ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

четвер, 11 грудня 2008 р.

„Студенти - камедули"

Степан Куропась

Українська Визвольна Війна в 1917-1920 роках та радше її трагічне закінчення створили новий тип вояка, вірніше сказати воєннополоненого, якого названо „камедулою". В українській енциклопедії даремно було б шукати пояснення, чому популярну назву одного польського монашого чину пристосовано до наших колишніх вояків.
Знаємо лише, що в роках 1920-23 коли я перебував у чеській Празі на студіях, були ще вояки Українських Армій, які втікали з таборів в Польщі, з Вадовіц, Щепюрна, Каліша і інших до Німеччини, а звідтам до Чехословаччини. Їх чомусь-то звали камедулами. Чому так було, їх ніхто не питав. Вони виглядали дуже нужденно, їх одяг піввійськовий, навпівцивільний, замість черевиків різного рода камаші і „вікелькамаші". Приходили вони до Студентського Дому і шукали поради, як дістатися на студії. Вони не могли спокійно стояти, трясли своїм тілом, хотіли чухатися, бо в їхніх уніформах загніздилися створіння, яких так добре знав вояк, що довше опинився на фронті або в таборі інтернованих чи полонених. Що з ними було робити? Доки в Празі не було Громадського Комітету, Студентська Громада робила грошову збірку готівкою або харчовими квитками і відсилала нещасних до таборів української бриґади в Німецькім Ябліннім, Йозефові, Терезині і Ліберці для відвошивлення і відживлення, їх там радо приймали і включали в харчовий склад таборів. Пізніше, як при чеських військових ґарнізонах працювали або допоміжно служили українські робітничі курені, їх можна було включити до них. Та були і такі камедули, що не хотіли їхати знову до таборів, хочби й українських, бо з таборів втекли і ненавиділи таборове життя. Вони воліли голодувати і бідувати в Празі й околиці в надії на якусь фізичну працю і можливі студії в близькій будучности. Фізичну працю можна було дістати при будові домів, добуванні шутру з ріки Влтави, на поблизьких фармах. Ті камедули, що їхали до таборів відпочити, приїздили до Праги і Брна здоровими, свіжими і бралися добре за книжку. Ті, що промишляли приватно вдержатися сяк-так на поземі, і вписувалися на студії немічними, бо кількалітня мандрівка в армії, і тиф і табори таки добре далися їм взнаки, дальшого таборового життя вони боялися, отже не відпочили.
Коли в Празі створився Український Громадський Комітет, що його зразу очолив відомий Микита Шаповал, кол. міністр рільництва У.Н.Р., а відтак Никифор Григоріїв, справа камедулів стала веселішою. Микита Шаповал мав вступ до найвищих установ Чехословаччини до президента включно. Якось в часі, як творився чеський леґіон на Україні, він помагав чехам зброєю і харчами. Коли перед чехами різко виступила проблема, чи вертатись їм додому на захід через Україну, чи йти через Сибір і окружною дорогою пробиватись до Чехословаччини, вони скликали воєнну раду до міста Пирятина на Полтавщині. Микита Шаповал готов був дати чехам транспорт і повне озброєння та перевезти їх в повному бойовому поготівлі через Сянки на Чехословаччину. Цього чехи не могли йому і Україні забути. Однак чехи не скористали з пропозицій українського уряду, бо нарада в Пирятині відбулася вже тоді, як перші ешелони чехословацьких леґіонерів від'їхали були в сторону Владивостока,
Громадський Комітет діставав за ту прихильність України до чехів щедру допомогу, у сплаті наче довгу вдячности.
Він опікувався студентами, робітниками а вкінці заопікувався і камедулами. Комітет організував камедулів в гурти і висилав їх в різні місця на працю для того, щоб підчас вакацій вони могли заробити, видужати і скріпити себе на тілі й дусі, щоб могти взятися до книжки.
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації