ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

понеділок, 20 жовтня 2008 р.

Упав у лісі дуб...

Йосип Гірняк

Присвята, відчитана на бенкеті під час Делеґатського З'їзду Братства кол. вояків УД УНА, 2 вересня 1961 р., в Ґлен Спей, Н. Й.

Ану-но, порахуйте ше раз, кілько вас тай чи сте си чєсом у рахунку не обмилили!
Ану-но, придивіт си ше раз пильне єден до другого, чи сте кого не пропустили!..
Або не рахуйте і не роздивлєйти си межди собов, бо з того рахунку і так нич не буде, бо не знати єк кого зарахувати. Є голова, жи вартує з дві, є така, жи за десіт, а є навіт така, жи за сто голов варта.
Бо, аді, громада — то так самісько єк тот, рахувати, ліс. Усяка там деревина росте, але одна другій не рівна:
Є смерека, шо пне си угору тай угору, у небо фурт дивит си і дивит, а шо там при земли си діє, то їй барбардзо.
Є буки тугі і желаві, шо галузєм єк руками си посплітали, чисто єк тоті легіні, ци то у данци, ци в небеспеці, аби зеленим муром ліс перед шибеним вітром хоронити.
Є осика, шо тремтит і боєт си навіт єк вітер утихає, бо їй фурт увиджуют си над лісом грози неувидимі.
Є буйні ясені, шо шумлєт і шумлєт, як би собі єкус комбатанцку йсторію переповідували у безконечніст.
І явір є, шо скрипит, єк би єкимс великанцким пюром писав; шо де було, шо де є, і шо де має си стати непредвиджено.
І лоза, шо гне си і хилит си у коній бік, бо вона вітрови наймила си і вітрови вірне служит.
Тай калина, червона тай пишна, єк тота співанка, єк маленький вершик у великій зеленій книшці.
І є береза у білій сорочічці, єк тота сирота, шо загубила си у лісі, єк у світі широкім; питала дороги і не допитала си.
Ше й тернина, шо усюди искрізь колючом розтелила си і має кров на собі сціпинілу, і тих шо у лісі схоронили си і тих шо у ліс ідут из сокєрами або фузіями.
А наостатку — то є ше дуби! наостатку тому, бо вони — у лісі найперші.
Бо шо такий ліс вартує, єк нема дубів?..
У посеред розмаїтої деревини вони єк цесі Генерали; найперші, наймудріші і найтвердші.
І так тото росте, розростає си і шумит шумами розмаїтими ліс, чисто так, єк громада, єк ото ви, шо зійшли си осьдечки на раду і пораду.
І паде і упадає ліс, все рідший і рідший, бо сокири по нім крешут і громи бют, шо єк несут на собі хмари — из усєх кінців світа.
Достоментно так, єк бют по громаді, єк тото бют по вас, панове камрати, шо зійшли си осьдечки на раду і пораду.
Єк у лісі упаде смерека, то жєль великий, єк бук, то другий на тім місци виростає, єк упаде явір, то настає у лісі мовчанка велика, — але єк упаде дуб — то гомін, такий гомін по лісі розне си, єк би пів ліса упало. Така пустка на тім місци си зробит, єк би пів ліса зрізав за єдним махом. Такий жєль, шо пів ліса від нього гине на очах.
Така мовчанка мовчазлива, єк ото у вас, панове камрати, шо зійшли си на раду і пораду.
Ану-но порахуйте ше раз і ше раз і десіт раз, а рахунок ме йден бути. Такий — шо упав у лісі дуб.
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації