ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

неділя, 25 січня 2009 р.

Командний склад штабу Дивізії

Д. Феркуняк

                Сл. п. Дмитро Феркуняк, сотник 1 Української Дивізії УНА закінчив свій життєвий шлях на еміґрації в таборі Міттенвальд (Німеччина).

                Уродженець Косова на мальовничій Гуцульщині, залишився був до кінця тим  гордим, „твердим" гуцулом.

                Залишив „Спомини з життя Дивізії Галичина", де описав історію свого перебування від початків створення й набору до Дивізії аж до звільнення з полону і перші кроки-перешкоди в еміґраційних обставинах.

               Свої спомини присвячує молоді. Наводимо:

              „Ці беззвучні, але згідні з правдою слова присвячую Тобі молоде, моєї любої України. Думаю, що не треба оправдуватися, що я ні генерал, ні дипломат, ні письменник — тільки один з тих тисячів безіменних борців, що пережили дві світові війни, що більшу частину свого життя присвятив визвольній боротьбі своєї Батьківщини. Чи шлях, яким я йшов до цього часу в визвольній боротьбі був правильний — хай дадуть відповідь ті, що цей шлях вказували.

                 Особи й імена, які я наводжу в своїх споминах, — в більшості в гробі. Спокій їх душам, а тих що ще живуть, прошу про вибачення. Я ніде їх чести не надужив, бо наводжу тільки чисту правду.


Д. Феркуняк


* * *

                  „Приїхавши до Гайделяґру, ми побачили, що становища, на які нас в школі приготовляли й вишколювали, вже обсаджені німецькими старшинами. Тут ми довідалися, що в Гайделяґрі живе новопризначений командир Дивізії, „оберфюрер" Фрайтаґ, який не вважав за вказане нас привітати, сидів в команднім бараку і вислав до нас майора Бартля. Зараз можна було побачити, що про політичну автономію Дивізії не може й бути мови. Всюди назовні в урядовій мові й печатках заведено назву „Ґаліціше Дівізіон" і „Ґаліцієр", старанно виминаючи слів „українці" й „український".

                   Для пояснення поступовання німців в справі службового приділення українських старшин вистачить приглянутися командному складові штабу Дивізії, поодиноких полків і самостійних куренів.

Штаб Дивізії:

Командир Дивізії — оберфюрер Фрайтаґ, німець. Адьютанти Дивізії — май. Ґеорґі й сот. Фіндер, німці.
Відділ Іа — майор Гайке, адьютант пор. Міхель, німці.
1б — сот. Шааф й 2 старшини, німці.
Іц — сот. Нірман, сот. Вінс, пор. Шенкер — німці, сот. Феркуняк українець.
Відділ ІІа, б — пор. Штайнгорст, німець, сотник Паліїв, українець.
ІІІ — майор Ціґлер, сот. Герман, німці, пор. д-р Стадник українець.
ІVа — майор Зульцбах, пор. Маєр, німці.
ІVб — пполк. д-р Шпехт, німець.
ІVц — пполк. д-р Когн, німець.
V — майор Берне, німець.
VI — майор Цоґляуер, хор. Ленарт, німці, сот. Угрин-Безгрішний й о. Нагаєвський, пізніше сот. д-р Макарушка й о. Левенець, українці.

                   Згадані українські старшини, що входили до штабу Дивізії були приділені до штабу „надпляново". Вже сама назва „приділений надпляново" вказує, що українські старшини в штабі Дивізії були засуджені на виконування підрядної праці без можливости рішального права. Те саме діється й в полках. Доки полки вимагали організаційної праці, досі як полкових командирів тримають: майора Побігущого командиром 29-го полку, сот. Барвінського командиром 30-го полку й сот. Котеля командиром 31-го полку. З хвилею, коли полки організаційно оформилися, зараз командир Дивізії назначує командирами полків і самостійних куренів, німців, а то: команду 29-го полку обіймає полковник Дерн, 30-го пполк. Форстройтер, 31-го полк. Панір, гарматнього полк. Баєрсдорф, куреня піонерів майор Ренберґер, куреня фюзілірів майор Брістот, відділу зенітної артилерії майор Кістер, запасного куреня майор Кляйнов. До цього треба додати, що канцелярійну службу при штабах обсаджено німцями (підстаршин і мужви, на 99.5%). На увагу заслуговує факт, що господарчий відділ знайшовся в руках німців, а українських старшин, що покінчили військову господарчу школу приділено на підрядні місця. Так, що Дивізія відходить в поле під командою українських сотенних й одного курінного командира сот. Бриґідера (командир 1-го куреня 29-го полка) та одного командира відділу тяжких гармат, майора Палієнка. Решта, курінні й полкові командири були виключно німці.

                       Не від речі буде запізнатися з характером командного штабу Дивізії. Командир Дивізії оберфюрер Фрайтаґ уродженець Східніх Прусів, з незакінченими медичними студіями, активний старшина пруської поліції — уважав, що знання гітлерівської теорії виложеної в „Майн Кампф" вистачає, щоб належати до еліти людської вищости-панівної кляси й все, що ненімецьке вважав менше вартісним. Його відношення до українців крайно вороже, що давав часто до пізнання своїми наказами. Він поділив старшин на „ліпших" (німців) і „гірших" (українців), і закрив українським старшинам доступ до старшинських нарад. Без застанови підписує кожний засуд смерти винесений дивізійним судом. Допускається зневаги старшинської чести, призначуючи українських старшин під команду німецьких підстаршин. У своїх промовах змішує з болотом національні почування українців (промова 1-го вересня 1944, після повороту з-під Бродів). Односторонній під кожним оглядом: піднесення, відзначення, відпустки й т. д.

                     1-ий адьютант Дивізії майор Ґеорґі — людина освічена, інтеліґентна, однак напхана духом свого командира, ступає його слідами.

                     2-ий адьютант сот. Фіндер — людина скрита, підступна і фальшива, здібний, для оправдання й вибілення своїх помилок не вагався очорнити свого товариша й звалити на нього вину.

                     Відділ Іа: Майор Гайке, як фахівець свого діла, не робить жадних різниць між німцями й українцями. Для нього люди — числа бойової спроможности, для яких будував свої оперативні пляни. Те саме відноситься й до його адьютанта пор. Міхеля.

                      Відділ 1б: Сот. Шааф, як купець, зглядно доставець зброї, стрілива й виряду, не мав до нас більшого відношення.

                      Відділ Іц: Сот. Нірман, людина інтеліґентна, знавець свого діла, але скрито й ворожо наставлений до українців і їхніх незалежних стремлінь.

                       Пор. Шенкер — уродженець, як самий заявив, Перемишля, удавав великого приятеля українців і в провокативний спосіб підсувався до українців на те, щоб потім з тої розмови зробити донос до командира.

                        Сот. Вінс — ґестапівець, приділений на жадання командира для поборювання „бандеризму" в Дивізії. Говорить добре по російськи й польськи, симпатизує з росіянами й поляками, прямо ненавидить українців взагалі, а галичан зокрема. Садист, ненаситний, часто забуває границі між своєю і чужою власністю.

                         Відділ ІІа, б: Сотн. Паліїв, персональний референт для українців (для німців був призначений сот. Штайнгорст). Він, ще зі школи був призначений головною командою на адьютанта командира Дивізії, однак так не сталося, бо командир привіз зі собою свого адьютанта майора Ґеорґі, а Палієва призначив зв'язковим і персональним референтом українців. На цім становищі перебув Паліїв до 20 чи 21 липня 1944 і пропав без вісті в окруженні Дивізії під Бродами.

                         Сотник Паліїв був душею українства в штабі Дивізії, він був одинокий, що мав вплив на командира Дивізії Фрайтаґа, якого завжди вмів переконати й змусити до переведення в життя своїх плянів. Йому треба завдячити, що біля 600 старшинських аспірантів нашої молоді скінчили старшинську школу й стали старшинами, а біля 2000 нашої молоді закінчили різні спеціяльні підстаршинські курси. Паліїв постарався переперти висилку нашої молоді до старшинської школи, перед висилкою їх в поле бою, що й сталося й тим врятовано нашу молодь(старшинських аспірантів) від великих втрат під Бродами. Далі, Палієвові треба завдячити переломання німецького спротиву признання Дивізії українського прапору й відзнак тризуба, що мало місце перед відходом в поле бою. Одним словом, як довго Паліїв був в Дивізії, так довго командир Дивізії не мав відваги зневажати честь української нації, що мало місце по відсутности Палієва. Брак сотн. Палієва можна було відчути скоро під кожним оглядом (піднесення, відзначення), а найбільше під формою „справедливости" (розстрілювання наших стрільців за найменшу дрібницю, засуджених і незасуджених доразовими судами, створеними при полках і самостійних куренях). Сотн. Паліїв, як старшина-українець, високо тримав український прапор в Дивізії.

                           Відділ III: На чолі дивізійного суду стояв майор Ціґлер. Як правник, старався погодити параграфи карного закону зі своєю совістю. "Був поміркований, розсудний. До українців, а головно до державницько-самостійних змагань відносився, як кожний німець-партієць, неприхильно, однак назовні старався не виказувати одверто своїх поглядів. Зате його заступник, сот. Германн, був садистом, який, мабуть, поставив собі за ціль знищити якнайбільше не-німецького елементу в Дивізії.

                          Відділ ІVа: харчовий, на чолі з майором Зульцбахом. Може комусь здаватися, що харчовий відділ до політики не вмішувався і його відношення до вояків даної частини повинно бути безстороннє, бо, чейже, шлунок кожної людини потребує поживи. Та практика доказала, що інше. Харчовий відділ поступає також витиченим шляхом ворожого відношення до всього, що не-німецьке так само, як в інших відділах. В харчовім відділі заведено систему, що українець може бути вжитий тільки як робоча сила. Всі, навіть найменші керівні місця, обсаджено німцями. Сам Зульцбах, інтендант, доказує свої здібності нечуваною розтратою дібр в випосажуванні німців на кошт українців (напр. по-надчерговий приділ курива, напитків і харчів тільки для німців). В першу чергу одягано німців, а те що остало, одержували українці (напр. українські старшини ходили близько року в старих стрілецьких уніформах, для них не було ні грошей, що належалися на однострої, ні старшинських одностроїв). Підчинені йому старшини, т. зв. „Фервальтунґсоффіціре", складалися з самих німців, переважно слідчої служби СД, випробовані злодії, крали що тільки могли й висилали до своїх родин, а наше стрілецтво недоїдало.

                          Старшини-українці, що прибули з господарської школи, були поприділювані як підрядні сили, у формі помічників.

                          Відділ ІVб (санітарний) і ІVц (ветеринарійний), на чолі яких стояли — санітарного д-р Шпехт, а ветеринарійного д-р Когн — можна сказати, що оба згадані лікарі відносилися до українців без упереджень, а що вони, як зрештою всі німці, стояли на становищі, що німецька зброя завоювала — це німецьке, — не є нічого дивного, бо так навчилися думати.
Відділ V, (технічний), його очолював майор Берне. Цей відділ заслуговує на увагу тим, що його обов'язком було вишколити українську обслугу моторизації в Дивізії. Як дійсність доказала, німці старалися дати українцям якнайменше можливостей вивчення конечно потрібного знання обслуги моторизації. Напр. наука тривала найдовше 4 тижні на легких, особових возах, а під час відходу Дивізії в поле призначено цих новоспечених шоферів до керовання тяжкими 3-5-тоновими возами. Наслідки були фатальні. Новоспечені шофери не мали поняття про керовання цими возами, більша їх частина лежала в придорожних ровах з поломаними своїми й товаришів кістками.

                              Майор Берне кожний такий випадок оцінював як „саботаж" українців і жадав надіслання шоферів-німців, що командир Дивізії з вдоволенням одобрював. Таким чином німці пляново витискали українців від обслуги моторизацією Дивізії, а тим самим відбирали можливість вивчення цього фаху.

                               Відділ VI, на чолі з майором Цоґляуером. Засяг діяння цього відділу — культурно-освітня праця, пропаґанда та опіка над родинами членів Дивізії. Хоча Дивізія складалася з 95% українців — командир призначує керівником цього відділу майора Цоґляуера, родженого в Тиролі, що, як самий признав, кілька днів перед капітуляцією, не тільки про український нарід, його звичаї, культуру, визвольну боротьбу нічого не знав, але й про назву „Україна" мало чув й вважав її частиною російської держави. До співпраці підбирає ще більших дурнів, своїх краянів-німців. Отже відділ VI, що мав дати душевний корм Дивізії і правну опіку й поміч родинам — опинився в руках людини, що згідно з наукою нацизму дивилася на Україну, як на майбутню німецьку колонію і який поставив своїм завданням вбити в українців національні почування й перетворити їх в покірне знаряддя для німців. В цім дусі працював майор Цоґляуер, виписував ганебні промови для командира. В таких умовинах приходилося працювати нечисленним українцям-старшинам в штабі Дивізії. Не легке це було завдання.
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації