"ПО КРИСМУСОВЕ" чилі "ПО РІЗДВЯНЕ"

Сяхо ТЮЛЬКА

Саме цього року, доперва, прийшовім до вньоску, жи навіть до своєї родженої малжонки нетра мати літосьці, бо не то жи вдєчности за то не будеш мати, але навиворіць, можеш ще по клапачці дістати. А на потвердження моїх слів, втну вам балак про мого кулєжку ще з нашої дивізійної могили, львівського бацяра Юська Заливайка, який го трафунок спіткав на наш, старокрайовий, старокалєндарний «Крисмус». Бо, як мені відомо, то Юсько Заливайко і його чціґордна малжонка Євця, щирі українські патріоти, та й ще до цього політичні еміґранти й тримаються нафест старої традиції, тим вєнцей жи Юсько «стара война» з-під Бродів і Гляйхенберґу, та то сі нерахує жи приїхав до Гамерики на «ліві папери», як «пожондни русін», як також сі нерахує жи зараз по Віґільї, на саме Різдво Юсько фалює під ґазом до «шапи». Ґрунт традиція!... Але вернімося до теми мого балаку, тим вєнцей жи моя скромна особістосць була в то замішана.

Якось, кілька днів по «старокалєндарному» «Крисмусі» здибав я Юська в національній барі. Сидить, якби сі хрону навтинав, а права ґала в чорному овалі, якби му хто цвікер насадив. — «Що з тобою — питаюсі — як там «Крисмес» і як ті Євця привитала з ялинков?

Юсько лише зрезиґновано махнув ґрабою: «Ех... — тільки всього міг вистогнати, але по кількох хвилинах, видно жи му тяжко було на сердушко, почав балікати:

— Виджу жи моя Дзюня вже на два тижні перед сьвйонтками тирає в поті чола, знаком того балікаю до неї: — Євцю, серци ми сі крає, як виджу же сі так затируєш, може ті в чім помочи?

А на то вона до мене з пащекою:

—   Не  хочу, не хочу ще ми трублю наробиш, як все, геть мочимордо одна.

—   Євцуню, кіцю злота, дзіськам тверезий, як новонароджене бейбі.

На такий мій баєр, то вона казала мені хухнути три: рази і балікає:

—  Йди купи щупака і ялицю, але жеби була гарна, висока і ялиця, а не та щіткова сосна, жи то сі в ній любують шкоти, ті жи замість пантальонів то в спідницях ходять.

Взявім двадцять талярів, но і покнаяв до тебе, бо си гадаю жи то би двійку ліпше «крисмусшапінґ» відвалювати, та і ти ліпше по анєльску балікаєш.

Як ті відомо, злазили ми всі шапи з рибами, але мені сі ні одна не вподобала, бо всі були живі. А я хтів вже замордованого, би сі моя Євця не перефорсувала, но й мав пєтра, жи як буду ходити по місті з живом рибом під пахою, то вона дістане ґедза і може навіяти, а ведлуґ того може сі стати цала компромітація на вулиці. По твоїй пораді, зайшли ми до нашого крайового Срулька, жи то має кнайпу між «чорним морем». Тільки ми зайшли, я ті зирк на буфет, а там на полумиску лежить щупак як ляля — в ґаляреті, вбраний петрушкою, ще й в морді стирчить морква. — «Но, йо, буде клявий» — балікаю до тебе, та сіли ми при столику. Я сказав принести Срулькови щупака до столика, ти замовив «колєйку», я другу. Закусили ми яйцями «на твердо», та ти тоді почав тяти балак в цей десень:

— Так правду кажучи, то не маю зауфаня до того щупака. В очах видається такий мізерний і хоч го вбрали морквою і петрушкою, то здається ми, жи то небіжчик в погребника, жи мусів довго хорувати. Тра спробувати його, бо можеш мати неприємности на саму Віґілію, від своєї малжонки.

А річ відома жи риба лайкує плавати, й в такий десень я казав Срулькови подати ще «колєйку», ти знову, я знову... За якийсь час шпаную, а з щупака тільки косьцьотрупек лишився, та й петрушка, а ти обтер писок й балікаєш: — «нічого щупак, можна було витримати...»

Побачивши таке знищення крисмусового шапінґу, я змаркотнів, поставив цілу кварту. А далі то знаєш, як сі то стало. Прохляв всьой ґрейцар, так жи навіть на ялицю не лишилося.

А жи й в моїй кишені на той час рівнож «віяли буйні вітри» кажу до Юська:

— Та ти сі за живца до гробу невпихай, щось скомбінуємо — а в дусі співчуваю Юськови — но, гадаю си, капличка, пропала Віґілія й Юсько буде мати крию в хавірі, а тоді, щось ми лопнуло макогон в лепету, — Юську! — балікаю — кнаєм до Національної бари, бо «без водки ніяк нерозберйош», а в духу си думав жи може кого з кумплів з під Ґляйхенберґу стріну то й затягну яку позичку «на вічне відданє», бо кажучи правду, то ґрейцаром не смердів, а пити сі хтіло, як де на Сагарі. Фалюєм — балікаю до Юська.

Вийшли ми на стріту, а там ні живої душі, тільки кари фалюють одна за другов, та і вітер виє, як би сі злив на наш учинок. Щож бродяжим по стрітах, а жи Юську цалком втратив бойового духа, а мені вітер віддезенфектував від цьмаґуні циферблят, то ж балікаю:

—  Юсько, кнаєш між бляки, де живуть  макароняки,   вони  зіхорово вже змуфували крисместрі з хавіри, то си яку підфасуєм до ґусту.

—   А би ті Бозя здруфця дала — радісно заверещав Юсько — давай на то конто вип'ємо по шалабойткови в Національній барі, маю там кумпля, дасть на креду.

З цим вступили ми до бари, вишли по штампельку, закусили пивом но й покнаяли поміж макаронярські хавіри. Мали ми ґлік, бо вже на першій стріті надибали, ще в сьвіцяделках прибрану щіткову сосну. Поміг Юськови затащити під його хавіру. Поставили ми то під вікно, би, як балікав Юсько, Євця зараз з ранку покікувала жи малжонок дотримав слова. Попращалися ми «на ціхача», но й розійшлися. Що було дальше саме тепер Юсько докінчував.

—  Положивім сі кімати, а лахувати ми сі хоче, як холєра, яку то Євця міну зробить, коли побачить жи то не ялиця, а шкоцка сосна.

Закімав спокійно, бо м зробив то жи ми Євця наказала. Незнаю як довгом кімав. Снило ми сі жим ґрайфував під Бродами, як сі наша братія дерла  на той колійовий насип.

Лечу, як варят на чубариків, а за мною селепки деруться, як би на Кульпаркові. Перед собою бачу якогось «я тоже украйонец» жи сі на мене націлює з дубельтуфкі, а я му цілий маґазинок із свого "ем-пі" в бандзюк, а ту нараз, як ми хтось вцідить в лепету, а жем сліпки відчинив... кікую... а моя Євця стоїть над мною з мітлою в руках, та як ми не вцілить «простим» в ліву ґалу, то аж ми сі в лепеті замакітрило. Хтівим щось балікати, але як вона заверещить, як не поправить ще мітлою по макітрі, том тільки відвалював умжика і слухав їі літанії, а вона:

— Ах ти мочимордо одна, то ти сі зі святого деревця лаха відставляєш, то жи хтось викобзав з хати на двір, підбираєш!?.. А маєш, а маєш! — но й брацє гатила, аж й сі дручок в мітлі зломав. Зрештою, що ті буду балікати. Видиш, жи вже штири дни ношу печатку нашого малженьского життя. Й давім собі слово батярского гонору, таке смертельне жи літуватися над жінкою не буду, ані в її справунки втручатися не буду. Хай тирає, хай сі мучит!