ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

вівторок, 20 січня 2009 р.

У Боєвій Управі

З ДОКУМЕНТІВ ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ

Наша львівська громада пригадує собі будинок шкіл Українського Пед. Товариства у Львові напроти університетської бібліотеки при вул. Мохнацького ч. 12.
В убікаціях цього будинку знайшла приміщення від початку серпня 1914 р. „Боєва Управа", начальний організаційний заряд українського стрілецтва.
Входимо на перший поверх просто зі сходів до більшої залі. Посередині великий довгий стіл; від вулиці при вікнах два столики; при правій стіні степень, а на ньому катедра. Заля ця, це властиве бюро принимань сторін, полагоджування біжучих справ, кореспонденції. За катедрою сидів голова „Боєвої Управи" д-р Трильовський; приходив, полагоджував біжучі справи, виходив, вертав знову; являвся кілька разів денно. При лівім кінці стола працював проф. Боберський. Перед ним груба книжка-квітар, велика купа різних квітів; жовта шкіряна торба на акти; були часи що повно там було дрібних монет. Банкноти ховав в портмонетці. Біля торби лежали золоті годинники, ланцюжки, бранзолети, кульчики і інші жіночі та мужеські дорогоцінності в дарі для Стрільців; старанно впаковував їх проф. Боберський в м'який бібулковий папір та заховував у торбу.
На ліво, на бічнім столі — хвилевий маґазин свіжо дарованих речей: одностроїв, всякого роду білизни, оподаль пака із стрілецькими шапками, а в кутку пака з всякого роду зброєю: шаблі різного типу і різних часів, рушниці і кріси; в найбільшому пошанівку був козацький російський кріс, який дарував як воєнний трофей п. С.; він дістався, опісля в дар полковникові Молікові.
Заряд над стрілецькою зброївнею мав д-р Бірецький. На правому кінці стола сидів „прикований" тов. Чупрей; йому за плечима стіл різних друків, відозв. Він полагоджував денну кореспонденцію; висилав різні відозви та оповіщення. Листи до збирання жертв розсилали радн. Ковшевич і Й. Федусевич. Під вікном, напроти дверей, при столику працював тов. Темницький, містоголова Б. У.
Праця йшла швидко, як кажуть — гарячково, а було її дуже багато. Управа взялась до діла, якого в нас ще не роблено, досвіду набутого — жадного, все нове, свіже.
Треба було бачити наших селян, які прибували з різних громад, повітів — ні один не прийшов з „порожніми руками", кожний приносив дар-квоту, будь малу будь більшу від себе і своїх співгромадян. Тов. Боберський квітує, тішиться, та рівночасно чомусь думає — число стрілецтва зростає, видатки двояться, трояться — рівновага в бюджеті хитається. Інтеліґенти не остають позаду, кожний з них присилає лепту; я бачив старушку, що принесла кульчики, небіжки матері її вони були, дорогі і вартісні, в дар теж на стрілецтво. Тов. Боберський радить цю пам'ятку заховати, вона таки їх зложила — для стрілецтва найкраще їх призначення та пошана пам'яті небіжки. Вона дала би й гроші, та їх не має — просить тому прийняти. Взяли і дякували старушці.
В сусідній кімнаті працював штаб. Різних людей ми там при праці знаходили: радн. Рожанковського, д-ра Шухевича, д-ра Волошина, Катамая.
Вже в дев'ятій рано заставали начальника Галущинського в кімнаті. Він — поважний, все задуманий. Чоловік великого росту, широкої статури, тяжкими кроками ступав по кімнаті. Голос в нього теноровий, виразний. Це колишній мій учитель, не таким я його бувало бачив — усміхнений, веселий, тепер — значно змінився, це мабуть вчинила хвиля. Він бачив тягар обов'язків, хотів бути їм совісним. Відповідальність перед самим, собою і суспільністю — велика. День проходив; по короткій канцелярійній праці, спішив на площу, припильнувати вправ стрілецтва, звідтам вертався — кликали його у військову команду, вертався — на нараду кликали. Нерви треба було мати тривкі, або бути без нервів — тоді таким виглядав він. Справи, аґенди стрілецтва збільшились, треба було уміти на всім держати свою руку.
Вечорами в тій кімнаті відбувались наради Боєвої Управи. Заходив на них покійний старець Павлик. Чи раз тут доводилось мені його зустрічати. Все привітний, погідний, непоправний оптиміст. Про все він розпитувався, всім тішився, радів; за всіх він найбільше вірив у майбутність, вірив у здійснення наших бажань, надій, вірив свято, непохитно. У передпокою цієї кімнати працювало двох писарів, провадили стрілецькі реєстри.
Надолині того будинку теж кипіла праця, там розбила свій табор „Українська самаританська поміч".
Двадцятка пань і панночок під проводом п. Малицької працювали вельми інтенсивно. Шито білля, опоряджувано старше для стрілецтва.
Вже три повні шафи були наладовані. Приготовлювано навіть все потрібне для ранених стрільців, приготовлювано випосаження стрілецьких шпиталів.
Безпосереднього зав'язку стрілецтва, заки розпочала свою працю Боєва Управа, треба шукати в стрілецьких товариствах при Січовім Союзі і Соколі-Батьку, та найближче стоїть Секція Українських Січових Стрільців, що була під проводом тов. Катамая, Чмоли, Геника, при вул. Коперника. Там і в цій гарячій хвилі працювала вербункова комісія. Вписувано новозвербованих охотників — подавано їм потрібні інформації. Заставав я тут д-ра Старосольського, тов-ку Степанівну, Чмолу і ін. Тоді я не знав ще заміру тов-ки Степанівни вступити „активно" в стрілецькі ряди, тоді я подивляв її сприт і енергію пера.
Виповнювано тут карти новозголошених і стрілецькі легітимації.
Чи раз доводилось її бачити, як провадила новозголошених до стрілецької бранки в Академічному Домі. Оглядав я також ту стрілецьку бранку. Переводив її в канцелярії бібліотеки Наукового Тов. ім. Т. Шевченка військовий лікар д-р Грабовський. Бранка йшла швидко, п'ять стрілецьких писарів ледви встигли вислід її нотувати. Були і тут сцени, головно з „нездібними". Вони осудові лікаря не піддавались, оречення його в сумнів піддавали, вони чули в собі, що здібні. Лікар кінчив „сцену" рішучим словом, сцена кінчилась гуморескою, — бодай кільком вдалось ще вкрутитися до кухні шкрябати стрільцям бульбу.
Здібних затягано в реєстри, приділювано до неповних сотень, творено нові, віддавано під команду старшини, а вслід за тим входило касарняне життя, військовий риґор, муштра.
Сотні росли, поставали курені, вправи відбувались цілими днями, а все з поспіхом, гарячково . . .
Український народ, начальна екзекутива — Боєва Управа — прийшли у великий історичний момент на арену світової війни зі своєю національною українською армією.

(З Архіву УСС)
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації