ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

понеділок, 26 січня 2009 р.

Студії з тактики партизанської війни (З досвіду УПА і боїв 1 УДивізії проти комуністичних партизан)

Юрій Тис-Крохмалюк

Воєнне мистецтво є нині у постійній еволюції, дуже виразній і цікавій. Причиною того явища є нові винаходи, зосібна атомова енергія та її примінення у воєнних діях. А проте, в історії не було майже ніколи застою у розвитку нових засобів боротьби і нової тактики. Усі зміни спиралися на досвіді минулого, та були логічним наслідком того, що існувало передше. Чинниками розвою мілітарних наук не є якісь неоправдані причини, або просто винахідливість творців нового. У більшості випадків історія кількох тисяч років існування зорганізованого людства навчає, що змінам підлягають в першій мірі суспільні ситуації та їхнє значення для війни. Чинник, якого досі, приміром, не добачували, отже не мав вирішного значення, став поважним питанням, яке позитивно, або негативно впливає на клясичну структуру воєнного знання.
Таким явищем є партизанська, або повстанська війна. Партизани існували тисячі років тому, вони дошкульно стримували похід Цезаря в глиб тогочасної Европи. Партизанами-повстанцями послуговувався Хмельницький та вживав партизанську тактику (пр. битва під Лоєвом 1649 р.), але в тогочасній думці відповідальних начальників польського війська це були побічні явища, які не могли змінити ні тактики, ні узброєння, ні організації війська.
Партизанка виступає сильно в часах тотальних воєн, а тотальні війни спостерігаємо тоді, коли метою війни є не заспокоєння територіяльних вимог королів чи князів, а ідеологічні причини. Це були колись війни релігійні, а сьогодні національні. І коли читаємо у писаннях марксистів про „вітчизняні" війни як явище соціяльне, то не забуваймо, що це були тільки пропагандивні кличі, за якими крилася відбудова московської імперії та впорскненням імперіяльній еліті „молодої" крови. Врешті теж останні події, як пр. русифікаційна політика Москви, відосередочні рухи сателітів та китайсько-московський конфлікт, вказують на те, що соціяльними кличами не можна на довшу мету закрити глибоких і вічних національних питань.
Поява партизан-повстанців, викликала потребу іншої тактики, достосованої до нових обставин боротьби „партизани-реґулярне військо". Повстанська тактика народилася на полях боїв, у наскоках і засідках, та розвивалася на досвіді командирів і на помилках перших збройних виступів.
УПА належала саме до перших того роду появ у другій світовій війні, що більше, вояки УПА не могли розраховувати на нічию допомогу, як пр. московські партизани, чи інші. Одиноким скоординованим союзником була цивільна сітка ОУН, а з тим українське населення країни. Тактика УПА мусіла спиратися отже на чистій партизанській практиці, а не на доставах важкої зброї, стрілива і харчів з-поза терену дій, як це приміром було з совєтськими партизанами в Україні.
Ці справи треба нині мати на увазі; з тієї причини, що ідеологічні, нині національні війни не перевелися, а навпаки будуть у наступній світовій війні головним чинником перемоги чи поразки воюючих сторін, кожна держава вишколює частину свого війська у партизанській тактиці. У тому вишколі грає ролю досвід з діяльности партизан на різних теренах і континентах світу у час світової війни і після неї. Проте захід не користується, на жаль, досвідом УПА, бо про це не має багато даних. Зате москалі і поляки такі дані мають, бо провадили з УПА затяжні бої десяток років та зібрали відповідні матеріяли. Партизанська тактика не є всюди та сама. Вона інакша на наших землях, інакша у В'єтнамі, ще інша на Кубі, чи де інде. Тактика партизан залежить теж від сили ворога, його узброєння, засобів боротьби, морального і фізичного стану вояків.
Мої студії тактики УПА спираю на українських матеріялах з історії УПА, а теж і на моїй праці, присвяченій військовій сторінці УПА. У вузькій журнальній статті не можу ілюструвати мої висновки прикладами боїв і тому мушу обмежитися тільки до деяких важливіших узагальнень. Джерелами партизанської тактики були теж бої відділів І УД проти комуністичних партизан у Словаччині та проти з'єднань Тіта.
У боротьбі проти регулярних з'єднань, їхніх засобів, важкої зброї, тощо, партизани виробили особливу тактику, якою в умовах нерегулярної війни завдають великих втрат противникові, якщо він має тільки вишкіл регулярних військ. Важка зброя, моторові засоби руху є у партизанській війні в умовах близького бою тільки перешкодою з причини трудного терену та особливих умов бою. Тому кожна модерна армія має нині теж вишкіл партизанської тактики, якої основою є догідний терен і скорий рух.
Тактика має на меті завдати ворогові найбільших втрат, при найменших власних, на те, щоб перетривати наступ ворога та здобути перевагу у протинаступі. У партизанській тактиці застосовується схема: наскок — вогонь — знищення ворога — швидкий відступ.
В той час, коли противник вживає зброї далекого засягу та скорого руху своїх з'єднань на далеку віддаль змоторизованими засобами, партизани вживають зброї близького засягу, концентрують переважаючу силу вогню на малому просторі та блискавично міняють свої позиції.
У партизанській війні затираються різниці між наступом і обороною. Ці дві фази постійно міняються, одна переходить у другу, існує тільки бій. Вогонь партизан має на меті зв'язати ворога, та уможливити рух інших малих партизанських відділів у напрямі ворога, щоб знищити його близьким боєм, часто на білу зброю. Часто оборона стає у партизан наступом на білу зброю.
Концентрація — розпорошення — зміна терену — концентрація і т. д. у постійному скорому русі, це є тактичні засоби партизан проти обстрілу їхнього терену важкою зброєю, бомблення з літаків, атомового обстрілу, дій панцерної зброї. Маючи догідний терен, партизани не прикладають особливої ваги до знищення панцерної зброї ворога, бо ця зброя не вирішує висліду бою.
У критичних фазах бою статичний вогонь (пр. важких кулеметів із вкопаними позиціями) не дозволяє на рух, бо в часі руху і нового вкопання, вояк не може діяти вогнем, отже не накидає закону дії. Бо рух у партизанській війні, це не зміна позицій, а постійне пересування в терені з постійним вогнем легкої зброї, різних частин у постійній співпраці: вогонь — рух — вогонь — рух. Сам рух без охорони та сама охорона без руху, дають ініціятиву в руки ворога. Тільки охорона перед посередньою або безпосередньою дією ворога і пересування в терені дають можливість встоятися довший час, та побороти ворога. Це є одна з найважніших засад партизанської війни.
Як бачимо партизанська тактика бою зв'язана сильно з конфігурацією терену. Ліси, гори, багна, дають партизанам можливості скорого руху, скорого введення у дію зброї та скорого розчленування і зникнення в інший терен. Регулярне військо, яке не використовує терену у такий спосіб, посувається вперед повільно, без піддержки власної важкої зброї. Така ситуація є тільки корисною для партизан, які, як виказує досвід УПА, можуть осягнути побіду при перевазі ворога 1-10.
Важка зброя, танки, тощо, не можуть діяти у трудному терені, де бій проходить на коротку віддаль. Тоді чинником перемоги є більша справність і знання партизанської тактики, врешті особисті прикмети вояка, отже, в більшості випадків, важкий терен є корисним для партизан, некорисний для регулярних відділів.
Дії регулярної армії з важкою зброєю є, отже доцільні в терені, який дає їй перевагу в вогневій підготовці до наступу, у продовженні бойового руху у розгоні до наступу. Зрозуміло, що знання терену є теж засадничим чинником. У боях УПА із скиненими з парашутами сов'єтськими партизанами на Волині 1943-44 років, відділи УПА осягали постійні перемоги та розбивали совєтські з'єднання, або змушували їх оминати терени заняті повстанцями УПА. Совєтські партизани на Словаччині теж не знали терену і мимо доброї партизанської тактики, мусіли відступати перед сотнями Української Дивізії. Вони скоро втратили довір'я населення та своїх союзників, чеських партизан; не маючи опори ні в населенню, ні в терені, вони стали легкою добиччю вояків Української Дивізії. Тільки розбиті останки перейшли у втечі на Чехію, де затрималися в судетських горах.
Куди важчі бої Дивізії відбувалися з партизанами Тіта. Гористий терен не дозволяв на потрібну глибину розвинути українські з'єднання до бою, ступневе розташування зброї згідно із засягом її дії було неможливе, концентрація вогню утруднена. Постійні зміни перебування партизан в терені не дозволяли на успіх далекосяжного вогню. Теж конфігурація терену не дозволяла Українській Дивізії розвинутися в глиб, (одиниці другого і третього мету) а бій вирішався тільки на віддалі партизанської зброї: легкі кулемети, машинові пістолі, біла зброя. Коли Дивізія мала успіхи, то тільки тому, що український вояк скоро впіймав основи нової тактики, а партизанськими хитрощами перевищав противника. Проти засідок, штучних перешкод, нападів іззаду, тощо, вояк Української Дивізії відповідав сповидним рухом дозаду, на боки, заскоченням з несподіваного місця, навіть мілітарно абсурдного і т. д.
Не диво, що особливі вояцькі прикмети української людини, дали нам оригінальну тактику повстанців у краю, якою вони змогли вдержатися проти комуністичного бльоку десять років!
Партизани вибирають терен, догідний для того, щоб могли втримати ініціятиву в бою, без труду і втрат приняти вогонь ворога, вживати догідних умов руху, втягнути ворога у засідку, заскакувати його вогнем. Досвідчений командир регулярного відділу зразу зор'єнтується у ситуації. Він вставиться у положення свого противника у виборі терену, він знає, що ворог міг засісти тут, а не там, мимо сповидних ознак приявности партизан в іншому терені. Маючи таких своїх старшин і підстаршин, відділи УД рідко попадали у засідки, а червоні партизани воліли покинути загрозливе для них місце.
У партизанському бою важним чинником є приступити до протинаступу у відповідний час. Повстанські частини скоро втрачають зв'язок із сусідніми відділами, роздроблюються і кожний вояк продовж бою знайдеться у самітній ситуації. Коли доходить до такого стану, тоді треба використати психічну перевагу і вдарити до протинаступу, маючи за собою, можливо, обстріл ворога артилерією чи літаками. У протинаступі слід вогнем розділити ворога на малі групи, і нищити їх машиновими пістолями та білою зброєю.
Вогонь машинової зброї у партизанському бою з обох сторін має свої закони. Він повинен бути нерівномірний: наглі скорі серії — послаблення — нова атака вогню — послаблення — вогонь усією силою — наступ.
Удар мусить бути несподіваний для противника, скорий і рішучий. В партизанському бою рішає кожна секунда. Кожний повстанець має бути вишколений до такої міри, щоб самостійно виконав накази з найбільшою доцільністю для відділу і мети бою. Мужність, ініціятива, відданість справі, це засадничі прикмети партизана. Замало є полягати на технічній перевазі, що, напр., спричинювало великі втрати німців в боях проти УПА.
Тактичним завданням партизан є виключити важку зброю ворога та поставити її поза рамцями можливости вжити у бою. Важка зброя є тільки помічним чинником бою, найважнішою є людина. Засадниче значення важка зброя може мати, і має, тільки у регулярній війні.
Вирішна співпраця вояків у бойових діях є основою кожного реґуляміну, але для партизанської війни вона куди трудніша. Партизани діють малими групами кількох до кільканадцять людей, або поодинокими вояками, а тоді переможе вояк відданий справі, за яку воює, здібний пережити пекло, готовий понести муки і смерть. Психологічна поразка в партизанських боях попереджує завжди мілітарну невдачу. Партизани мають одну ціль: перемогу над ворогом. Не „кунктаторські" переговори, а мілітарна і духова перемога дає їм силу перетривати таку війну. Але так повинно бути і в регулярній війні і у політичній боротьбі поневоленого народу. 1940 року сказав Черчіль:
„Питаєте мене, яка наша ціль? Я назву її одним словом: Перемога! Перемога за всяку ціну, перемога мимо страхіть, бо без перемоги немає дальшого життя!"
Тільки таке духове наставлення у мілітарних діях, у політиці, у житті кожної людини, може принести перемогу поневоленому народові. Перед таким народом, рішеним на все для осягнення історичної мети — дрижить і найсильніший ворог!
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації