ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

неділя, 21 грудня 2008 р.

З ІСТОРИЧНИХ ДОКУМЕНТІВ

ДУХ БОГУНА НАС ПОВЕДЕ!... ( Відозва львівської „Січі")

Було колись в Україні ревіли гармати ...

Знова нині на землях розлогої України шаліє воєнна заверуха — і ми серед неї знова бачимо між тисячними запорожськими полками на спіненім коні славного полковника Івана Богуна, який кличе: Вперед! до бою!
Та це лиш привид! Бо якраз вже 250 літ минуло, як цей славний козак поклав свою мученичу голову за самостійність України — коли не хотів ні Польщі, ні Москві служити — а тільки бажав бачити свою Вітчину вільною та незалежною. Але дух його йде степами.
Так нині знова заревіли гармати! Хоч не наші — та через нас! Тому не вільно нам у цю хвилину байдужно глядіти і ждати, що судьба нам принесе і куди вона нас заведе. Товариші! Спішім всі, хто лиш дужий, у кривавий бій, та побіч хоробрих австрійських військ як гідні внуки наших славних козаків, з'єднані в новітні запорозькі полки „Українських Січових Стрільців", визволім наших братів з лютої московської неволі. Глядіть! Коли ж як не нині в соті роковини уродин Кобзаря повинні сповнитись Його віщі слова:
„Встане Україна — світ правди засвітить,
І помоляться на волі невольничі діти"...
І станесь це — та станесь тоді, коли сам український нарід виповнить волю Тараса, полишену в Заповіті:
„Борітеся! — Поборете!"
Якраз в ці великі роковини надійшла ця пора розірвати тяжкі московські пута. Це перша і може послідна хвиля — яку нам наднесла судьба — коли мусимо стати в обороні мільйонів закріпощених братів, та разом з ними розвалити Москву — цю тюрму народів.
Рівнож і 250-літна річниця мученичої смерти Івана Богуна пригадує нам, що не належить нам ждати на чужу поміч — а самим нам треба постояти за власну долю, та зі зброєю в руках в боротьбі з Москалем викувати свободу України. Пам'ятаймо, що лиш до відважних світ належить, а байдужі гинуть! Певні нашої справи гуртуймо з усіх земель, де лунає українське слово, наші бодрі кадри під одним спільним прапором, пам'ятні:
„Як славно бувало козацькі сини
Боролись до смерти-загину".
Ідім сміло і самопевно у побідну боротьбу — у якій проводити нам буде дух великого Богуна!

„Вісти з Запорожа". Львів, дня 8 серпня 1914. Архів УСС.


ГОСТИНА ПРОФ. ЄНЗЕНА У УСС У ЛЬВОВІ

Приказ ч. 50

Львів, 25 квітня 1916

Професор штокгольського університету, один з найбільших світових учених Альфред Єнзен (Jensen), щирий прихильник Українців, перекладник творів Коцюбинського на шведську мову для Інституту Нобля, прибув до Львова і загостив до Українських Січових Стрільців у перший день Воскресення. Шановного професора повитав Командант збірної станиці УСС у Львові д-р М. Волошин короткою щирою промовою на українській і німецькій мові. Проф. Єнзен звидів приют недужих Укр. Січ. Стрільців, взяв участь у спільнім свяченім та у прийомі, уладженім українським жіноцтвом для УСС в комнатах „Укр. Бесіди" — інформував ся з великим заінтересованєм про ціле Українське Січове Військо та його командантів, і у поважній довшій промові з видимим одушевленем заявив, що радіє і тішить ся вельми побутом між Укр. Січовими Стрільцями та що сей побут дасть йому ще сильнійшу основу у його письменних творах постояти за права українського народу. Українські Січові Стрільці — закінчив шан. проф. — дали доказ, що "die Nation leben muss, wenn sie leben will. Es leben die Ukrainer!" (Нація мусить жити, коли вона жити хоче. Хай живуть українці! — Пер. ред.).
Про Українське Січове Військо інформували проф. Єнзена — командант збірні д-р Волошин і д-р О. Назарук, який як личний знакомий з шан. проф. з часів подорожі по Швеції заняв ся дуже щиро дорогим гостем в часі його побуту у Львові. Про інші справи інформували професора пп. д-р Овчарський нач. лікар приюта УСС у Львові, д-р Ганкевич зі Софії (Болгарія), д-р Лозинський з Відня, д-р Домбчевський з Фрайштаду, о. канонік митр. капітули Чапельський, авдітор Вітошинський і інші шановні гості, які взяли участь у „свяченім" для УСС.

Д-р Волошин, Кмднт, в. р.
Місцева Команда Українських Січових Стрільців у Львові, Е. ч. 539
До Боєвої Управи У. С. С.
Львів, 27 цьвітня 1916 у Відни
Пересилає ся до відома

УКРАЇНСЬКА БОЄВА УПРАВА
Прийшло 29.4 1916, Полагод. 29.4 1916. Ч. 2187.



Відгомін серед американських українців на першу світову війну

Зі статті А. Драгана в Альманаху: „Українці у вільному світі"

(Стор. 66). ... Українська Народна Рада проголосила в дні 10-го вересня 1914 року такий заклик до українського народу в З'єдинених Державах:
„Переживаємо тепер велику хвилину, яка може бути переломова в житті цілої Европи, а зокрема в житті 40-мільйонового українського народу. Теперішня війна в Европі може довести до повного перевороту в европейських державах; може дати почин, що народи, які стогнали досі в тяжкій неволі, будуть покликані до нового, самостійного, державного життя. Можуть постати по війні нові національні держави, а між ними й Україна. Самостійна Українська Держава — це мрія кожного свідомого Українця ...
... Війна Росії — це війна за Україну. Це не є жадна тайна і з цим не криються ані російський уряд, ані його посіпаки...
Проти варварської Росії стала Австро-Угорщина і Німеччина. Не за волю України пішли вони битись, але за свої інтереси ... Ми, Українці, де б ми не жили, не маємо причини бути приятелями ані Австрії, ані її союзниці Німеччині, бо в Австрії наш народ з ласки Габсбурґів терпів ляцьку неволю ... Проте, коли Росія буде побита, може прийти визволення України ... Колиж би Росія перемогла, то це означало б ще більшу неволю для багатьох народів, зокрема для українського. Тому ми бажаємо для Росії прогри і розпаду: за Переяславський договір, потоптаний царями; за Полтаву, за гетьманів наших понижених, за зруйнування Січі, за сотні літ знущань і неволі.
... Для допомоги вітчизні мусимо створити Фонд Визволення України!"...
Впродовж одного року — до дня 28 серпня 1915 року — вислано до Відня на руки Юліяна Романчука суму 18575 долярів.
В тій же книжці в статті д-ра Луки Мишуґи: „За волю України" написано:
„ ... Перший Український Сойм у Злучених Державах, що відбувся в Ню Йорку в Купер Юніон (ЗО жовтня 1915), висловився в своєму меморіялі так:
„Остаточна ціль українського руху є створення української держави, що обняла б землі, замешкані українцями".
Сойм цей зложив однодушну присягу, що всі, як один, вжиють всіх сил для визволення і добра України.
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації