Польська Вища Військова Школа

УКРАЇНСЬКІ СТАРШИНИ НА ЧУЖИНІ

Петро Самутин
Генштабу генерал-хорунжий
Армії УНР

Досвід польської війни 1918-1920 років виявив надзвичайний брак старшин до праці в штабах. Тому, зараз же по закінченні війни, першим кроком польського генерального штабу була організація відповідної школи (Академія генерального штабу), — де могли б вишколюватись старшини до праці в штабах як в часі миру так і в часі війни. Першим командантом Вищої Військової Школи був старшина французької армії генштабу полковник Форі, з цілою екіпою старшин тої ж армії — в ролі професорів.
Вища Військова Школа у Варшаві приміщувалась в будинку при вулиці Кошиковій 71-71 А. Майже в сусідстві містилась Вища Школа Інтендантури та на другому боці вулиці великий манеж, де відбувалась наука кінної їзди для курсантів.
Особисто я переступив пороги тієї „Святині військових наук" восені 1931 і застав цілий професорський склад вже виключно польський. Разом зі мною був покликаний до школи сотник Армії УНР Аркадій Валійський з 81 полку піхоти в Гродно.
Курс Школи — 2-річний плюс кількамісячний підготовчий. Чомусь назвали це „підготовчим курсом", але в дійсності були це звичайні іспити та пізнавання професорами фреквентів. Після іспитів фреквенти роз'їзджались по своїх частинах і потім були викликувані спеціяльними наказами до проходження курсу.
Під час мого перебування на „підготовчому курсі" було (оскільки мене не милить пам'ять) — коло 127 фреквентів. Прийнятих було 57 старшин, в тому 2 лікарі в ранзі майора та ми контрактовані старшини Армії УНР в ранзі капітанів (сотників).
Після підготовчого курсу я вернувся до свого полку 13 п. п. в Пултуську та небагато мав надій, що мене покличуть до ВШВ, бо добре знав, що я „зрізався" з тактики саперів. В пізнішому справа вияснилась: Професор тактики саперів дав мені завдання „відтинок оборони полку піхоти" і приділ саперських матеріялів і всі облічення я мусів проробити тільки на один курінь, з чого я не міг вив'язатися і, ясно, що моя оборона з приділеними мені матеріялами (кільчастий дріт, кілки, міни і т. п.) була аж надто слабо розбудована. На це звернув увагу один із керівників тактики піхоти і та помилка була би коштувала мені школи.
Вища Військова Школа ділилась на два річники: перший річник (1-ий курс) і другий річник (2-ий курс). Курсанти (слухачі) — старшини від поручника почавши і на підполковнику скінчивши (підполковник Важибок) мій старший на курсі, або так званий „баца". Підполковник Важибок мав, як мені здавалося, десь коло 38-39 років, хоч вік був обмежений до ЗО р. Це був старий леґіоніст, поважний і симпатичний пан. Більшість старшин мого річника — це „стара война" з бойовим досвідом, хоч була вже й досить велика група старшин чисто польської школи. За родами зброї старшин можна поділити так: а) піхота 40%, б) артилерія 25%, в) кіннота 25%, решта припадала на старшин авіяції, саперів і зв'язку. Кожний старшина мусів перед вступом до ВШВ закінчити з добрим успіхом званий за місцевістю „Рембертув", Досвідний Центр вишколення старшин всіх родів зброї. В основі „Рембертув" підготовляв старшин на командирів куренів. Я і сотник Аркадій Валійський мали „Рембертув" вже поза собою.
Всіх, що їх покликано до проходження курсу у ВШВ, чекала ще одна досить прикра пригода: це медичний огляд, якому надавалось надзвичайної ваги. Під цим оглядом школа не мала жадних сантиментів і маленький брак в організмі виеліміновував вас з рядів курсантів. Я і мій приятель сотник А. Валійський спокійно йшли і на цей останній іспит, бо знали, що були ж ми діти здорової української землі.

Курс ВШВ — 1931-1933 роки.

Командантом ВШВ був генерального штабу генерал бриґади Тадеуш Кутшеба, народжений 15.IV 1886, помер після німецької неволі в 1946 році — Німеччина. У 1920 році брав участь в поході в Україну в ролі начальника штабу 3-ої польської армії (командир — генерал Сміґли-Ридз). В склад тієї армії входила також українська VІ-та Січова Стрілецька дивізія в командуванні генштабу полковника Марка Безручка. Своїм тактом і прикладом зразкового вояка і начальника штабу армії ген. Кутшеба здобув собі великі симпатії у старшин VІ-ої С.Стр. дивізії, що співпрацювали з ним в часі походу на Київ і відвороту з України. Генерал Т. Кутшеба був одним із активних учасників в опрацюванні плянів походу в Україну. Був великим прихильником створення сильної Української Держави на сході Европи та військового союзу з Україною в боротьбі з московським імперіялізмом. Праця генерала Т. Кутшеби „Виправа Кійовска 1920", видана в 1937 році, може послужити за зразок — як треба опрацьовувати подібні кампанії. У польсько-німецькій війні був командувачем Армії „Познань" в ранзі генерала дивізії. Показав себе, як один з найздібніших генералів на оперативному щаблі, командуючи групою Армій — „Познань" і „Помор'я", перевів і зорганізував одну з найбільших битв над річкою Бзурою („Кутновська битва"). Ця битва, що розпочалась 9-го вересня 1939 року, була повним заскоченням для німців, що мали страшну перевагу матеріяльну і людську. Ця битва увійшла вже в історію воєн, як клясичний приклад прекрасної організації самого наступу і відірвання від ворога, а сам генерал дивізії Т. Кутшеба, як один з найздібніших генералів польського війська. (Це признання дали покійному генералові Кутшебі його противники німці).
Надзвичайні вимоги і велику увагу звертав генерал Кутшеба в підготовці курсантів до праць в штабі бриґади, дивізії, групи оперативної та армії. Він завжди підкреслював нам: „Ви мусите бути дуже добрими безіменними працівниками штабів і до тієї ролі ми вас приготовляємо і наставляємо". Може меншу ролю надавав він підготові курсантів, як будучих командирів — бриґад, дивізій, оперативних груп, але частинно курсанти пройшли і цей щабель.
Він завжди підкреслював нам: „Коли будете добрими працівниками штабів, будете працювати над собою, тоді і штука тактики та операції прийде вам легше". Треба думати, що ці завваги нашого генерала не були тільки підходом, а й інструкціями згори. В кожному разі дворічний курс ВШВ давав польській армії добрі кадри „безіменних працівників штабового ремесла".
Бракувало нам курсантам ще одного року навчання, щоб опанувати оперативний бік воєнного мистецтва. Видно бракувало на це часу і коштів в бюджеті польського військового міністерства.
Безперечно, генерал Т. Кутшеба, як командант ВШВ був на властивому місці. Користувався він великою професорською повагою у складі ВШВ і був для них великим авторитетом. Знав кожного курсанта по імені і призвищу, знав кожного з нас позитивні і негативні сторони, знав напевне більше про нас, як ми самі про себе. Він жив курсом і для курсантів.
Найголовнішим предметом у ВШВ була загальна тактика. На другому місці безперечно треба поставити — службу штабів. На першому курсі темою студій була — дивізія, на другому курсі — самостійна оперативна група і армія. На обох курсах більшу увагу звертали на тактичні студії і тільки, наче побічно, на студії оперативного характеру. Може була це і добра метода опанувати якнайкраще тактику, і потім приходити самому до справ оперативного характеру, вже під час служби в лавах армії. Придавали велику увагу співпраці різних родів зброї та співпраці з сусідніми формаціями. Не мали ми часу на студії тактики панцерної зброї і цей предмет займав дуже мало часу. Уже після закінчення ВШВ дуже інтенсивно розпочались спеціяльні виклади на цю тему.
Керівником першого курсу був генштабу полковник Клімецький (в пізнішому генерал і начальник штабу польського начального вождя генерала В. Сікорського — згинули обидва в летунській катастрофі над Ґібральтаром).
Керівником другого курсу був генштабу полковник М. Літинський (28.ІХ 1895 — 18.IV 1959 — у війні 1939 року був начальником штабу армії „Познань" — генерала Т. Кутшеби).
Керівником тактики піхоти був генштабу полк. Надаховський. Його помічниками (асистентами) — генштабу підполк. Сальоні та майори генштабу Вілімовський і Пясецький. Предмет тактики піхоти стояв на дуже високому рівні. Підполковника Сальоні я знав ще перед ВШВ з 13 п. п., де він відбував стаж, як командир куреня.
Тактика артилерії: Першим керівником за моїх часів був генштабу майор Ян Цяловіч (в пізнішому підполковник) згодом генштабу майор і підполковник Ціба. Він ставив великі вимоги до слухачів та спеціяльно до своїх колег по фаху.
Тактика кавалерії: Керівник полковник князь Друцький-Любецький, асистенти — генштабу майор Грабовський і майор Нажимський (оскільки пам'ять мене не милить). На другому році прийшов до нас генштабу майор Рудницький (потім генерал).
Служба штабів: Особисто для мене та, гадаю, і для багатьох курсантів це був один із найважчих предметів. Спершу я був непевний себе при розв'язуванні різних завдань з цього предмету. Вже всередині навчального року на другому курсі ця непевність залишила мене і я глибоко полюбив цей предмет.
На першому річнику керівником того трудного предмету був генштабу пполковник Суліславський, потім з бігом часу — генштабу пполковник Сосабовський, помічниками були генштабу капітан Банах і капітан Квятковський. Цей предмет стояв на дуже високому рівні, а у відношенні до курсантів ставились великі вимоги щодо знання і опанування предмету. Генштабу пполковник Сосабовський був надзвичайно вимагаючим, але одночасно дуже багато давав від себе і як казали: „спав зі службою штабів",
Часто на грах воєнних, тільки згадка про те, що так напевно зробив „сам Сосабовський" — заспокоювала критиків.
Тактика зв'язку: Керівник полковник Цепа та його асистент майор Стебельський.
Тактика саперів: Керівник геншт. майор Хойновський і геншт. капітан Тушинський. Справляли нам великі клопоти при всяких обліченнях (чисто математичних) при вживанні різних саперських матеріалів та спеціально в обороні „сталій". Часто вибачали нам нашу недосконалість, бо ми ж не інженери.
Тактика авіяції: Генштабу майор, потім пполковник Ромейко, помічник майор Шнук. Більшість з нас курсантів, за вийнятком летунів, „літали в небі", так бодай було зі мною. Як сьогодні пригадую собі, я ні разу в своїх самостійних працях про авіяцію, не робив так, як цього вимагала логіка.
Відділ П-ий (Розвідка і контррозвідка):
Прізвищ професорів не знаю, бо нам їх ніколи не представляли. Обидва предмети дуже мене цікавили, але на деякі виклади з цих предметів ми (себто я і сотник Валійський) не були допущені. В таких випадках, наш „баца" пполковник Важибок, напередодні делікатно попереджував нас: „Панове завтра від такої до такої години вільні". Ми обидва були раді: діставали годину відпочинку і не обтяжували себе різними „тайнами".
Воєнна історія: Генштабу капітан Павлік і ротмістр Дзєвановський. Предмет дуже всіх цікавив, бо викладали його приступно і нічого від нас не вимагали.
Мови: Професор Гандельсман — німецька і наш відомий поет Євген Маланюк — російська. На першому курсі я пішов на мову „російську", але довідався про це генерал Кутшеба і на другий рік мене з „тріскотом" перекинув на німецьку. Професор Гандельсман про це знав і дуже часто „турбував" мене з німецької. Він дивувався, чому я, знаючи російську мову, записався на цю мову. Моя відповідь була проста і ясна: „Пане професоре — мені і без німецької дуже тяжко, ви ж хіба спостерігаєте, що я і в польській ще недалеко заїхав". Хоч польську літературну мову я знав не гірше моїх колег поляків, але вимова чи акцент таки залишилися полтавськими. Після такої щирої заяви — професор Гандельсман перестав мене занадто турбувати.
Шоферський курс: Викладовців прізвищ не пам'ятаю. Знаю тільки, що були це старшини спеціяльних автових частин. Крім теорії — відбували курсанти практичну їзду на вантажних автомобілях марки: „Урзус".
Протипанцерна оборона (ОППАНЦ)
Протилетунська оборона (ОПЛ) (активна і пасивна)
Належала до професорів загальної тактики і тактики авіяції. Відбувалась в рамах наших тактичних чи теж оперативних розгр.
Кінна їзда: Оскільки не помиляюсь, вів її ротмістр Твердохліб. В часі непогоди їзда відбувалась в манежі, в погоду виїзджали в поле за Варшаву. Це був для нас відпочинок.
З професорів ВШВ слід ще згадати генштабу пполковників Мосора і Марецького.
Самостійні групові праці: Ця праця полягала на тому, що творились групи 5-6 курсантів і ми тоді працювали дома. Праці з загальної тактики і служби штабів. Така праця тривала 2-4 дні. Звичайно це було так: Збірались на помешканні одного з курсантів (там же при ВШВ), що не був обтяжений родиною. Сиділи три-чотири години, приймали „рішення" („децизію") і дальше розпрацювання покладалося на одного з групи. Той, що йому припадала ця роля, мусів розпрацювати все в деталях. Видати всі розпорядження, видати і надрукувати всі накази, поробити всі схеми і шкіци. Ця праця вимагала надзвичайної напруги. В останньому дні всі збірались, переглядали ще раз докладно працю, вносили деякі коректури й „урочисто" віддавали керівникові курсу. Відповідальність за добру чи злу працю несла вся група. Бувало, ролю виконавця в своїй групі я брав добровільно на себе. За це віддячувались мені — кавою і чаркою в одній із варшавських кавярень.
Самостійні шкільні праці:
Дуже часто мали ми так звані „Самостійні шкільні праці". Давалось завдання і під контролею одного або і двох професорів ми мусіли розпрацювати його. Кожний сидів за своїм столом без права порозуміватись з сусідом. На це зверталось велику увагу. Головна трудність була — знайти правильну „децизію", бо виконання було вже легше. Всі намагалися бодай приблизно розв'язати вправу докладно так, як розв'язала її професура школи. Признаюсь, що мені ця штука ані разу не вдалась.
Час праці від 8-ої до 14-ої, або від 9-ої до 14-ої. Ці години обов'язували нас на клясових навчаннях щоденно. Працювати більше означених годин — не вільно, не дивлячись на те чи ваша праця була закінчена, чи теж ні. Я мав свою методу праці, довго думав над рішенням і на саме писання праці залишалось дуже мало часу. Хоч мої праці далеко відбігали від так званих офіційних „розв'язок", я завжди діставав дуже добру оцінку. При пізніших так званих обговореннях праць — подавалась на обговорення праця „офіційна" — школи, оригінальні праці курсантів і найгірші праці.
Це були для всіх курсантів дуже прикрі хвилини напруженого вичікування, відомі, зрештою, усім — учням і студентам.
Характеризуючи загально наших викладовців-професорів, мушу об'єктивно ствердити, що вони були не тільки фахівцями у свому ділі, але й відзначалися особистим тактом і товариською культурою. Політичних моментів ніколи там не заторкувано. Тому й між контрактовими старшинами українцями і польськими професорами чи іншими слухачами-старшинами не було ніяких конфліктів.
Для більшої орієнтації подаю — в хронологічному порядкові — предмети, що їх навчали у ВВШ.:
