ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

четвер, 15 січня 2009 р.

Прорив з окруження

П. Мирний,
ройовий


Вже давно затихли фронтові бої другої світової війни. Лише на українських землях ще не стихали бої. Один, брунатний, окупант, сплюндрувавши Україну, перемчався по її території, наче той гураган, вперед і назад, поки сам знайшов свій загин. Другий, червоний, окупант вернувся, використавши перемогу альянтів над нацистською Німеччиною. Таким чином український нарід опинився знову в неволі „ясного сонічка Сталіна". У передових лініях на т. званих „українських фронтах" згинули мільйони вояків-українців, гнані займанцем, без достатньої підготови, як гарматне м'ясо. Але не всі українці хотіли коритися Сталінові. Були такі українські сини й доньки, які дали виклик усім окупантам, і німецькому і московському. Таким збройним раменем народу стала Українська Повстанча Армія (УПА).
Один з підвідділів УПА під командою командира Бриля діяв в яворівськім повіті. Було це пізньою весною 1945 р. Підвідділ сотенного Бриля, який в той час нараховував лише чотири рої, вирушив ніччю 12-13 червня 1945 з Баляновицьких лісів в напрямі Немирівського лісу „Поліґону" (большевики створили Поліґон ще в 1940 р. ) Під час короткої літньої ночі підвідділ не встиг дійти до більших комплексів лісів, а був змушений заквартируватись над ранком в малім просмику т. зв. Краковецького лісу, за два клм від села Наконечне.
Командир Бриль дає наказ ройовим виставити стійки на краю ліса. Стрільці, перетомлені цілонічним маршем, кладуться спати на вказаних становищах. Ранком о год. 8 стійковий стрілець Чорнота, повідомляє командира Бриля, що в селі Наконечнім чути гудіння автомашин і крики большевиків. Командир Бриль наказує поготівля та висилає від кожного роя по двох стрільців на стежу в усі чотири напрямки ліса. Стежа, яка відійшла до с. Наконечне, стрінулась зі зв'язковою підпілля Іскрою і разом з нею вернулася до підвідділу. Зв'язкова Іскра інформує командира Бриля, що большевики йдуть облавою на цей ліс й окружили вже терен трьома лініями у промірі 12 клм та нараховують разом к. 32.000 вояків. Майже одночасно вертаються дві інші наші стежі й інформують, що зауважили большевицькі стежі, які примістились на деревах і відтіль обсервують ліс. В тому самому моменті почулись стріли від села Черниляви, куди пішла була наша четверта стежа.
За яких 10 хвилин прибігає стрілець Воробець з отієї четвертої стежі і зголошує, що вони наскочили на замасковану большевицьку заставу, яка обстріляла їх, при чому був важко поранений стрілець Лис 2 із села Черниляви. Щоб не впасти живим у руки большевиків, стрілець Лис витягнув пістолю і застрілився. Була це година 10.20 хвилин.
Командир Бриль, ствердивши, що ми вже окружені перстенем у тому лісі, дає ройовим наказ стягнути стійки і бойовим ладом маршувати в сторону Поліґону. На щастя, до нашого підвідділу приєднується провідник Інгул, член Крайового Проводу ОУН, з своєю охороною.
З готовою зброєю до стрілу підходимо на скрай ліса. Командир Бриль дає наказ підсуватися роями в борознах під прикриттям збіжжя в сторону дороги, яка веде з міста Яворова до села Черниляви, а трьох стрільців залишає на заднє забезпечення. Якщо зауважимо большевицьку заставу на дорозі, то вдарити сильним вогнем по заставі і перебігти на зади большевицької лінії. Підсуваємось тихенько під дорогу. Зауважуємо, що на дорозі стоять большевицькі застави. Нема часу на роздумування. Вискакуємо із збіжжя, вогнем скорострілів ліквідуємо большевицьку лінію, перескакуємо дорогу першим і другим роєм, займаємо становища і під прикриттям нашого вогню даємо змогу перебігти й третьому та четвертому роєві. На дорозі був важко ранений стрілець Кухар з Городенки повіту Коломия. Три стрільці, які були на задньому забезпеченні, добігли до дороги, але ворог отямився і зосередив свій вогонь на місце переходу тих стрільців. У цій ситуації, погіршеній ще легким пораненням вістуна Шугая, ті три стрільці не мали вже змоги перескочити дороги і завернули в сторону ліса.
Наші чотири рої, відступаючи від дороги, опинюються з правого боку під обстрілом важкого кулемета-максима. Наш кулеметник, старший вістун Перфенюк серією з свого скоростріла ліквідує большевицьку кулеметну ланку і „максим" мовкне. Під градом большевицьких куль відступаємо і помагаємо раненому стрільцеві Кухареві.
Підбігаємо через горбок до кущів недалеко села Черниляви і тут натрапляємо на другу большевицьку лінію. Вона вже заалярмована нашим першим проривом, тим паче, що з-позаду йде за нами погоня. Командир Бриль дає наказ пробиватися через другу большевицьку лінію. Ми закинули її гранатами і з окликом „слава" кинулись на неї промощуючи собі дорогу в рукопашному бою. У тому прориві паде наш санітар-булавний Сірко з повіту Бібрка, а стрілець Кухар, ранений у першому прориві, не маючи сили з боєм відступати, розриває сам себе гранатою. Пробившись через другу ворожу лінію ми бігом відв'язуємось від ворожої погоні.
Однак большевики, побачивши свою невдачу, що їхні дві лінії не змогли перехопити нас і знищити, сідають на автомашини і стараються загородити нам наш дальший відступ. Дивлюсь на годинник: 11.20 вполудне. Сонце пражить, кожний до краю виснажений, уста засохли, нема чим заспокоїти спраги, нема вже сил бігти. Бачить це к-р Бриль і наказує викинути все, крім зброї й амуніції. Скидаємо плащі, торби, і лише із зброєю в руках відступаємо в напрямі присілка Вахули. Переходимо через той присілок і прямуємо до села Новини. Большевики, які наступали нам на п'яти, думали, що ми у Вахулах, обступили той присілок і повели проти нього наступ. Скориставши з нагоди, ми бодай кілька хвилин відпочили, напились води з потічка і поспішаємо далі. Коли ж наш підвідділ доходить до фільварку села Новини — напорюємось на третю ворожу лінію. Тут так легко не вдалось нам перебитись. Большевики зв'язали нас боєм, що тривав 50 хвилин. Все ж, ми пробиваємось через большевицьку лінію, однак у тому бою гинуть наші кулеметники Чорнота і Дорко і легко ранений стрілець Тигр з охорони провідника Інгола. Пробившись, відступаємо дальше в напрямку Немирівського ліса. Перебігаємо через дорогу, де знову дістаємось під вогонь большевицької застави. Але ми без дальших втрат у людях дістаємось до лісу Поліґону, куди большевики не гналися. Щойно о 4.35 попол. ми відв'язалися від большевицької погоні. Впродовж шости годин ми проходили через оте пекло, поки змогли сісти і відпочити.
Як ми згодом дізналися, большевики позбирали своїх убитих на 5 автомашин, знайшли й забрали наші речі, що їх ми подорозі залишили були, та заїхали до села Наконечне. Там вони показали людям наші речі, а на своїх убитих показали, наче це побиті повстанці. Селяни оповідали нам згодом, який жаль огорнув був те й сусідні села на вістку про розгром нашого відділу. Як ми згодом дізналися, то в Яворові відбувся парадний похорон 135-ох большевиків, поляглих у боях з нами. Це були „бойци, что положілі Голови за Сталіна в борьбє з бандітізмом". З нашого боку було 5 убитих і два ранені. Найближчим нашим завданням було відшукати і врятувати тих трьох наших друзів-стрільців, які відлучились від нас при першому нашому прориві.
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації