ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

середа, 17 грудня 2008 р.

Третій маніфест Головної Української Ради

Степан Ріпецький

У зв'язку із збройним виступом Українських Січових Стрільців проти Москви в серпні 1914 року подається і широко обговорюється зміст маніфестів Головної Української Ради, які є політичною мотивацією та історичним узасадненням протимосковської постави українського народу з вибухом першої світової війни. Є це знамениті документи української політичної думки, які своєю блискучою аналізою тодішньої політичної ситуації, мудрим і продуманим ідейно-політичним спрямуванням та своєю зразковою формою — належать до одних із найкращих державницьких деклярацій наших визвольних змагань.
При цьому говориться тільки про два маніфести ГУРади, а то: з 3-го серпня і 6 серпня 1914 р. Перший — це була політична деклярація війни Москві іменем умандатованої репрезентації українського народу. Другий маніфест був мобілізаційним закликом вступати в ряди збройної формації: Українських Січових Стрільців для боротьби з Москвою.
Однакож ГУРада видала ще в половині серпня 1914 р. свій третій маніфест, якого зміст, як це ми ствердили на основі архівних документів Боєвої Управи, був основно дискутований на засіданні ГУРади у Львові дня 10 серпня 1914 року, та був публікований в тодішній українській пресі, а навіть, мав бути друкований окремою брошурою для кольпортажу серед українського населення в Росії. Цей маніфест був призначений для українців під московським, царським ярмом. Його заголовок звучав: „За волю України!"
Д-р Кость Левицький, представляючи в своїм творі: „Історія визвольних змагань галицьких українців", як тогочасний провідний політичний діяч, події в Галичині напередодні першої світової війни — помилково поминув і не згадує про маніфест з 6 серпня 1914, який був мобілізаційним закликом в ряди УСС, а замість цього цитує кінцеву частину третього маніфесту і невірно називає його „мобілізаційним покликом", хоч у ньому про ніяку мобілізацію не говориться, бо був це тільки пропаґандивного змісту маніфест до українського населення в Росії (цит. твір 16-17 стор.), взиваючий російських українців до активного виступу проти Москви.
Не маючи покищо можливости роздобути повний текст цього нашого визвольного маніфесту з 1914 року, який був друкований в львівськім „Ділі" між 11-им і 20-им серпня 1914 р., ми подаємо за К. Левицьким кінцевий уступ цього третього маніфесту ГУРади:

ЗА ВОЛЮ УКРАЇНИ!

„Як Росію побідять, то вже вона перестане бути тою тюрмою народів і робочого народу, якою є тепер. Годі сьогодня сказати, що з нею станеться. Але ми, українці, повинні собі бажати, щоб від Росії відірвали всю Україну з Києвом, Полтавою, Чернігівом, Харковом, Донщиною, Кубанщиною та берегами Чорного моря. З такої великої землі утворено би напевно самостійну українську державу зі столицею в нашім стародавнім Києві, де було би українське правительство і український парлямент (дума), вибраний всім нашим народом.
Та в кожному разі погром Росії принесе визволення або всієї України, або бодай частини її, а це знов приспішить визволення решти України.
Тому всі ми, хто свідомий, що він не Росіянин, не Поляк, а Українець, берімся до діла та будьмо готові вмерти за те, щоб погромити Росію та визволити Україну.
Наші прадіди та пращурі, славні українські козаки, боролись славно за Україну, зросили своєю кров'ю наші ниви, клали буйні голови за волю України. Перед ними дрожала Татарва і Туреччина, Польща і Москва. Не жаліли вони свойого життя та складали його в жертву за Україну, в Криму, під Царгородом, під Жовтими Водами, Пилявцями та Берестечком, під Конотопом, Батурином та Полтавою, під Уманем та на окопах Запорозької Січи. Не будьмо ж гірші наших прадідів! Нехай оживе в нас давне козацтво, давній козацький дух! Зі зброєю в руках вигонім Росію з нашої землі, нехай Україна знов запишається свободою та щастям.
Тільки той нарід має право на свободу, що вміє і хоче постояти за неї! Хто ж хилиться і кориться, хто боїться смерти за рідний край, той і його діти на віки лишаться в ярмі.
Українці в Галичині не тільки йдуть як австрійські жовніри визволяти Україну, але ще й зібрали своє українське військо з добровольців, що назвалось на спомин славної Січи Запорозької: „Українські Січові Стрільці". Всякий, хто здужає нести оружжя, пристає до Українських Січових Стрільців, бо це наша українська козаччина вертається! Нехай ворог гине, нехай живе Україна!
Нехай залунає по всій Україні клич славного нашого гетьмана Івана Мазепи: „Або добути — або дома не бути!" „До бою за волю України!"
Такий є кінцевий текст третього маніфесту ГУРади. На жаль, не довелося Українським Січовим Стрільцям поширити його поза російським кордоном. Бо в міжчасі Східню Галичину залляли московські армії, а УСС опустили Львів і були змушені відійти на Закарпатську Україну.


Похід учасників Січово-стрілецького здвигу у Львові, 1914 р.
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації