Про Січових Стрільців (СС) було написано відносно небагато, але що гірше, то це те, що й із цього мало що збереглося на сьогодні. Пропало чимало документів та архівного матеріалу. Труднощі у заповнюванні недостач постепенно зростають, бо й небагато СС-ів осталось між нами, та й ті фізично вже немощіють і одинцем відходять на завжди.
Важнішими з таких недостач, це проголошені лише короткі згадки про особовий склад і працю штабів дивізій і корпусу СС; про надзвичайно справно функціонуючий апарат постачання, а при ньому майстерні направи зброї, одягу, взуття; про шпитальну і санітарну ділянку; про панцирну зброю (автопанцирний дивізіон і панцирні поїзди); про скорострільний кіш; дивізіон кінноти, телефонно-телеграфну службу, Комісаріят Пересування Військ і т. д.
Передісторію Січових Стрільців опрацював і написав один із найвизначніших їхніх співорганізаторів і старшин — Василь Кучабський, під наголовком: "Від первопочинів до Проскурівського періоду", а про військові дії — "Від Проскурова до Чарторії" написав начальник штабу Корпусу СС ген. шт. генерал Марко Безручко. Ці обі праці були друковані в нарисі історії СС "Золоті Ворота", В-во "Червоної Калини" у Львові 1937 року. Цей нарис історії СС, по перегляді, з незначними, а необхідними поправками і поясненнями та новими додатками, хоч несвоєчасно, скоро повинен вийти з друку новою книгою для відзначення 50-их роковин створення формації СС.
Серед новіших видань, д-р Матвій Стахів часто згадує у своїх працях про взяті на себе і виконані Січовими Стрільцами важливі завдання для добра віднови і оборони державної незалежности України ("Україна в добі Директорії УНР").
Вертаючись до теми, зачнім від назви формації — СІЧОВІ СТРІЛЬЦІ, і у скороченні — СС, у вимові — ЕС ЕС. Такі букви вони носили на ковнірах свого одягу, їх уживали в письмі і вимовляли, як зазначено. Ця основна назва мала ще й додатки організаційного ближчого означення. І тоді, повними назвами були по черзі: Галицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців, Перший Курінь Січових Стрільців (СС), Перший Полк Січових Стрільців (СС), Окремий Загін Січових Стрільців (СС), Дивізія Січових Стрільців (СС), Корпус Січових Стрільців (СС), Група Січових Стрільців (СС). Подібно було у складових частинах, наприклад: Перший піший (гарматній) Полк Січових Стрільців (СС), Кінний(Автопанцирний) Дивізіон, Скорострільний Кіш і т. д., а все з основною назвою — Січових Стрільців (СС).
Мабуть тому, що першою назвою формації до 19 січня 1918 року була "Галицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців" і туди поступали полонені і невійськові українці австрійської займанщини, а на командних становищах були колишні УСС та їхні організатори з довоєнних років, декотрі автори праць називають СС "Галичанами", або "Галицькими стрільцями" навіть тоді, коли вони поповнялись придніпрянцями майже до половини складу, або були вже Корпусом СС, де галичани були вже у значній меншості.
Другою неправильністю є вживана часом деким назва "Київські Січові Стрільці", тому що ніби вони почали формуватись у Києві і його завзято боронили, та для відрізнення їх від Українських Січових Стрільців (УСС). У першому випадку, слід пригадати, що СС формувалися вдруге у Білій Церкві, мали Запасний Кіш у Крем'янці, переформовувалися у Проскурові і Староконстантинові, але не мінялася їхня основна назва. Подібні зміни були і в УСС, але якось ніхто не надає їм чужої назви "Львівські", "Ґорондівсько-Страбичевські", "Свистільницькі", чи які там інші Українські Січові Стрільці (УСС). І так має бути.
А тепер кілька слів про добровольців, які в початках поступали і залишалися в курені Січових Стрільців. Усі вони, під впливом "усе ламаючої" революції з одного боку, а з другого — творення і розгортання державної влади самостійної України, з формуванням чисто українських полків і дивізій з частин і в рамках ще тоді російської армії, зазнали теж певних духових перемін, залежно від своєї інтелігенції і здібностей, освіти і зацікавлення. Вони бачили і розуміли велику пильну потребу доброго війська для молодої української держави. Вони сподівалися, якраз у цій формації, де є чимало колишніх УСС та інших свідомих вояків, буде можна найкраще прислужитися Україні. Одні були думки, що досить розважного й енергійного командира куреня і сотень та добрих командирів чет, а курінь стане на висоті свого завдання. Інші боронили погляду, що без "виборного начала" і "стрілецьких рад" ні одна частина не втримається довше, як лише кілька днів, бо у цих двох принципах є найбільші досягнення вояцтва в революції, тим більше, що ті принципи введені в усіх українських військових частинах та обов'язують далі і в курені.
З прибуттям у курінь старшин із табору полонених в Дубовці (з будинку "Челюканова 1"), були з ними обговорені, відтак передискутовані і схвалені подавляючою більшістю приявних на зборах усього куреня 19 січня 1918 року, та від того дня обов'язуючі Січових Стрільців і на майбутнє у розрості формації, такі ідеологічно-організаційні принципи (в головних точках): Головна й основна ідея Січових Стрільців — державна повна незалежність України у складі всіх українських земель в одній нерозривно замкненій границі. На цій провідній ідеї базуються всі інші головні принципи формування Січових Стрільців. І так: Скасування "рад" у курені; вдержання строгої військової дисципліни, але не під загрозою кар, а суворої самодисципліни, вдержання відповідальности перед зверхником, а не перед підчиненим. Самодисципліна має випливати із розуміння, що в Україні йде боротьба в першу чергу за національно-політичне визволення і державну незалежність України в складі всіх українських земель. Створення духово сильної, морально здорової української армії, відпорної проти ворожої пропаганди, однородно вишколеної для оборони й закріплення волі всього українського народу, а не якоїсь одної партії чи групи, для оборони з волі народу встановленої влади без впливу війська чи іншої, накиненої йому сили, для збереження ненарушности границь України проти зазіхань інших. Організуючи частини Січових Стрільців, триматись засади — "якість перед кількістю", бо не байдужий, "тресований" на зразок чужих нам займанницьких армій, а свідомий труднощів, невигод, потреби краю і своїх обов'язків громадянин-вояк потрібний Україні і тепер і на майбутнє. Отже і в нашій формації, український вояк — не платний найманець і тому кар'єристам відмовляти "притулку" в наших частинах. Достоїнство Січового Стрільця, як українського вояка, повинно бути збережене на найвищому рівні. Військову службу Україні в нашій формації починаємо від рядовика, з увагою, в міру потреб і можливости, на давніші військові ступні, бойовий досвід та інші моральні і командні прикмети. Ні тепер, ні відтак, не носити бойових відзначень займанницьких армій (російської, австрійської та їм союзних). Кари в курені: Звернення уваги, докір, догана, догана з упімненням, видалення з рядів Січових Стрільців, а в дуже тяжких випадках і гостріші кари по думці існуючих законів. У такому дусі має бути ведена освідомна праця у частинах. Старшина у всьому приклад.
Дотеперішню "Стрілецьку Раду" переорганізовано на тих же зборах і затримано як дорадчий орган Команди Січових Стрільців у справах загального, чи теж особливішого значення. В її склад введено рішення тих же зборів — командирів сотень, а в міру розросту формації, мали входити туди командири вищих одиниць. Команда формації може покликати теж і інших старшин, а в разі потреби, то й збір більшого числа старшин для вислухання їхньої думки. Всі поради і пропозиції вирішує Командир Січових Стрільців без ніякого голосування.
Головними мотивами зміни назви куреня на — ПЕРШИЙ КУРІНЬ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ були: вийти поза рами окупаційного поділу українських земель і поповняти формацію Січових Стрільців добровольцями-українцями з українських і неукраїнських земель. Наказ Команди Куреня про виконування всіх постанов зборів з 19 січня 1918 року зобов'язував вимагати вад поступаючих у курінь добровольців окремої письмової заяви про готовість боротись і проти Австрії.
З'ясування і схвалення наведених принципів на зборах усього стрілецтва куреня, було першим досягненням більшого значення. Сміливо виложені ідеї не були "контрреволюційні", не були накинені згори, а передискутовані і прийняті голосуванням усього стрілецтва, як зобов'язуючі для усіх та для взаємної співдії.
Уведення ж цих засад у практиці вимагало великої уваги в розмовах і поведінці, бо були одиниці між "радянцями", які пробували викликувати непорозуміння, готовились навіть заарештувати всіх "контрреволюціонерів" з к-ом куреня Євгеном Коновальцем включно, ще вночі з 19 на 20 січня, але деякий час "невтрально" придивлялись перемінам, заки включились у практичну програмову роботу. Постійне перебування старшин зі стрільцями та розмови на теми, які лиш цікавили стрілецтво, однакові невигоди, — помагали скоріше взаємно себе пізнати і розуміти. Не занедбувано й легкої муштри для ознайомлення необізнаних з правильником, уведеним тепер у курені. Крім внутрішньої служби, стрільці повнили вартову службу при будинку Української Центральної Ради, будинку проф. Михайла Грушевського, та деяких магазинах у місті. Вони приносили в казарму новини, які пожвавлювали виміну думок.
Вони були свідками дебат в Українській Центральній Раді над текстом її Четвертого Універсалу, а відтак його схвалення і проголошення.
Большевицькі війська від сходу і півночі посувалися вглиб України, українські військові частини, названі іменами різних гетьманів, роз'їдала деморалізація і декотрі з них або зовсім зникали, або залишалось із них по кільканадцять чоловік при зброї і дотеперішній назві частини, а декотрі переходили на сторону ворога, ще інші — по різному "невтральні". Кількість захисників України і її влади маліла.
Врешті, десятого дня по згаданих вище реорганізаційних зборах Першого Куреня Січових Стрільців большевики підняли повстання у Києві, скоро займали важніші місця і загрожували Українській Центральній Раді, де вона саме відбувала свої наради. Вони підсувалися під казарму СС від сторони Подолу і Сінної площі. Січові Стрільці вступають у бій. Маючи добрий досвід, набутий в часі останньої війни, зокрема у відділах боротьби зблизька та у пробоєвих частинах, вони рішучими, спритними, сильними ударами, крісовим, скорострільним вогнем, ручними гранатами, а навіть короткою зброєю, вибивають ворожі відділи зі становищ середмістя і Подолу, переривають їм зв'язок з Арсеналом, помагають Гайдамацькому Кошеві з отаманом С. Петлюрою пробитися до Києва з лівого берега Дніпра і разом здобувають Арсенал від большевицьких повстанців. Відтак пробивають шлях в напрямі Житомира, скоро орієнтуючись і приймаючи правильні рішення, опановують Коростень та пізніше й Сарни.
Січові Стрільці врятували тоді від небезпеки не лише Українську Центральну Раду, але з нею і саму ідею державної незалежности України, у чому прислужилися теж співдіючі тоді з ними українські частини, бо якраз 9 лютого 1918 року Німеччина і її союзники визнали Українську Народню Республіку, як незалежну державу та підписали з представниками УНР окремий мировий договір у Бересті Литовському.
В Маневичах вітав запрошену німецьку армію військовий міністр полк. Жуковський (автор цих рядків був при тому акті). Німецькі війська помагали війську України бити і гнати большевицькі війська за кордони України. Січові Стрільці прибули з-під Маневич і Сарн назад у Київ, але вже з кількома гарматами, їх тут вітали і хвалили всюди на всі лади за їхню здисциплінованість і хоробрість. За цілий місяць лютий вони багато навчилися, ще ліпше зміцніли внутрі.
Почали прибувати нові добровольці. Прибували галичани і придніпрянці; старшини, урядовці і вояки усіх ступнів. Курінь почав розростатися в Перший Полк Січових Стрільців. Його штаб приміщений при вул. Терещенка, ч. 2. Перша Батерія Січових Стрільців — у Михайлівському монастирі. Запасна Сотня при вул. Львівській, ч. 24 стала Запасним Куренем, де вже складаються нові сотні.
Бажаючий поступити до Січових Стрільців переходив у свобідній розмові крізь "сито" питань, і або залишався, або йшов собі дальше. Наприклад: хтось не погоджувався з тим, що Січові Стрільці не турбуються висотою "жалованія" (платні), інший не бажав починати служби від рядовика, чи зняти бойові відзначення, ще інший — не буде "козирять" українським міністрам чи навіть голові Української Центральної Ради, або не виступить проти Австрії і т. д. Хто сам не виявив доброї волі і не сприймав аргументів, його не силували і той відходив.
В нових сотнях Запасного Куреня велося теоретичне й практичне навчання, йшла освідомна праця. Відділами Стрільці ходили до церков, театрів, знайомилися з місцями чи пам'ятниками старовини. Вишкіл, чи пак перевишкіл, піхотний для всіх, а відтак спеціяльний за родами зброї вже у їхніх частинах. Скорострільна сотня формувалася і оставалась у складі Запасного Куреня. Згодом, то й гарматчиків скеровувано просто до Першої Батерії в Михайлівському монастирі. Була в Запасному Курені і школа підстаршин (командант — поручн. Михайло Сенека). Була мала група старшин для обсади нових спеціяльних становищ. Усі підвищення в ступнях переходили через Команду Полку.
Муштра — щоб запізнати новоприбулих з різних колишніх своїх частин і армій з командою СС. Муштра вимоглива, але по кожних 10-15 хвилинах була така ж довга перерва для розмов, співу, жартів. Тактичні вправи поза містом, впроваджуючи усе знання і воєнний досвід армій німецької, французької, російської та австрійської із усіх фронтів світової війни. Команду "Позір!" змінено з часом на "Струнко!". На цю команду ставалося теж на само "авізо": "Рій", "Чета", "Відділ!" і т. д., після чого йшла властива команда, а в ході йшлося тоді "твердим" або "прибитим" кроком. Ношення кріса — як було в російській армії, але уведено нові "хвати" кріса взагалі, а при віддаванні пошани — зокрема. Старшин і достойників вшановувалося мовчки і зворотом голови стрільця чи відділу в сторону обличчя привитаного.
Усією вишкільно-освітньою працею керував командант Запасного Куреня сотник Василь Кучабський, а нагляд над вправами сотень і школи підстаршин мав автор цих рядків.
Членам варти при будинку Української Центральної Ради, інших установ чи при магазинах і вертаючим із вправ сотням чи батеріям гармат, київляни придивлялися із захопленням. На вид того війська людям вступала надія на спокій і лад у столиці та в краю. Вже хоч скромний, але охайний однострій Січового Стрільця, повага і рішучість, безпретенсійність, скромність, спокійна і привітлива поведінка поодинокого Стрільця на стійці чи у ході, викликували корисне враження. Підозрівали навіть, що це якісь чужинні "інтервенти".
Ще поважніше виглядали СС, як в осені 1918 року почали носити шоломи.
Десь при кінці літа 1919 року, в Корпусі СС уведено нові відзнаки військових ступнів, нашивані на рукавах і подібні до відзнак УГА, лиш у старшин СС на суконному пасочку кольору роду зброї нашивалося пасок чи "плетінку" з матеріялу, з якого були пошиті "френчі". Таким матеріалом були обшиті ґудзики на передньому кінці пасків.
Добровольців прибувало все більше і більше. Зформовані і підшколені сотні відходили із Запасного Куреня, бо на їх місце зараз приходили нові. При кінці квітня 1918 року було в цьому запасі дві добре вишколені скорострільні і дві піші сотні із недавно прибулих.
Лікарем Запасного Куреня був д-р Іван Рихло, з помічними медиками і санітарним персоналом обох полів.
Евіденційна канцелярія (4 писарі) працювала дуже докладно і скоро. З господарського відділу Запасного Куреня пригадую собі дуже точного, справного, дуже чесного бунчужного Галія.
Так за той час виріс і оформився зовсім новий тип українського вояка — Січового Стрільця, свідомого, незалежницько-державницького соборника.
Пізніше, Січові Стрільці поширювали і поглиблювали в себе ці ідеї, вщіплювали їх і "стрільчили" новоприбузаючих, а що треба було, — поправляли, ідучи послідовно вперед, не оглядаючись, коли на них хто "гудів" із різних кутів.
Січові Стрільці воліли розформуватися, ніж підчинитися диктатові німецького військового командування в Києві (яке розігнало Українську Центральну Раду, з якою ще недавно Німеччина підписала мир у Бересті Лит.), в часі гетьманського перевороту.
Чим була ця формація для стрілецтва, видно хочби з того, що декотрі стрільці плакали, а двох застрілилося після зложення тоді зброї і розформування Першого Полку СС. Це ж був твір спільного зусилля всіх, частина серця, розуму, волі, почування відповідальности кожної одиниці на її командному чи підкомандному місці та одночасно взаємного довір'я і пошани. З особливішою пошаною відносились СС до свого Командування. А було у цьому полку вже багато "зістрільчених" у березні-квітні прибулих добровольців. Не маю під руками ніяких матеріялів ні записок, то й не подаю ніяких цифер.
Не дивниця, що й проф. Михайлові Грушевському скапували сльози, дивлячись на те складання зброї СС. Переставала існувати модерна найкраща українська військова частина того часу та її пляни на майбутнє для розбудови формації СС. (Ці пляни вийшли від Команди Запасного Куреня, а полк. Є. Коновалець уже розпочав старання для їх здійснювання).
Прибувши на нову збірку у Білій Церкві з вірою і певністю, що будуть потрібні у розбудові і зміцненні незалежности Української Держави, Січові Стрільці докладали всіх зусиль, щоб бути ще ліпшою частиною, як були до того часу. Для цього вони пройши тут строго вимогливий перевишкіл. Серед них були одиниці, які думали притягнути й УСС до співпраці. Але сталося інакше. Проголошення федерації Української Держави з Росією грамотою Гетьмана з дня 14 листопада 1918 року заставило Січових Стрільців знова виступити зі зброєю в руках в обороні ідеї незалежности України, проти цього нового — "волім под царя православного".
Врешті дуже важкий 1919 рік. Вже в день проголошення у Києві Соборности України СС мусіли приборкувати збунтованих отаманів. Одночасно збройний похід сусідів на Україну і затяжна оборонна війна з ними серед щораз трудніших умовин внутрі краю. Січові Стрільці не зійшли з незалежницько-державницької плятформи і в складі Дієвої Армії УНР далі завзято боронили незалежности Української Народньої Республіки на всіх фронтах, як довго існувала змога вести регулярну фронтову боротьбу. Тоді, 6 грудня 1919 року, вони перестали існувати як формація.
Та, як приватні особи, не перестали далі працювати по лінії ідеології СС, якій залишилися вірні на завжди, не зважаючи на свою політичну чи групову приналежність.
Трудно уявити формацію СС без старшин з табору полонених в Дубовці, без Івана Чмоли, Федя Черника, Андрія Домарадського, Федя Кизими, Івана Кичуна, Романа Харамбури, Михайла Турка і всіх інших колишнів УСС. Але без Романа Дашкевича, Михайла Кураха і тов., та всіх інших гарматників придніпрянців і галичан, ледве чи СС були би мали таку знамениту гарматну бригаду. Без незалежницько-державницьки думаючих добровільців, байдуже на походження, СС були би не змогли виявити себе такими, як були.
А вже просто незамінним був Командир СС Євген Коновалець. Він все природно скромний, ввічливо приязний, спокійний, розважний, дбайливий за підкомандних, стрілецтвом люблений і високошанований. Як вояк, зумів перехилити зразу ініціятиву в користь СС під час большевицького повстання в Києві, а про нього, як командира Корпусу, ген. Безручко говорив завжди з найбільшим признанням. Він найкраще серед СС визнавався у всіх тонкостях політичних партій, широким кругозором військового політика з'єднав собі признання і пошану серед авторитетних військовиків та політичних діячів. Він мав особливий дар провадити людей серед найбільш складних обставин. Творив будуючо на далеку мету. І залишився у вдячній пам'яті не тільки всіх колишніх Січових Стрільців, а й української новітньої історії.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар