ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

понеділок, 8 лютого 2010 р.

МАХНО І МАХНЇВЦІ (Про українські повстання)

Мирослав Ірчан
«Громадська думка» (Львів) 12.2.1920

Подаю коротеньку історію й картину життя групи Махна, яка ще від осени 1918 p. оперує на Правобережжі.

Недавно довелося мені перебути кілька днів серед Махнівців і пізнати їх блище. Зазначую, що перебував я між ними не як військова людина, а як письменник—літописець. Один з дуже близьких людей самого Махна росказує про початки „Махнівщини» таке: В 1917 році, підчас революції повернувся з каторги Нестор Іванович Махно в рідне село Гуляйполе, Олександрівського повіту і тут зараз заснував партію «анархістів». Членів в партії було трийцять. Самого Махна, що був засланий за політичний злочин як ґімназіст 6 класи на каторгу, зробило девятьлітне каторжне життя анархістом. Він постановив нищити і не признавати ніколи ніякого правительства, що диктує народові свою волю. Народ повинен правити сам собою через виборних до цього людей. Партія гуляйпільських «анархістів» працювала аж до приходу Німців на Україну досить явно, та тепер мусіла уже ховатися. Річ ясна, що не були це ніякі анархісти. Махно сам виїхав з малим відділом через Таганріг і Ростів на Царицинський фронт, щоби битися з большевиками. Та тут московські монархісти хотіли його арештувати як анархіста, тому він повернувся з товаришами у рідні сторони і оселився в Дібровськім лісі біля села Більшої Михайлівки в Олександр. повіті. З цього ліса нападав Махно на німецькі відділи і роззброював їх. Вістка про ці напади рознеслася по всій губернії і в Дібровський ліс подались ватагами всякі незадоволені та покривджені люде. Махно розпоряджав покищо відділом, що складався в 200 узброєних повстанців. Німці кілька разів атакували Махна, але все безуспішно. В лісі, що займає 2000 десятин, Махнівці знали кожну стежечку, нападали їх, відбирали зброю і вирізували. Ватага Махна зростала з кождим днем. В останніх днях жовтня 1918 р. Махнівці очистили від Німців весь Олександрійський повіт і частину Маріюпільського, причім здобули від них кілька гармат і скорострілів. 

       Рівних відвагою у ватазі було двох: Махно і Шусь. Повстанці вибрали своїм вождом Махна, тому що був більше освічений чим Шусь. 19 лютого (ст. ст.) 1919 p. М. Олександрівськ заняли московські большевики і зараз же скликали селянсько-робітничий зїзд. „Гуляйпільська анархія" (як називали тоді Махнівський рух) почала працювати. Вислідом цеї праці була рішуча постанова селян і робітників, які на з'їзді не признали большевицької влади, тільки опираючись на вільних повстанців оснували «Виконавчий повітовий комітет селянсько-робітничих рад», себто рід свого правительства. Большевики були безрадні. Напирали на них добровольці і в нутрі краю мали збунтовану масу. Спершу старалися при помочі своїх агітаторів розложити повстанську армію, що числила тоді ЗО тисяч штиків. Та повстанці вилапують большевицьких агітаторів і вбивають або найрадше кидають з височезного мосту на Кичкасі в Дніпро. Рівночасно повстанці бються з добровольцями, а також виступили збройно проти військ Директорії тому, що земельний закон Директорії дозволяв набувати селянам найвище 40 десятин землі зa викупом. Махнівці стоять на становищі, що вся земля поміщиків переходить даром на власність селян. В двох битвах під Синельниковом і Катеринославом розбили вони війська Директорії, а самі подалися всею силою проти добровольців. За цей час в с. Гуляйполі відбулися три прифронтові військові зїзди, які ухвалили відділитися зовсім від московського диктаторства. Большевицьке правительство 16. 9. м. p. проголосило Махна поза законом і візвало, щоб військо його здалося зі всім майном їм. Тоді Махно зложив командування, а за ним 20 тисяч повстанців розійшлося по селах, решта перейшла до большевиків. Сам Махно заховався в економії Вельмаса біля Олександрійська.

Довго не скучав. По кількох тижнях скликає «братів», відправляється між большевицькі частини в село Томаківку і перетягає їх на свою сторону (це були ті частини, що підчас розлому мах. армії перейшли були до большевиків). Спершу задумують Махнівці окопатися на Хортиці і навіть розпочали були вже роботу, але вкінці покидають цю думку, оставляють у Великім Лузі та на Хортиці одну свою частину, а самі подаються проти большевиків. Большевики покидають фронт проти добровольців і йдуть за ними. Біля ст. Сохвіївки прийшло до бою, в якому Махнівці розгромили большевиків. На 5 годин захоплюють м.Єлисавет, вибивають більшу залогу, набирають муніції і в селі Компанівці лучаться з військами отамана Григоріїва проти большевиків. Григоріїв людина освічена, хоробра і добре вишколена у воєнній штуці. Його обози тягнули воли, а навіть сам він їздив ними. Григоріївці це були добрі козаки, переважно національно свідомі Українці, старшин мали освічених. Разом з Махнівцями розбивають кілька разів большевиків (під Шестаківкою, Трепівкою і т. д.). 27 липня (ст. ст.) в селі Сентово відбулася воєнна нарада обох таборів. Махнівці були за тим, щоби йти на захід і лучитися з військами Директорії, Григоріївці, щоб остатися і дожидати Денікінців, а поки що враз з ними бити большевиків. На другий день відбулася «чорна рада» в присутности війська і селян на площі у томуж селі. Григоріїв і його трьох старшин обстоювали при своїм. Їх чотирьох зараз-же убито на очах всіх (сам Григоріїв дістав 15 куль). Тоді Григоріївці в числі двох тисяч перейшли без протесту до Махнівців. Тепер повстанці подаються на ст. Мала Васка і розбивають большевиків. До більшого бою приходить в селі Глодоси. Тут убито 500 комуністів, а 900 взято в полон. Полонених роззброювали, читали їм свої «лозунги» і розпускали. В дальших битвах переходять больщевицькі полки до українських повстанців, а на ст. Помошній забирають в них 30 гармат та 200 скорострілів. Небаром приходить до боїв з російськими добровольцями. Повстанці розбили їх 13 разів, та вкінці мусіли відступити від Помошної, перейшли через Ново-Українку і Плетений Ташлик до Ново-Архангельська опісля до Торговиці. Тут довідалися, що українські повстанці Зеленого заняли були м. Умань, але большевики відобрали його. Зараз-же відправлено два повстанські полки, вибити з Уманя большевиків. Та вони завернулися, бо довідалися по дорозі, що війська Директорії увійшли в місто. Від того часу зовсім окремо Махнівці бються з військами Денікіна і вже кілька разів прорвали його фронт та вибили з кільканадцятьох сіл.

Ось коротенька історія „Махнівщини», яку переповів мені оден з Махнівців. 

Армія Махнівців це переважно кіннота, піхота їздить вся на підвозках (тачанках), забраних по економіях. Заосмотрена вона у всі роди зброї і технічні матеріяли. Все це здобуто на ворогах. Воюють партизанськими відділами. Звичайно стягають всі сили в оден район, проломлюють фронт і женуться на задах ворогові. Опісля вертають назад широко розтягненими лавами і по дорозі виловлюють все. Старшин убивають, а салдатів по перечитанню їм своїх „лозунгів» відправляють на Московщину. 3 полоненими не обходяться по-звірськи, про це оповідають самі селяне. Їx обоз виносить 5000 повозок і підвод. Ранених забирають з собою і возять, тяжко ранених тільки на їх бажання добивають. Від початку повстання до сьогоднішних часів возили 4 тисячі ранених з собою. В бою Махнівці дуже відважні. За непослух або зраду на місци убивають. В їх армію приймають кожного, хто зголоситься. Можна й кождого дня за дозволом командування виступити з армії. В армії, що числить сього дня близько 30 тисяч людей і поділена на сотні, полки та бригади, є дві партії: націоналістична, себто українська, і безпартійна, або байдужна до національностей. Перша група постійно росте. Армія має досить великий процент інтелігенції, як лікарів, учителів, учительок, а навіть людей, що відомі добре з передвоєнної ще української літератури. Культурно-освітний відділ працює безупинно. Він кромі відозв, улаштовань лекцій для повстанців та агітації, видає власний часопис на українській і мовсковській мові. В тому відділі стрічав я панночок навіть з аристократичних родів, з університетською освітою. Повстанці, це переважно селяне, потомки Запорожців, Катеринославської та Херсонської губернії, а також Таврії. Одіті всяко, майже кождий оперезаний червоним або зеленим поясом. В кождого по кілька револьверів, за обома холявами чобіт, поясом, в кишенях. З чорних, запущених облич видко, що для тих людей життя не представляє ніякої вартости. Набої і зброю мусять добувати від ворогів, харчі дістають від командування, але й часто й самі стараються поодиноко. Їдять обід чи вечеру гуртками, з одного казана. Звичаї у них, а навіть рухи, як в козацьких постатей з історичних повістей або малюнків. Це воскресші типи козаччини представленої Кулішем. Здобуте майно шанують, нпр. дотепер тягають кільканайцять здобутих авт і кількадесять мінометів возили за собою.

Сам Махно, якого всі називають „батьком" (він і підписується так на документах), невеличкого росту, одітий звичайно в рідній однострій, в сивій шапці, має 63 роки. Обличчя брите, монгольського типу, на голові довжезне волосся. В кождому бою стоїть в першій лінії і сам веде повстанців на ворогів. Має молоденьку жінку, незвичайної краси, з університетською освітою. Вона щира Українка, дуже розумна, самостійницьких поглядів, їздить постійно з чоловіком. Сам Махно говорить слабо по українськи, бо, як сам каже, забув через десять літ в каторзі. Заявляє все, що так довго зі своїми козаками не положить зброї, доки не стане на Україні чужих наїздників. Народ повинен на Всеукраїнських Установчих Зборах вибрати правительство, яке він зараз признає. Махнівці, як оповідають, мають всюди на задах ворога своїх людей, які в слушний час повстануть. Недавно були отже, з Катеринославщини в його штабі селяне і сповістили, що 3000 повстанців бє добровольців. Селянство в цьому районі, де тепер оперує Махно, відноситься до нього повздержливо і мовчазно. Кацапів вилучують Махнівці зі своїх частин і вже тепер відправляють в Московщину. В їх частинах є навіть кількох Турків, Сербів, Татарів, були й Мадяри та инші.

М. Ірчан УСС.

ПРИМІТКА: Oтся інтересна записка може послужити за зразок як описувати українські повстання. Булаб вона ще ціннійша, якби описано табор укр. Повстанців, їх штаб, поодинокі типи, дві-три розмови зi старшинами й звичайними повстанцями, як також обстановку й час цих помічень і розмов.

На підставі оповідань старшин У. С С, які стоять близько терену занятого повстанцями Групи Махна, можу деякі описи автора доповнити: Махно властиво не мав піхоти, бо вони їздять на двоколових візках — як за часів староєгипетської і азійської держави. На кождім возі сидить двох повстанців і одна або дві жінки, які в часі наступу счиняють великий крик, чим наводять паніку на ворога. Та «піхота» пересувається з місця на місце неймовірно скоро. Крім цеї піхоти й кінноти має Maхно також два верблюди, які викликають загальне заінтересування й роблять йому рекляму між народом. Тактика Махна зовсім оригінальна. В часі наступу «штаб» розвязується й кождий штабовець іде зі своїм відідлом у бій. Остає тільки оден старшина, який має завдання орїєнтуватися в перебігу битви. Просвітний відділ в групі Махна працює гарно. Махно змобілізував до нього кількадесять учительок. Він має для потреьб свого військавласний скарб. Теріторії не має, бо переноситься з місця на місце разом з усім своїм добром, обозом і раненими.

З мого дневника, том V, під датою 28 вересня 1919 р. Д-р О.Н.
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації