ВІДПОВІДЬ УРЯДУ НА ЗВІТ КОМІСІЇ ДЛЯ РОЗШУКУ ВОЄННИХ ЗЛОЧИНЦІВ

Міністр Справедливости Р. Гнатишин

(Комісія Дешена)

Вступ

Проблема воєнних злочинців стала серйозною турботою Канади й цілого світу відколи в час Другої світової війни виявлено досі небачених розмірів злочини. Щоб винуватих притягнути до кримінальної відповідальности, створено Міжнародний Військовий Трибунал, який провів у Нюрнбергу процес проти найбільших воєнних злочинців.
В Канаді на підставі Закону про воєнні злочини (War Crimes Act) велися в роках 1946-1948 процеси за злочини, вчинені проти канадських збройних сил. В цілому просліджено 171 випадок, а засуджено сім обвинувачених.
В 1950-их роках, коли одиниці й народи рішили не згадувати більше воєнних страхіть, переслідування воєнних злочинців зійшло на задній плян. Щойно в 1970-их роках та справа ожила наново; тоді звернено увагу, що не всіх воєнних злочинців виявлено й покарано. Ймовірні злочинці могли знайти притулок в Канаді, як це показала справа Гельмута Равка, якого тут заарештовано й видано до Західної Німеччини.
На початку 1980-их років різні повідомлення подавали, що в Канаді є від 2.000 до 3.000 злочинців, а навіть може і 6.000. Були теж скарги, що відомий зі своїх брутальних експериментів д-р Менґелє прибув або бодай старався дістатися до Канади. Оскільки ті вістки вперто продовжувалися, уряд змушений був прийняти відповідних заходів, щоб винуватців притягнути до судової відповідальности. В зв'язку із тим 7 лютого 1985 р. створено окрему Комісію для розшуку воєнних злочинців. Головою Комісії назначенно суддю Дешена. Звіт Комісії представлено урядові ЗО грудня 1986 р. Звіт складається із двох частин. Перша частина призначена для публікації, а друга, конфіденційно-таємна, залишається в актах.

Висновки Комісії

Звіт вносить значне роз'яснення атмосфери щодо воєннних злочинців. Тепер стало ясним, що проблема воєнних злочинців не така велика, як того всі побоювалися. В Канаді воєнних злочинців є значно менше, ніж про те говорилося й писалося. Багато осіб, проти яких було скероване підозріння, нема вже між живими. Нема доказів на те, що д-р Менґелє був в Канаді або бодай старався сюди приїхати. Обвинувачення проти Дивізії „Галичина" про її участь у воєнних злочинах нічим не підтверджені. Підозріння проти багатьох осіб показалися безпідставними. Перевірено близько 800 осіб; у великій більшості тих випадків немає жодних доказів. Комісія рекомендує негайно закрити понад 600 справ. Далі Комісія ствердила, що 21 особа підозрілих у воєнних злочинах виїхала з Канади до інших країн, а інших 86 померли в Канаді. 341 особа, що були на списку підозрілих, ніколи не були в Канаді, а в 154 випадках Комісія не могла знайти безпосередніх (prima facie) доказів вини. Таким чином кількість осіб, яких підозрівано у воєнних злочинах, згідно з висновками Комісії, зменшилася з „тисяч" до значно меншого числа.
Суддя Дешен не міг у приписаному часі закінчити слідство у всіх випадках, тому деякі з них залишаються відкритими; вони вимагають дальшого розслідування, щоб можна винести остаточне рішення.

Становище уряду (Початкова відповідь уряду)

Хоч Комісія ствердила, що число воєнних злочинців у Канаді дуже перебільшене, то уряд стоїть на становищі, що коли навіть тільки один злочинець знайшов притулок в Канаді, його треба притягнути до судової відповідальности і покарати без уваги на термін давності. Одночасно уряд свідомий того, що збереження особистих прав людини є фундаментальним компонентом канадського правосуддя, що знайшло віддзеркалення в Хартії Прав і Свобод. Тому уряд, приступаючи до оцінки рекомендацій Комісії, мусить знайти відповідь, що відповідала б канадському суспільству і канадській системі правосуддя. Основний принцип є такий: Проблему воєнних злочинців, де це тільки можливо, треба розглядати в Канаді, і кожну справу вирішити згідно з канадськими нормами законодавства і доказового поступування. Тому уряд готовий поправити Кримінальний кодекс, щоб дати канадським судам право (юрисдикцію) судити в Канаді за воєнні злочини або злочини проти людства, якщо такі акти вважаються злочинами в Канаді. Таке судочинство буде відбуватися згідно з канадськими правилами про докази і згідно з принципами Канадської Хартії Прав і Свободи. Це дозволить судити в Канаді за всі воєнні злочини, як минулі, так і сучасні, що виникають в „сучасних конфліктах". Треба буде обов'язково здефініювати, які воєнні злочини будуть підпадати під карну санкцію так, щоб поправки в кодексі охоплювали минулі й майбутні воєнні злочини.
Суддя Дешен зазначає у своїх рекомендаціях, що треба багато праці, щоб закінчити слідство, але він переконаний, що існуючі канадські інституції тобто Міністерство Справедливости і Королівська Кінна Поліція дадуть собі з цим раду, тому нема потреби для створення окремого бюра на зразок американського Бюра Спеціяльного Слідства.
Уряд погоджується з тими рекомендаціями.
Якщо Канада серйозно має намір проводити в себе кримінальні процеси щодо подій, які сталися в Европі, то ясно, що треба збирати докази всюди, де їх можна буде знайти. Це нічого нового. Канадські суди за традицією шукали й використовували всі можливості, щоб знайти потрібні докази в чужих краях із допомогою комісій. Канадська поліція в багатьох випадках проводила слідство в чужих краях з допомогою місцевих властей. Нпр., при доходженнях, що довели до видачі Гельмута Равка до Німеччини за воєнні злочин, отримано важливі й надійні докази в різних країнах включно з СРСР. В справах, де суддя Дешен рекомендує брати до уваги докази зі східноєвропейських країн, треба докладно перевірити кожний індивідуальний випадок. Всяке збирання доказів за кордоном повинно бути обмежене до тих справ, де, в опінії канадських властей, існують специфічні, достовірні й серйозні здогади, що вчинено воєнний злочин, який вимагає дальшого слідства. В таких випадках суддя Дешен рекомендує брати до уваги таких 6 передумов:
1) Охорона репутації при секретности ведення справи,
2) Уживання незалежних перекладачів,
3) Доступ до оригінальних документів, де вони важливі для справи,
4) Доступ до попередніх зізнань свідків,
5) Свобода переслухування свідків згідно з канадськими правилами про доказове поступування,
6) Відеозаписування таких допитів.
Уряд уважає, що отримання доказів згідно з канадською процедурою та з додатковими Гарантіями, виложеними у 6 спеціяльних передумовах, повинні забезпечити чесність і справедливість для всіх зацікавлених.
Зрозуміло, що треба скріпити канадську процедуру при в'їзді до Канади, а також процедуру для отримання громадянства, щоб про Канаду не думали як про місце притулку для осіб, що брали участь у воєнних злочинах або в злочинах проти людства. Уряд буде поступати згідно з рекомендацією Комісії, щоб у майбутньому не дозволити іміграції до Канади і наданні громадянства особам, які брали участь у воєнних злочинах в інших країнах. Тому процес іміграційної перевірки і процедури переслухань буде суворіший, ніж рекомендує Комісія. Інші полегші в Іміґраційному законі та Конвенції про статус утікачів будуть виразно недоступні для воєнних злочинців.
В майбутньому уряд буде відмовляти у канадському громадянстві всім тим, що брали участь у воєнних злочинах, відповідними поправками до закону про громадянство. Щодо тих, які мають громадянство, уряд не бажає зміняти закону ретроактивно. Отже, уряд буде поступати згідно з існуючим законом, де виявиться, що громадянство набуто явним обманом.
Деякі рекомендації Комісії пропонують доповнити екстрадиційний закон з метою поширити можливості для видачі злочинців, щоб позбутися з Канади всіх підозрілих у воєнних злочинах. Сучасна канадська екстрадиційна політика застосовує розважний розгляд усіх фактів, доки пішлеться канадського мешканця на суд поза межі Канади. Тому, що уряд має на меті якнайбільше справ полагоджувати в Канаді, не планується ніяких змін в дотеперішньому праві і практиці на те, щоб видавати воєнних злочинців. Це однак не означає, що не буде екстрадиції в ніякому випадку. Інтенцією уряду є, як це було в минулому, розглядати вимоги видачі згідно з існуючими законами і прийнятими домовленнями та практикою.
Комісія додає ще низку рекомендацій з метою спростити й сконсолідувати канадську процедуру щодо позбавлення громадянства і депортації. Як Комісія підкреслює, такі зміни насувають трудні питання, що їх треба старанно розглянути й оцінити. Тому уряд не пропонує робити ці зміни, бо вважає, що теперішнє право й практика, разом з іншими вже пропонованими змінами, вистачають на ефективне розв'язання основних проблем.

Закінчення

Канадці очікують від свого уряду розв'язки того важливого питання. Без уваги на труднощі, уряд буде притримуватися основних принципів справедливости і безсторонности. Тої справи не можна відкладати ані „експортувати наш відповідальність до інших країн".

Переклав українською мовою В. Ф.