1. Загальна тактика, 2. Служба штабів, 3. Тактика піхоти, 4. Тактика артилерії, 5. Тактика кавалерії, 6. Тактика авіяції, 7. Тактика саперів, 8. Тактика зв'язку, 9. Розвідка і контррозвідка, 10. ОППАНЦ (Протипанцерна оборона), 11. ОПЛ(Протилетунська оборона), 12. Кінна їзда, 13. Курс їзди самоходом, 14. Мови (німецька і російська). До того доходять: 15. Воєнні гри, 16. Тактичні подорожі, 17. Крайознавчі подорожі, 18. Історичні подорожі, 19. Праця вузлових залізничних стацій (так звані „Роздільчі стації та їх пропустна здатність), 20. Учбові лети (літаки РВД), 21. Оглядини морської надводної і підводної фльоти в Ґдині. (Оскивія і Гель).
Підставові теми, що опрацьовували у ВВШ:
1. Організація маршу великих одиниць (дивізії та бриґади кавал.), 2. Зустрічний бій, 3. Оборона (позиційна і тимчасова), 4. Наступ, 5. Наступ на уміцнену позицію, 6. Оборона на широкому фронті (т. зв. рухова), 7. Переслідування ворога, 8. Відворот (відірвання від ворога), 9. Опізнювання ворога, 10. Розвідка (наземна, повітряна і аґентурна).
Кидається у вічі відсутність такої теми, як ужиття великих панцерних з'єднань (танків) змоторизованих і змеханізованих частин. Предмет ужиття панцерних частин входив в рамці загальної тактики і то в дуже малих з'єднаннях. Звертали увагу на протипанцерну оборону.
Воєнні гри: Після остаточного закінчення циклю і розпрацювання підставових тем — відбувалась воєнна гра. Ця гра проходила в стінах ВВШ, що мала для такої гри всі удогіднення.
Воєнна гра була або односторонньою (коли цілу ситуацію створювали курсантам професори) і так званою двосторонньою, де професори подавали засновки (ситуацію), а курсанти розпрацьовували і „бились" на мапах. Завданням професури було: не допустити до нереальних ситуацій і нелогічних підходів. Виступали дві сторони: А) Блакитна і В) Червона. Ці дві сторони були одна від одної абсолютно ізольовані, та ніхто й не намагався входити в контакт з „ворогом". Темами для воєнної гри служили клясичні історичні приклади з 1-ої світової війни (Напр. операції в Східній Прусії, Лодзька операція і т. п.).
Організація воєнної гри стояла на дуже високому рівні. Тривала така гра від 3-5 днів та вимагала великого напруження не тільки від курсантів, але може ще більшого від професури.
На таку воєнну гру звичайно прибували генерали-інспектори армій, начальники військових округ (ДОК), старшини Головного Штабу та старшини (делеґати) Генерального Інспекторату збройних сил. Воєнна гра — була іспитом не тільки для курсантів, але, може, у ще більшій мірі — для професорського складу ВВШ та її керівництва. Наші „почесні гості" з великою увагою прислухались та нотували не тільки слова курсантів, а ще більше кожну заввагу „керівників воєнної гри". На воєнних грах керівництво прикладало всіх зусиль аби зблизити нас та поставити в зближені умови війни і воєнних ситуацій. Тут не допускалось жадних „імпровізацій" з боку керівництва. Курсанти були забезпечені всім, чого треба було для праці штабу — включно з дуже добрими друкарщицями для писання всіх оперативних наказів і розпорядків. Телефонічні сполучення й апарати „морзе" — працювали так, як би це була дійсна війна.
На воєнних грах звертали увагу на: 1) Логічне розумування у прийманні рішення (децизії), 2) Гармонізацію праці в штабах: армії, оперативної групи, дивізії піхоти і самостійної бриґади кавалерії, 3) Своєчасне видання наказів і додаткових, попереджуючих кожну акцію, розпоряджень, 4) Контролю виконання наказів підлеглими, 5) Добре функціонування служб тилу на всіх щаблях — від армії до куреня включно, 6) Працю розвідки, 7) Вжиття летунства, саперів, зв'язку. Не порушували такої галузі, як воєнна пропаґанда, бо на це не ставало часу, хоч вряди-годи і про це згадувалось.
На воєнних грах знову давалась нам взнаки праця „кватирмистра". Ми почували себе непевними у цьому предметі і не завидували тому, хто діставався на це становище, хоч кожний з нас мусів перейти і цей „тернистий шлях". До „кватирмистра" ставились важкі вимоги і горе тому, що зробив якісь промахи.
Звертали велику увагу на реальний підхід і на обчислення часу. Не могли ви прийняти, що ваша дивізія піхоти може пройти ЗО клм. в п'ять годин і негайно ввійти до бою. (Це, як приклад). Треба було тямити, що частини повинні входити до кожної акції боєздатними і що не можна томити їх непродуманими наказами. Організація кожної акції мусіла бути на 100% зближеною до дійсних умов бою. Не допускалось жадних „фантазій" — на цьому і полягала праця штабів. Могли статися різні несподіванки в часі акції, але вони не могли вносити заколот в праці штабу. Професура придивлялась до вашої праці в штабі і ваші нерви мусіли бути в порядку. На спокій в праці, на відпочинок підлеглих відділів, на непродумані накази, що вичерпували фізично і нервово підлеглі відділи, звертали велику увагу.
Кінчалась воєнна гра, але не кінчались наші хвилювання і неспокій. Наступав кульмінаційний пункт: це обговорення, чи як казали по-польськи „омувєнє".
На великих чорних таблицях представлені були положення обох сторін (блакитної і гервоної). Один із керівників курсу подавав загальне положення сторін. Потім змінювались на таблицях схеми і шкіци і з'являлись різні ситуації сторін. Вже тут ми відчували — які помилки зробили „сторони" в часі воєнної гри. Розгляд гри чи обговорення проходило з певними деталями. Торкалось це кожного предмету.
Останнє слово забирав командант ВВШ генерал Кутшеба. Його мова ніколи не була довгою. Він нікого не „гнітив", нікого не обвинувачував, його промова була так сконструйована, що нам відразу були ясні всі наші добрі і злі сторони.
В часі воєнної гри ген. Кутшеба виступав лише як обсерватор і спостерігач, але його спостереження були такі влучні і правдиві, що курсанти приймали їх з захопленням. По кожній воєнній грі курсанти діставали 2-3 дні відпочинку. Треба було добре виспатись, забути про все. Наступало відпруження.

Тактичні подорожі:

Не були ці подорожі легші, а може ще більш томливі, як воєнні гри, але всі курсанти хотіли вирватись зі „стін школи" та зачерпнути „вільного повітря". Пізнавали країну, жили природою.
Такі подорожі відбувались в спеціяльному потязі. Курсанти і професура мали в ньому всі удогіднення. Добре ліжко, прекрасну їдальню, спеціяльні вагони до праці та лазничку.
На першому курсі такі подорожі відбувались кінно і автами, на другому курсі — тільки автами (УРЗУС). За нашим потягом їхав спеціяльний транспорт з верховими кіньми і автами. Професура їхала в терен легковими машинами.
Все наше життя проходило в потязі. Не користали ми з готелів ані з приватних помешкань. Тактичні подорожі розпочинались в травні і тривали до осені — з малими перервами для відпочинку чи теж інших занять. Кожну тактичну подорож приготовляла спеціяльна група професорів ВВШ. Така група виїздила перед тим в терен і переводила цілу розгру обраної теми.
Дуже часто тактичні подорожі відбувались разом з І-им і ІІ-им курсом. Теми, що розпрацьовували курсанти в терені: а) зустрічний бій, б) наступ і переслідування ворога, в) оборона на широкому фронті (рухова).
Організація „сталої" — позиційної оборони і формування природних перешкод було окремою темою на подорожах. Тут на першому місці стояла організація вогнів артилерії, важкої піхотної зброї, саперські праці, ужиток і обчислення саперських матеріялів та амуніції. В тактичних подорожах побували ми на півдні, півночі, сході, як рівнож на заході і в центральній Польщі. Кожна обрана тема була зближена до майбутніх воєнних розгр. Більше уваги приділювали Сходові, як Заходові.
Вже в дорозі, себто під час їзди потягом, курсанти діставали так званий „Засновок", себто тему до розгри. Кожний з курсантів мав приділену йому функцію (подам ці функції пізніше). Розпочиналась уже в потязі напружена і тяжка праця „воєнного ремесла". Розпрацьовувались всі накази і розпорядження. Приготовлялись схеми і шкіци. На другий день, а бувало часто і в тому самому дні вирушали в „терен". (Потяг ставав на якійсь стації, положеній близько району наших дій. Звичайно потяг відставляли на сліпі рейки). Нам не відомо було, куди їдемо. Призначали одного з курсантів, що повинен довести цілу „кавалькаду" до пункту, вказаного керівником на мапі.
Добре переведена аналіза терену — це вже великий успіх в дальшій розгрі.
Дальше вже йшла нормальна розгра — як під час воєнної гри. Керівництво створювало різні ситуації, але тут уже, маючи перед очима „живу картину", легше було приймати рішення. Перед вечором ми вертались до потягу, коротка перерва на обід і знову приступали до опрацювання оперативних наказів і розпоряджень. Ці накази мусіли бути здані на час, аби керівництво мало час на їх контролю ще цього самого дня. Так нас на протязі 3-5 днів перекидали в різні „висоти" на мапі. Закінчувалась розгра обраної теми і на одній з висот наступало знову обговорення.

Санітарна служба.

Як на воєнних грах, так і в тактичних подорожах входила завжди, як завдання до розв'язання, тема „Санітарна служба". Курсанти повинні були зорганізувати так звані головні і помічничі „Опатрункові пункти". Такі пункти мусіли бути так розташовані, щоб відповідали та збігались з вашим тактичним чи теж оперативним заміром. Мусіли лежати на лініях найбільшого і логічного відпливу ранених і хворих.
До розв'язки також належало перевести евакуацію важко і легко ранених та хворих. Треба було вміло використати приділені засоби санітарного транспорту та амуніційні колони. Керівництво подавало у відсотках важко ранених, легко ранених і хворих.
Уладження збірних пунктів для полонених входило до предмету служби штабів — властиво ІV-го відділу.

Функції, що їх курсанти виконували на воєнних грах і тактичних подорожах:

1. Командувачі Армії, 2. Командири Оперативних Груп, 3. Командири Дивізій піхоти, 4. Командири Дивізій кінноти, 5. Командири бриґад кінноти, 6. Начальники Штабу Армії, 7. Начальники Штабу Оперативної Групи, 8. Начальники Штабу дивізій, 9. Начальники Штабу бриґад, 10. Начальники І-го відділу (організаційного), 11. Начальники П-го відділу (розвідчого), 12. Начальники Ш-го відділу (оперативного), 13. Начальники IV-го відділу (кватирмистерство), 14. Начальники артилерії (Групи оперативної дивізії, бриґади), 15. Начальники саперів, 16. Начальники зв'язку, 17. Начальники авіяції, 18. Кватирмистр — (армії, оперативної Групи, дивізії, бриґади), 19. Начальники санітарної служби.
Безперечно, не всі були такими щасливими, щоб дістати приділ „Командувача армії" чи „Оперативної групи", але решту функцій кожний курсант мусів пройти обов'язково.

Крайознавчі подорожі:
1. Горішній Шлеськ. Пізнання гірничої промисловости та організації праці на одній з гут. Докладно оглянули працю та її організацію найбільшої на той час „Гути покою".
2. Карпати: Випадовою базою була для нас Ворохта. Звідтіля на піхоту до Заросляка і на Говерлю, з поворотом верталися іншою дорогою. У самій Ворохті проводили 2 дні і насолоджувались добре приготовленими пстругами. Це був 100% відпочинок.
Історичні подорожі:
Запам'яталась мені подорож в район Лодзі, де докладно була нам представлена „Лодзька битва" з І-ої світової війни та облога Збаража — гетьманом Хмельницьким.
Цей предмет нас усіх дуже цікавив, був ведений живо й, головно, об'єктивно, без жадної пропаґанди і „політичної прикраси".
Праця вузлових стацій (роздільчих).
Проробили таку на ст. Жирардів. Далась вона нам взнаки і не належала до приємних.
Учбові лети: Відбувались на Мокотовському летовищі, приділявся нам якийсь старшина пільот і з ним відбували ми приписані лети. Всі поспішали на ці „лети" — бо ж там ми відпочивали. Від нас нічого не вимагалось.
Оглядання морської фльоти: Той, хто любить море і не боїться морської хвороби, — був надзвичайно вдоволений. Проїхались ми на контрторпедовці „Вихор" по Балтику вдень і вночі та опустились на підводному човні під воду. Враження незабутнє. Після такої „прогулянки" — ще давали нам два дні відпочинку на
Гелю.

Література і підручники, що з них користали курсанти.

Той, хто вступав в стіни ВВШ безперечно повинен був добре знати історію воєн і воєнної штуки. На студії цих предметів в школі не було часу. Користали ми з так званих зшитків („зошитів"). („Зошити тактичні" — „Зошити артилерії", „Зошити піхоти" і т. п.). Ці „зошити" видавались групою професорів ВВШ, там розпрацьовувались всі теми, що їх в пізнішому повинні були розробляти курсанти. „Зошити" були добре редаговані і служили нам на кожний приклад — як напрямні. Безперечно — студії цих „зошитів" забирали нам багато часу, але це було необхідністю.
Відпустки: Під осінь, по закінченні тактичних подорожей, курсанти діставали шість тижнів відпустки. Перед роз'їздом на відпустку — збирались в актовій залі всі курсанти і професори. Входив генштабу ген. Т. Кутшеба і дуже коротко прощав, бажаючи доброго відпочинку.
Остання „кота" (висота). Кінець серпня 1933 року. Зближався довгожданий час закінчення ІІ-го курсу і ВВШ. Наша остання тактична подорож відбувалася в районі: Збараж-Тернопіль. Недоспані ночі, останні напружені дні, але перед нами не початок — а кінець. Всі чекають останньої традиційної „коти".
Нарешті... „Кота 427". Тут закінчився наш останній „бій" з професорами ВВШ! Останнє обговорення теми... Слово команданта ВВШ. Продуманість та стриманість у „похвалах". З'являється „касино" ВВШ, обслуга роздає всім чарки до шампана. З наповненими чарками курсанти підходять до генерала Т. Кутшеби і професорів. Дякують, потім на авта і повною парою до потягу. Там чекає нас добрий обід і продовження... „останньої коти". Не дивлячись на втому, вичерпаність нервову і фізичну, „остання кота" триває майже цілу ніч.
Засипляємо десь над ранком. Перед Варшавою нас будять. Маємо великі клопоти з приведенням себе до порядку.
Закінчення ВВШ. 1-ий вересень 1933 рік. Десь коло години 10-ої рано всі курсанти і професори ВВШ збираються в актовій залі. Одягнені всі по службовому. Входить командант ВВШ генштабу генерал Т. Кутшеба в асисті ад'ютантів і заступника команданта пполковника генштабу Мнішка. Керівник ІІ-го курсу здає рапорт. Відчитується наказ про закінчення ВВШ і вручення дипломів та іменних відзнак.
Контрактові старшини дістають так зване „Засвядченє" й іменну відзнаку ВВШ. Коротке прощальне слово знову виголосив генерал Кутшеба.
Вечором того ж дня відбувся парадний бенкет в найкращому готелі Варшави „Польонія". На обіді тільки курсанти — без професорів. Всі курсанти з'явились в „шасерах" і аксельбантах, з відзнакою ВВШ
на правому боці. На бенкеті кожний мусів сказати коротке слово. Бенкет протягнувся далеко за північ.

Висновки:

1. Чи ВВШ у Варшаві — стояла на висоті свого завдання?
Відповідаю: Так. Щорічно ВВШ давала польському війську 55-60 — добре приготовлених старшин Генштабу (дипломованих), до праць в штабах, починаючи від бриґади кавалерії, дивізії піхоти, ДОК, Головного Штабу, Генерального Інспекторату Збройних Сил та до деякої міри шкільництва.

2. Чи курсанти перебуваючи у ВВШ вив'язувалися з покладених на них обов'язків?
Відповідаю: Так. — Кандидати до ВВШ переходили через добре сито перед тим, як переступали пороги ВВШ. Не було жадної „протекції". Помилився би той, хто подумав би перейти курс ВВШ „фуксом". Марна трата часу, здискваліфікують і ваша кар'єра — скінчена.

3. Чи важко було курсантам? — Так.

4. Чи 2-хрічний курс ВВШ був вистачаючим для підготови:
а) Старшин до праць в штабах, б) Старшин як командирів (в пізнішому — великих з'єднань? На питання під а) відповідаю — так. На питання під б) — відповідаю — ні.
Бракувало курсантам ще одного року ВВШ, щоб пройти „функції" не тільки „великих тактиків" і „малих операторів" а й „операторів". Розумію під цим: Оперативну групу і Армію. Не мали ми також змоги запізнатись в командуванні великими панцерними з'єднаннями.

5. Чи курсанти (контрактові старшини) відчували якусь різницю в трактуванні і ставленні до них, як керівництва ВВШ так і курсантів? Відповідаю: Ні.
Всі були добрими „колегами". Мій приятель сотник Аркадій Валійський і я — завжди пам'ятали, що репрезентуємо тут не тільки себе, але і корпус старшин Армії УНР, а тому — тільки наша праця і відповідне поведення могли з'єднати нам повагу і пошану. На старшому курсі мали ми ще двох контрактових старшин — грузина поручника Миколу Матикашвілі і азербайджанця майора Єдігара.

6. Чи наші українські чинники цікавились контрактовими старшинами, що перебували у ВВШ?
Відповідаю: Так.
а) Св. пам. генштабу генерал-хорунжому В. Сальському ми мусіли майже щомісяця здавати докладний звіт про наші успіхи і невдачі.
б) Св. пам. Андрій Миколаєвич Лівицький — Президент і Головний отаман УНР в екзилі — запрошував нас до себе і до подробиць випитував нас абсолютно про все. Радів з наших успіхів і потішав нас та підтримував на дусі. Він був не тільки нашим найвищим зверхником, але опікуном і батьком.
в) Тримав нас в курсі міжнародного положення професор д-р Роман Смаль-Стоцький.

7. Чи закінчення ВВШ підносило ваш авторитет в очах ваших зверхників і підлеглих в часі вашої праці в штабах і лінії?
Відповідаю: Помилився би той, хто думав би, що „Академічна відзнака", ношена на правому боці, вистачала в майбутньому. Тільки ваша праця підносила ваш авторитет і тим самим авторитет ВВШ.
Коротко: ВВШ давала вам деякі права, але одночасно накладала на вас і великі обов'язки та відповідальність. Той, хто про це пам'ятав, був щасливим в службі.

Закінчення.

Минув 31 рік — як залишив я стіни ВВШ у Варшаві. Змінилася карта світу. Знову стоїмо над невирішеними проблемами та продовжуємо боротьбу за волю своїх народів.
Відійшли в кращий світ мої найближчі зверхники: св. пам. Андрій Миколаєвич Лівицький — президент УНР і міністр В. С. генштабу генерал В. Сальський. Відійшли в кращий світ і мої „тимчасові" зверхники і вчителі: генштабу генерал-дивізії Тадеуш Кутшеба — коман-дант ВВШ. Обидва керівники курсів: генерал генштабу Клімецький і генштабу полковник М. Літинський.
Невідома мені доля більшости моїх „однокашників" по курсі 1931-1933 рік ВВШ. Напевно багато з них віддали своє життя в обороні прав свого народу. Хай всі вони сплять спокійно, виконали свій обов'язок до кінця. Ті ж мої колеги, що поділили нашу еміграційну долю у розпорошенні в чужинному світі, напевне одностайно мріють про поворот у вільну незалежну батьківщину.
Не судила доля віддати набуте знання і всі сили рідному українському війську. Це може найбільший жаль, що гнітить кожного українського абсольвента високої військової школи.

1964 рік на чужині.