ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

неділя, 18 січня 2009 р.

Похорон хор. УСС Софії Галєчко

МЕМУАРИСТИКА

Михайло Демянчук
б. хор. У. Г. Армії


(Спомин)

Було це літом 1918. року. Як підстаршина австрійської Армії робив я службу при штабі Вишкільної Групи 45 Стрілецької Дивізії в селі Буштина (Буштиягаза) на Карпатській Україні. Ця група була в стадії ліквідації, частини вийшли на фронт, залишився лише т. зв. „Аббавдетачмент", що до нього належав і я. Одного дня адьютант, пор. Вебер, наказує мені бути готовим до від'їзду до кадри 20. п. стр. у Вадовицях, куди маю виїхати враз з іншими 6 вояками, як командант транспорту.
Я виставив собі подорожні документи т. зв. „Маршбефель", попрощався з своїми товаришами праці і своїми шефами та вибрався в дорогу. Виставляючи собі документи, я вибрав „маршрут" через Стрий, а не через Кошиці-Одерберґ, бо я і мої товариші подорожі були цікаві побувати при цій нагоді дома. Ми виїхали через Ясіння (Керешмезе) та опинилися в моєму родинному містечку, Надвірній. Я знав, що більшість моїх товаришів подорожі походить з околиць Делятина-Коломиї і вже подорозі дав їм зрозуміти, що можуть „скочити на пару днів" додому. Коли я на превелику радість моєї мами з'явився несподівано дома, чотирьох вояків пустив я додому під умовою, що за три дні мусять бути тут назад, а двох залишилося в мене дома. Тому, що це були селянські діти, вони радо помагали мені в господарських роботах на полі.
Одного вечора, коли я своїм звичаєм пішов до міста, щоб стрінутися з деким із знайомих чи кревних, довідався я, що в недалекому селі, Пасічній, втопилася в Бистриці хор. УСС Софія Галєчко і що наступного дня має бути її похорон.
У зв'язку з війною, в місті було мало дорослих мужчин. Все ж вдалося мені приєднати до подорожі до Пасічної кільканадцять осіб, між ними кілька дівчат. Ми ще вспіли дістати матеріял та сплести в домівці читальні „Просвіта" вінок. Умовилися на год. 1. попол. бути в Пасічній і діставалися туди різними засобами комунікації: одні поїхали роверами, інші вузькоторовою залізничкою. Приявними були: Михайло Слюсарчук, Іван Гандзюк, Евдокія Микитюк та Марія Йосипенко. Крім них були ще, мабуть, Василь Демянчук пізніший сотник Дієвої Армії, його сестра Маґда, Гандзюк Анна, сестра Івана, Микола Дунець, Юрко Зубяк та інвалід УСС (втратив око в бою на Маківці і жив у Надвірній) Дмитро Випринюк.
Погода була гарна, сонце припікало, проте ми не відчували спеки. Приїхали всі, що були домовилися. Ми знали, що св. п. С. Галєчко заїхала до своєї товаришки з УСС, що в той час вчителювала в Пасічній „на нафтах", пані Підвисоцької і всі прийшли до шкільного будинку. Це невеличкий будинок при головній дорозі з ґанком. В клясі ліворуч побачили ми на досить високому столі тіло Покійної в стрілецькій уніформі. Лице накрите полотенцем, бо Покійна, купаючися зранку, попала — як нам оповідала пані Підвисоцька — у вир, потонула, а рвучка вода несла тіло та оббивала його об каміння так, що обличчя було дуже покалічене. Я оглядався за товаришами зброї Покійної — Січовими Стрільцями, одначе, на наше здивування, не було нікого.
Похороном займався старий „фельдфебель" австрійської армії, українець, що виконував службу при якомусь відділі Етапної Команди. Він мав до помочі ще кількох вояків, — мабуть також українців.
За деякий час приїхав зі села місцевий парох. Наша надвірнянська група складалася зі співаків, членів хору читальні „Просвіта". Ми знали відправу панахиди й інші похоронні пісні, тому створили імпровізований малий хор, що сяк-так причинився своїм співом до звеличання цього сумного обряду. А співати прийшлося нам доволі багато, бо школа „на нафтах" віддалена від церкви на яких 2-2.5 кільометрів. Нашим старокрайовим звичаєм співав наш хор відповідні похоронні пісні впродовж цілого похоронного походу до церкви, пізніше панахиду в церкві та знову пісні дорогою з церкви на місцевий цвинтар. Крім нашої групи було чимале число місцевих громадян, а також декілька австрійських старшин.
Згаданий уже фельдфебель враз з своїми вояками збудував з військового воза караван і на ньому спочила труна. Вояки несли корогви та хрест, а трійка надвірян несла наш вінок. За чудової гірської літньої погоди, при шумі рвучкої Бистриці та щебетанні птичок йшов повагом наш похоронний похід. Подорозі прилучувалися до нього ще місцеві громадяни так, що доходячи до церкви похід був таки доволі численний — звичайно не такий, яким був би цей похід тоді, коли б похорон відбувався в місці постою формації УСС.
В церкві пан-отець сказав відповідну проповідь та попрощав Покійну зворушливими словами. Інших промов не було.
З церкви рушив похід на близький цвинтар, що був по другій стороні шляху вузькоторової залізнички.
Після відправи панахиди хор наш відспівав „Вічная Память" та стрілецьку пісню „Видиш Брате Мій". Грабарі почали засипати могилу, кожний з нас кинув тричі землю на прощання з дорогою Покійницею, відмовили ще молитви та залишили хор. УСС Софію Галєчко на вічний спокій у тих Карпатах, що їх так хоробро Вона недавно боронила ...
По наших Визвольних Змаганнях, у мирний час курінь пласту, що був постав у Надвірній, опікувався могилою св. п. хор. УСС Софії Галєчко, привів її до порядку та відбував прогулянки до неї.
За моїми неперевіреними інформаціями недовго до II. світової війни місцеві громадські власті переводили перебудову кладовища і тоді мусіли „втяти" частину могили св. п. С. Галєчко та в цей спосіб поширити доріжку. Яка була дальша доля тієї дорогої всім нам могили — мені не відомо.
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації