ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

пʼятниця, 4 листопада 2011 р.

СКАРБИ МОНТЕ СОРАТТЕ

З таємниць II світової війни

               Поміж різними, менш-більш правдоподібними історіями в повоєнній Італії, одна вістка все таки вперто кружляє в різних версіях: відступаючі німецькі війська забрали з собою з державного банку Італії около 60 тонн золота в бульйоні, а також неустійненої вартости ювелірних виробів, стягнених з жидів в Римі.

               Ніхто, включно з найвище в державі поставленими особами, не прикладав до цієї вістки ніякої уваги. А тимчасом в самому селі близько Монте Соратте, коло 30 миль на північ від Риму, розповідали собі люди дивовижні історії. Всі ті історії стосувалися лябіринту нечинних копальняних штолень, проходів, тунелів та врешті руїн старинних оборонних мурів внутрі понурого гірського масиву, що осамітнений розсівся посередині лагідного горбовинного краєвиду. Говорено про духів в полинялих чорних уніформах СС-ів, що сновигалися по звалищах і тунелях; говорено про містерійних туристів, що прибували туди вночі, узброєні в мапи, компаси та рискалі. Таким історіям врешті треба було положити кінець. Хоч ніхто в них не вірив, все таки міністерство оборони заборонило цивільному населенню вступ до певної частини гірського масиву, відгородивши сільце Сан Оресте колючим дротом і заміновуючи туди доступи. У стіп гори розташовано частини піхоти та карабіньєрів.

              Однієї ночі літом 1950 р. в Сан Оресте счинилася стрілянина. Слідуючого дня карабіньєри в своїм звідомленні повідомили про випадкову смерть поліційного старшини, що впав жертвою стрілянини. Як насправді було, ніхто нічого не знав. Місцеве населення ще перед тим явно виявляло своє невдоволення з стаціоновання там військових частин, а смерть поліційного старшини викликала тепер навіть переполох. Поліційні доходження могли напровадити на сліди золота, що з невідомих джерел та невідомими шляхами проходили з села в руки несовісних торгівців в Римі.

           Справа тоді присохла, хоч і дальше розказувано в зв'язку з тим різні історії. Два роки пізніше прийшов до міністерства оборони в Римі лист з Мюнхену в Німеччині. Листа написав якийсь Фоґт, колишній німецький вояк СС "Ляйбстандарте Адольф Гітлер". У своїм листі Фоґт твердив, що він при життю одинокий з тих, які перевозили туди скарби. Отже справа прибирала вже зовсім інший оборот і міністерство оборони вислало до Мюнхену двох військових розвідчиків.

           З оповідання колишнього німецького есесівця розгорнулася перед розвідниками цікава історія. Монте Соратте з лябіринтом глибоких штолень, копальняних галерій та великим розгалуженням тунелів та підземних оборонних укріплень ще до війни було місцем тайної квартири італійських збройних сил. В часі наступу аліянтів на Апенінський півострів маршал Кесельрінґ був змушений опустити свою головну квартиру в Фраскаті близько Риму і тоді він переніс свій штаб саме до Монте Соратте.

           Фоґт разом з 29 іншими вояками згадуваної есесівської частини був призначений до транспорту великого числа металевих та дерев'яних скринь, розміщених на 15 військових грузовиках. Грузовики навантажували вони на подвірю одного старого римського "паляццо", при чому їм строго заборонено було заглядати до нутра скринь. Це було вечором 3 травня 1944 р.

           Опустивши Рим, транспорт рушив на північ і незабаром перед ескортою на тлі небосклону гостро зарисовався масив Монте Соратте, який вони нераз перед тим бачили в день. Кожний був переконаний, що вони ескортують якусь секретну зброю до штабу армії. Пізно вночі транспорт опинився перед в'їздом до челюстей скал. Там ждали на них трьох старшин з двома вояками. Всюди царила мертвецька тишина, ні живої душі. Транспорт в'їхав в головний тунель, там його задержано і наказано вивантажувати скриньки.

            З місця вивантаження ескорта мусіла опісля переносити скриньки в інший тунель, опісля ще в другий, аж доки не дійшли до вузької галерії, до якої провадили вузькі двері. Так в поті чола працювали вони майже цілу ніч. СС-гавптштурмфюрер (капітан) наказав вносити скриньки до середини, поза двері, але виходити одинцем у відступах що дві хвилини. Товариш Фоґта запропонував, що він занесе за нього скриньку до середини, якщо Фоґт погодиться за нього провадити грузовик в поворотній дорозі до Риму. Фоґт погодився на цю пропозицію дуже радо тим більше, що останній наказ капітана викликав в нього якесь дивне передчуття. Він опинився тепер самітний перед зачиненими дверми, а за дверми всі його товариші з частини, яка транспортувала скриньки, всі три старшини та оба есесівці, які були з старшинами. Нагло!.. З глибини віддалених тунелів почув він глухе стакатто манганової пістолі... Зимний піт виступив йому на чоло, горло стиснув переляк. Без застанови він інстиктовно пустився втікати, щоби якнайскорше продістатися до головного тунелю і до виходу. Йому стало ясно, що його товариші впали там жертвою тому, що знали про таємничий транспорт.

           Вирвавшись щасливо з місця смерти, він скрився в домі своєї любки в місцевості Монте Арґентаріо, де був він на квартирі ще в 1943 р. і закохався в дочці господаря дому. Перебраний в цивільне вбрання переховувався він там аж до закінчення війни. Знаючи добре італійську мову, не важко було йому після закінчення війни з фалшивими документами продістатися з поворотом до Німеччини. Але перед виїздом він відвідав ще раз разом з своєю любкою Монте Соратте і там на місці докладно пояснив, як продістатися до місця, де заховані скарби під тисячами тонн скал, бо есесівці перед своїм відходом висадили в повітря майже половину тунелів. Більше інформацій Фоґт не міг подати, бо таки того самого вечора, коли він зізнавав перед розвідниками, його застрілено на власному подвірю, коли він вийшов поглянути, хто йде до нього. Справників не викрито.

         Тепер щойно італійська розвідка SIFAR (Servizio Informazione Force Armate) взялася поважно до прослідження справи тим більше, що уряд ще перед тим мав пропозицію від однієї італійки в парі з одним мужчиною, яких прізвищ не виявлено, щоби уряд дав їм допомогу в відшуканні скарбів за винагородою 10 відсотків знайденого. Ці обі особи мали діяти на припоручення Фоґта. Пропозиції не використано, мовляв, аліянти вже віднайшли 30 тонн скарбу в південнім Тиролю.

           Призбирані тепер факти в тій справі почали прибирати певних реальних форм. Напр., в 1948 р. проф. Л. Вілляріо при співпраці міністерства скарбу та закордонних справ Італії публікував рапорт, в якому сказано виразно, що в вересні 1943 р. Державний Банк Італії мав 120 тонн золота, з чого 90 тонн було в 626 скриньках і 30 тонн в 543 міхах. Дня 14 вересня 1943 р. німецькі окупаційні власті зажадали від італійського комісіонера фінансів, що тоді заступав нормально міністра скарбу, видати всю резерву золота.

           Перших 30 тонн, які опісля знайдено в південнім Тиролю, забрано було під кінець 1943 р., а решту забрано двома опадами. Тридцять тонн забрано на північ в лютому 1944 р.( а решту, 60 тонн, забрав спеціяльний відділ СС-ів 3 травня 1944 р. Деякі інформації призбиралися від інших свідків, яких перед тим зовсім не брано до уваги. Напр., старенький парох місцевости Сан Оресте зізнав перед відповідними чинниками аліянтів, які в червні 1944 р. зайняли ці місцевості, що пам'ятної ночі з 3 на 4 травня ніхто в селі не спав і всі з острахом прислухалися серіям пострілів, що неслися з копальняних нетрів. А на другий день ранком таємне виношення закритих дерев'яних домовин і гук динамітових розривів. Врешті висадження найглибших тунелів копальні безпосередньо перед відступом німців він теж потвердив. Після смерти Фоґта одиноким джерелом інформації тепер осталася дівчина з Монте Арґентаріо, яка багато помогти в тому не могла. У 1949 р. вона виїхала була до Америки на короткий час і вернулася до Італії в надії, що остаточно тепер зможе вийти замуж за Фоґта, якому остала вірна. Але воєнні переживання, непевність очікування і напевно свідомість таємниці, яку перейняла від Фоґта, цілковито знищили її здоров'я і підорвали нерви. Відомість про смерть Фоґта, яку принесли їй італійські розвідники негайно після його смерти, так поділала на її нервову систему, що під шоком вона стратила зір, який і так вже був дуже ослаблений.

            В страху, щоби невідомі злочинці не вбили її, як одинокого носія тайни про заховані скарби, власті перевели дівчину до Риму, змінивши її ідентичність і затерши всі сліди за нею в надії, що при її помочі, коли відзискає зір, зможуть потрапити на слід укритих скарбів.

           У 1956 р. Монте Соратте стало строго тайним військовим місцем під охороною війська. Розшуки за скарбами переводили урядові експерти, гірничі інженери, ґеологи та різні військові експерти з наймодернішими технічними апаратами, але даремне. У 1959 р. на сцену появляється колишній спільник дівчини Фоґта, тепер як член італійського парляменту. Він остаточно договорився з італійським урядом про відсоток на випадок знайдення скарбу і на дозвіл на власну руку перепроваджувати пошукування. Посол Спалліні видав своїх власних грошей майже мільйон долярів на розшуки, але до своєї смерти в 1964 р. нічого не найшов. У 1964 р. військо знову перебрало на свою руку розшуки, висаджуючи різні підземні проходи та оборонні підземні укріплення в надії дістатися до проходу з укритими скарбами, але ті розшуки вже не були такі інтенсивні. Справа Монте Соратте почала притихати не тільки в урядових та військових кругах, але й серед місцевого населення. Тільки старенький парох місцевості Монте Оресте вперто твердив, що останніми з Монте Соратте він бачив відступаючих трьох німецьких старшин СС і двох вояків-есесівців.

                                                                            ***

Опісля знову група італійських парляментаристів хотіла на власну руку переводити розшуки, але безуспішно. Але тимчасом від часу до часу незначна частина скарбів появляється на нелегальному ринку, як це сталося між іншим незабаром після смерти Фоґта. Тоді місцеві селяни завважили, як два незнані туристи в шкуряних куртках вилізли на старинні звалища римського муру, приблизно 5 кілометрів від Монте Соратте і в певному місці висунули камінь і з отвору витягли якийсь шкіряний мішок. Утікаючи перед селянами, вони загубили певні дорогоцінності, які селяни передали поліції. Погоня поліції за незнаними туристами не дала ніякого висліду.



Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації