару рятуючись бігли із страшним галасом рештки 47 совєтської пішої дивізії, скидаючи на дорогу взуття й одяг, для полекші. Полки — 1-ий кінний Лубенський та 2-ий кінний Уманський Запорожський 1-ої бригади та 4-ий кінний Ніжинський Івана Сірка полк, на плечах ворога увірвались до міста коло 6-ої год вечора. В час атаки під Баром в 4-му кінному Ніжинському полку були поранені 1 підстар-шина і 2 козаки. 1-ша бриґада мала втрати — поранено 3 старшин, забитий 1 козак та 9 козаків поранено. Ця операція 1-ої бриґади дня 14-го жовтня, принесла для ворога втрати 3-х полків — 365 п. полк 122 бриґади, 418 й 419 полки 140 бриґади й дала для ОКДивізії трофеї: 750 полонених з командирами й комісарами, 3 тачанки з діючими кулеметами, більш як 800 рушниць, 20 скринь гарматних набоїв, до 50,000 рушничних набоїв та 60 фір обозу з харчами й військовим майном.
Після захоплення м. Бару, полк 1-ої бриґади, а з ними й 4-ий кінний Ніжинський полк під командою підполковника Корчунева, переслідували рештки ворога аж до с. Іванівці, що лежить на південний схід від Бару, де ворог пробував боронитися. В останній кінній атаці, на с. Іванівці, взяли участь полки 1-ої бриґади й 4-ий кінний полк. Село було захоплене й ті з червоних оборонців, що залишились живими, взято до полону. Коло 9-ої год. вечора полки 1-ої бриґади й 4-ий кінний полк, стомлені попередніми боями й атаками, повернулися до м. Бару, женучи поперед себе полонених та обози. В Барі вже був ген.-хор. І. Омелянович-Павленко й прибула решта ОКД ще за світла. Ставлення населення до українського війська було зворушливе, громадянство Бару сердечно вітало полки дивізії й щиро частувало, чим могло, козацтво.
Блискучі акції частин ОКД 14-го жовтня, надзвичайно сполошили большевицьку залогу м. Жмеринки, там вже сподівалися налету української кінноти. В напрямку Бару ворог вислав з три-чверти залоги Жмеринки (за словами полонених) й вже в ночі, ворог, маючи сутички з нашими розвідчими стежами, наблизився до міста, а коло 4-ої год. ранку 15-го жовтня, три бронепотяги з важкими й легкими гарматами прибули з Жмеринки й стали на позицію перед ст. Бар. Окрема Кінна Дивізія стояла в с. Окладне, охороняючи доступ до Бару та до свого постою. Ворожі бронепотяги почали гарматний обстріл який тривав аж до вечора. За цей час по с. Окладне й околицях, ворог випустив більш ніж 800 стрілен калібром в 3 й 6 цалів та 42 ліній, які на 80-90% не розривались, тому й не спричинили поважних втрат, бо було кілька козаків легко поранених та кілька коней забитих. У селян в с. Окладному було пошкоджено або й розбито немало дахів, коминів, тощо.
Над вечір в цей район надійшла 4-та Київська стрілецька дивізія, яка вогнем своєї артилерії відігнала ворожі бронепотяги, а весь район здобутий ОКД було їй передано. ОКД перейшла в с. Волоські Чемериси до армійської резерви, де й спочивала два дні. Тут всі довідались про завішення зброї між поляками й москалями на 21 добу. Польський уряд згодився на московську пропозицію зробити перемиря, про що й було оголошено в польських часописах 15-го жовтня. Отже з вісток тих було ясно, що вже дня 12-го жовтня були підписані умови перемиря, з тим, що завішення зброї має наступити 18-го жовтня о год. 24-ій. В цих умовах нічого не згадано про Армію УНР.

ОСТАННІЙ БІЙ ПЕРЕД ПЕРЕМИРЯМ

Згідно з наказом, до військ Дієвої Армії УНР ч. 0187 від 16 жовтня 1920 р. — на українські війська покладено завдання, до часу початку перемиря, що мало наступити о 24-ій год. 18-го жовтня, опанувати таким районом і поставити Армію УНР в таке положення, щоб ворог не мав можливости користати з Жмеринського залізничого вузла, який відогравав першорядну ролю в стратегічних обрахунках большевиків. Здобутий район треба міцно забезпечити з використанням міста Могилів-Подільський для зв'язку з Румунією. ОКД матиме за завдання сфорсувати залізницю між Копайгородом і Митками й рішучим ударом провадити операцію в напрямку м. Станиславчик-Жмеринка й там перетяти шлях на Одесу.
Окрема Кінна Дивізія 18 жовтня вирушила на м. Копайгород, через с. Сеферівка й у м-ку Верхівка мала годинний відпочинок, звідки отримавши від штабу Кулеметної дивізії корисні відомості, ОКДивізія вирушила далі через сс. Мар'янівка-Володіївці. Коли голова колони дивізії входила до м-ка Копайгород, там її радісно зустріло населення, зокрема жидівське на чолі з рабіном і з Торою, — піднесли хліб та сіль й благословили дивізію на бій. З містечка ОКД рушила на с. Грабівці й дійшла до урочища Шаргородини.
В голові колони дивізії йшла 2-га бриґада, а спереду як авангард йшов 4-ий кінний Ніжинський полк. Дивізію вів (у відсутності ген-хор. Ів. Омеляновича-Павленка, що виїхав до штабу Дієвої Армії на важливу нараду) тимч. викон. обов. Командира 2-ої бриґади сотник Любимець. Колона дійшла до с. Мовчанська Лука й не встигли передові стежі 4-го кінного полку дійти до церкви, що була серед села, як раптово були обстріляні ворогом з південно-західної сторони села. 4-ий кінний полк відразу відкрив по напасниках кулеметний вогонь, а потім враз із 3-м кінним Чигиринським полком пішов в атаку.
Під тиском 2-ої бриґади червоні відступили на сс. Мовчанська Гута-Перепильниці й вже з нових позицій ворог відкрив вогонь. Частини ОКД з огляду на незручний терен для кінного бою, як ліс, ями, кущі, одержали наказ відтягнутися, почало сутиніти й коло півночі вся дивізія дійшла до с. Коцмазово. Туди вночі підійшла 4-та Київська стрілецька дивізія, яка своїми передовими відділами, рішучим ударом знищила ворожі застави й відкинула ворога за р. Мурафу.
Дня 19 жовтня ОКД в порозумінні з штабом 4-ої Київської дивізії щодо координації акцій в напрямку Жмеринки, вирушила в бік м-чка Станиславчика. В голові дивізії йшла 1-ша бригада із завданням: відкинути червоних за р. Мурафу, переправитись через річку, обійти з північно-західного боку й зайняти м-ко Станиславчик, що лежить на східному березі р. Мурафи. 2-га бриґада мала за завдання підійти до містечка й ще з західного берега Мурафи робити демонстрацію й обстрілювати його з артилерії.
Від поляків було повідомлення, що перемиря з большевиками починається о 12 год. вночі (год. 24-ій) й до того часу треба опанувати терен за р. Мурафу, бо згідно з умовою про завішення зброї, червоні мали відступити на 15 кілометрів від лінії фронту (невтральна зона), на якій в той час стоятимуть наші війська. До Жмеринки було яких 10-12 клм. З опануванням теренів якмога далі на схід, була б можливість змусити большевиків залишити Жмеринку, цей залізничий вузол стратегічного значення. Тоді залізнича лінія Жмеринка-Одеса потрапила б до невтральної зони і припинилось би курсування ворожих бронепотягів та підвіз нових частин.
1-ша бриґада ОКД з боєм захопила с. Дзялів, на плечах ворога переправилась через р. Мурафу в с. Тарасівка й пішла в наступ на м-ко Станиславчик між болотняним берегом Мурафи й залізницею. Тимч. керуючий дивізією „полковник" Любимець, не зважаючи на розвинутий успішний наступ у визначеному напрямку 1-ої бриґади, не підсилив цю бриґаду частинами 2-ої бриґади й не зробив потрібної демонстрації та, не переводячи до потрібного кінця намічену операцію, дав наказ 1-ій бриґаді повернутися до штабу дивізії, що з 2-ою бриґадою стояв у лісі, на перехрестю доріг Олексієвка-Дзялів-Телелинці. Отже у відсутності командира ген.-хор. Ів. Омеляновича-Павленка, дивізія не виконала завдання — захопити м. Станиславчик. Для демонстрації перед Станиславчиком і в допомогу 1-ій бриґаді не вжито 2-ої бриґади й артилерія не відкрила вогню по ворогові. Сотник Любимець буквально розкинув 2-гу бриґаду, а в тім і 4-ий кінний Ніжинський полк дрібними відділами в різних напрямках, можливо й для забезпечення наступу 1-ої бриґади, а сам на чолі півсотні (з охорони командива й зв'язкових при штабі) виїхав на горби проти Станиславчика й потрапив під вогонь добре пристріляних ворожих гармат та кулеметів, що й змусило його з півсотнею повернутися до лісу. Це в той час, як 1-ша бриґада була змушена під сильним обстрілом артилерії та бронепотягів ворога, захопити переправу коло хут. Млини, понісши непотрібні втрати, щоб перейти на західній берег болотистої річки. Це були наслідки необережного доручення важливого керівництва невідповідному старшині.
Під вечір, Окрема Кінна Дивізія перейшла на спочинок до с. Коцмарова, де коло 20-ої год. надійшов наказ до Дієвої Армії про те, що бойова чинність українських військ на фронті припиняється на 21 добу.
20 жовтня коло 10-ої години ранку, делеґація від всіх частин ОКД взяли участь у похоронах забитого в атаці на кулеметні тачанки ворога, підхорунжого Івана Андрусевича 1-го кінного Лубенського Максима Залізняка полку. Того ж дня о год. 13-ій полки дивізії рушили походом через м. Копайгород, м. Верхівка та сс. Серафієвка й Волоські Черемиси й на 24-ту год. прибули у с. Михалівці.

ЗАВІШЕННЯ ЗБРОЇ. ОКД В АРМІЙСЬКІЙ РЕЗЕРВІ В М. ВІНЬКІВЦЯ

В околицях с. Мигалівці полки відпочивали, використовуючи час на огляд коней та зброї й обозів. Дня 23-го жовтня о 7-ій год. вечора (19-ій год.) була зібрана вся Окрема Кінна Дивізія й її командир ген.-хор. Ів. Омелянович-Павленко, поінформував про загальне становище Армії УНР та про завішення зброї з червоними. З огляду на постійний брак коней для спішених козаків, кожна бриґада визначила ремонтну комісію мобілізації коней. Для 1-шої бриґади було визначено Острожський, а для 2-ої Заславський повіт. Було всього змобілізовано 60 коней, які й були надіслані ремонтними комісіями до штабу дивізії.
26-го жовтня всі частини ОКДивізії перейшли в район м-чка Віньківці й розташувалися в околицях містечка. Окрема Кінна Дивізія стала в армійській резерві в м-чку Віньківцях. На коменданта цього міста, а скорше містечка, був призначений сотник Барабаш, він же комендант штабу ОКД. Сотник Барабаш відразу навів свої порядки в містечку. Автор цього нарису, замешкав у голови жидівської управи (бурмістра), який його дуже добре прийняв й старався у всьому бути корисним. Бурмістр відзивався з великою похвалою про сотника Барабаша, заявляючи, що від довшого часу не було такого порядку й чистоти в їхньому містечку й всі мешканці з приємністю й пошаною говорять за справедливого хоч і вимогливого але й вічливого в поведенню свого коменданта. У нас захворів на тиф, тимчасово приряджений до штабу, лейтен. фл. Ілюченко-Яхновський й тоді лежав в гарячці тут в одній хаті. Бурмістр громади зорганізував все, що лише було можливе в допомогу нашому лікареві, як теж прохав залишити цього старшину у нього в містечку, де хворому буде повна опіка, аж його не Поставлять на ноги.
На ранок 1-го листопада полк був викликаний до штабу дивізії на перегляд.
Перед полуднем зайшов до мене сотн. Барабаш, повідомивши, що до штабу ОКД має завітати Головний Отаман, та що його можна чекати десь коло 1-ої год. пополудні. Трохи скорше визначеної години, на площі, де в школі містився штаб ОКД, вже все було готове для зустрічі Головного Отамана. На площі перед школою, для віддання пошани, були вишикувані в цілому строю частини від полків ОКД для почесної варти з прапорами й оркестрою.
Головний Отаман, за своїм звичаєм їздив до фронтових частин й нині, вертаючись з такої поїздки, мав завітати до командира Окремої Кінної Дивізії ген. Івана Омеляновича-Павленка. Але тим часом увагу штабових старшин звернув якийсь пожвавлений рух мешканців містечка поблизу школи. З бічних вуличок, гурмами сходилось жидівське населення на площу. Там, де з головного шляху йшла дорога короткою вуличкою на площу, при в'їзді — був дійсно незвичайний рух. Швидко будували там якесь перекриття, балдахим з матерії в чорні й білі паси. Було видно двох рабінів і всю гонорацію містечка, як міського голову та радних. Збоку вже уставилась і їхня оркестра.
Врешті появилася коло штабу висока, струнка постать молодого коменданта м. Віньківців, який з бурмістром, пішов докласти командирові ОКД, що населення містечка бажає привітати Головного Отамана при в'їзді, бо такої нагоди ще не мало.
Минуло лише кілька хвилин по 1-ій год. пополудні, коли появився самохід Головного Отамана, що звернув з головного шляху до містечка й незабаром змушений був спинитись при в'їзді на площу, перед балдахином. Там жидівське населення зустрічало урочисто, з Торою, Головного Отамана Симона Петлюру, цим віддаючи йому найвищу пошану.
Головний Отаман, що був в супроводі генштабу ген.-хор. В. Петрова й ад'ютанта полковника О. Доценка, вийшов з авта, а в цей час місцева оркестра вже грала „Ще не вмерла Україна..." Так приймаючи й віддаючи пошану стояв струнко Головний Отаман, слухаючи гимн, а потім під оклики — „Слава!" підійшов до нього бурмістр з рабінами, привітав й підніс на рушнику, хліб та сіль.
Коли Головний Отаман подякував за прийнятя, він вже пішки дійшов до будинку школи, де в супроводі ген. І. Омеляновича-Павленка прийняв почесну варту, вітаючись з козаками. Далі, Головний Отаман зробив перегляд зібраної ОКД й тут же на представлення командира дивізії та командирів полків, затвердив декількох кандидатів, що були намічені на старшин. В Окремій Кінній Дивізії того дня підвищено до першого старшинського рангу 20 осіб. Після цієї урочистости, полки ОКД з артилерією пройшли перед Головним Отаманом церемоніяльним маршем. Ця парада струнких колон кінноти з розвинутими значками й прапорами, викликала захоплення у мешканців містечка.
На постою в околицях м. Віньківці аж до 10-го листопада, в полках проводилась бойова підготовка, вивід коней, перекування, учбова стрільба з кулеметів та муштра по сотнях. Большевики за цей час „передишки" з поляками та й українцями, вели реорганізацію своїх сил на всіх фронтах. До українського війська дійшли відомості про присутність в головному штабі польського війська спеціяльної місії французького генерального штабу на чолі з генералом Вейґаном. Ця штабова місія перебрала все вище керівництво воєнними операціями проти червоних москалів, в тім числі й під Варшавою. Одним з найближчих співробітників генерала Вейґана був ген. штабу майор де Ґоль*) та інші досвідчені військові дорадники. Тут треба й згадати, що совєтські армії Тухачевського, вже 16-17 серпня були розгромлені під Варшавою польськими військами, де поважну ролю відіграла Армія УНР на крайньому правому крилі фронту. Рух під Замостя польських дивізій примусив совєтську кінну армію поспішно втікати на схід й переслідуваний кіннотою, совєтський командарм-вахмістр Будьонний ледви врятувався від полону в околицях с. Тростянець-Острів, Луцького повіту.
Армія УНР займала протибольшевицький фронт правіше 4-ої польської армії й мала зв'язок і не раз співдіяла з групою ген. Латинника (8-ма польська піша дивізія ген. штабу полковника Бургардт-Букацького, 12-та піша дивізія полковника Янушайтиса та 1-ша польська кінна бриґада полковника Ґлуховського), в більшості випадків ці завдання виконували частини Окремої Кінної Дивізії. Завішення зброї, перемир'я, наступило саме в той час, коли Українська Армія розгромила 14-ту совєтську армію й для Армії УНР вже майже не було перешкод для руху на схід.
Зі свого боку червоні, користаючи з „передишки" — перемир'я, стягали свої змобілізовані частини з Сибіру, Туркестану та й Далекого Сходу, головно контингенти з киргизів, башкирів, бурятів, татарів та інших монгольських народностей на Україну. Це совєтське військо дуже жорстоко поводилось з українським населенням. Цій пляновій організації червоного війська в Україні намагалися перешкоджати чисельні загони повстанців, особливо на Лівобережжю.
Большевики зуміли протягнути переговори з польською делегацією в справі так їм потрібного миру. Пізніше, 18 березня 1921 р. Мирова Конференція в Ризі підписала мир між Совєтами та Польщею, яка зрадила свого одинокого союзника Армію У.Н.Р. Отже, тимчасом у Совєтів ліквідувався польський фронт, а добровольча (біла) армія ген. Вранґеля до того часу вже була зліквідована. Перед півмільйоновою червоно-московською армією залишився фронт українського війська, в двадцять разів меншого, в попередніх переможних боях виснаженого й слабо вивінованого. 14-та совєтська армія була тоді доведена до майже повного стану й їй наказано розпочати наступ 10-го листопада для ліквідації Української Армії.

___________________
*) Генерал Шарль де Голь, майбутній президент Франції.