ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

неділя, 28 лютого 2010 р.

ЛИСТОПАДОВИЙ ПЕРЕВОРОТ І БОЇ ЗА ЛЬВІВ

Інж. Михайло Мінчак 
кол.пор.УСС.

Щоб добре зрозуміти причини нашого Листопадового Чину, та щоб ми знали, яких ми маємо сусідів — слов'ян, — мусимо пригадати собі їх відносини до нас українців.

Першим найбільшим, відвічним нашим ворогом був і є москаль. Він хотів нас цілковито знищити і не визнавав нашої нації. Називав нас образливо хахлами, малоросами, молодшим братом, але не уважав нас за москалів. Забороняв нам говорити і писати по-українському. Вкрав нам нашу древню історію. Наші пам'ятки, історичні документи нищить, вивозить або палить. Вкрав нам навіть нашу стару назву «Русь». Петро Великий, вернувшись зі Західньої Европи, почав європеїзувати свою Московію. Казав голити бороди, обтинати халати. Назвав Московію — «Россія». Бідна наша, багата на чорнозем та інші земні багатства Україна.  Кожний сусід і несусід хотів би експлуатувати її.

Другим відвічним нашим ворогом був — поляк. Відома польська мегаломанія проявлялась в гаслі — «Польща від моря до моря» і до нинішнього дня польська еміграція домагається звороту Польщі «польського» Львова і Вільна. Східню Галичину Польща прозвала «Малопольщею» а супроти українських автохтонів вела політику асиміляції, експлуатації і екстермінації.

В 1914 році починається перша світова війна. Всю нашу молодь і старших до 50 року життя змобілізували і післали битись за чужі інтереси на різні фронти, сербський, італійський, російський та французький.   Залишилися жінки, діти та немічні старики.

 Зараз з початком війни поляки творять свої леґіони, без обмеження. Коли ж українці почали організувати Українських Січових Стрільців, поляки, що мали великий вплив у австрійській державі, робили нам страшні перешкоди. Під їх впливом австрійська влада дозволила українцям на створення леґіону лише з 2 500 стрільців і то без права доповнення.  І те мале число стало пізніше зав'язком української армії.

На початку війни російські війська вмаршували в Галичину. Не маючи на чім зігнати свою лють — австрійські чи пак мадярські вояки вішали і розстрілювали без суду кожного, на кого злобні поляки показували, що це русин — «рус». До табору в Талергофі вивезено сотні невинних наших людей. Багато сіл було спалено, евакуйовано, порито окопами, зруйновано артилерією, де проходив фронт. Не було і в що вбратися і взутися. Всім вже обридла та війна. Кожний хотів її кінця, ясно, що як до 1 листопада українці не переберуть влади в Галичині, то пізніше того не зможуть ніяк зробити.  

При кінці місяця вересня 1918 року скапітулювала Болгарія. Західній фронт переломали аліянти. Не улягало сумнівові, що Австро-Німеччина війну програла.

Покотилися історичні події у що-раз скорішому темпі. Польща зараз після відвоювання її від Росії дістала була в 1916 році автономію і тепер проголосила свою незалежність. Лише одинокі наші посли заявили, що хочуть творити українську державу в межах Австрії. І тоді навіть новий цісар Карло І, не зважився на відділення української частини Галичини від польської.

Дня 19 жовтня створилася у Львові Національна Рада, з послів та мужів довір'я Галичини і Буковини. Національна Рада проголосила Західню Українську Державу, покищо тільки декляративно. Виникла дуже складна ситуація. Західня Українська Держава не могла тоді приєднатися до Гетьманської держави, бо гетьман залежав від німців та від москалів, що вбачали в Українській Державі ступінь до відбудови великої Росії.

При кінці жовтня поляки створили в Кракові Ліквідаційну Комісію.  Ця Комісія мала перебрати владу в Галичині в імені польської держави.   Оголошено в часописах, що 1 листопада Комісія приїжджає до Львова.   Це стало поштовхом українцям до негайної дії.
                                                                                                                                                        
  Ще у вересні місяці склався у Львові Військовий Комісаріят, якого ціллю було приготовляти відірвання Галичини. До того Комісаріяту належав Бубело, Старосольський, Паліїв і інші. Головою його обрано Дмитра Вітовського. Заступником Вітовського був Бубело. Організаційним референтом став Дм. Паліїв. Комісаріят почав інтенсивну працю щойно в половині жовтня, коли вже Австрія розпадалася. Паліїв поширив працю на провінційні міста, де знаходилися кадри українських полків, як Перемишль, Золочів, Станиславів, Коломия, Тернопіль і т. д. До тієї пори слаба праця велася в частинах, що були розташовані у Львові. Австрійська команда Львова спиралася головно на двох добре узброєних куренях, одного німецького й другого мадярського.

Після Берестейського миру австро-угорські війська вмаршували в Україну. Українські Січові Стрільці перейшли на Україну за Збруч, звідкіля згодом переведено їх на Буковину. Нічого не помогли старання наших послів та стрілецьких старшин, щоб їх перенести до Львова. Українські Січові Стрільці, хоча нечисленні кількістю, все були сіллю в оці поляків. Поляки бачили недалекий розпад Австрії і не допустили, щоб Стрільці прийшли до Львова. Дмитро Вітовський, як лише довідався про створення поляками Ліквідаційної Комісії, яка має 1 листопада приїхати до Львова, щоб перебрати владу, негайно виїжджає з Чернівець і прибуває 29 жовтня до Львова. Вітовський добре орієнтувався в ситуації.   Він мав велику дозу інтуїції.   Знаменито вичував події.

Було ясно, що як до 1 листопада українці не переберуть влади в Галичині, то пізніше того не зможуть ніяк зробити.

Національна Рада трималася Австрії і зволікала з перебранням влади. Приїхав з Відня д-р Лонгин Цегельський, член Національної Ради, і старався відсунути на пізніше перебрання влади. Мотивував тим, що 3 листопада приїде з Відня кур'єр і привезе рішення ради міністрів, яким передається владу в Східній Галичині українцям.. Рішучо спротивився Вітовський. Як голова Військового Комісаріяту взяв на себе повну відповідальність за успішне переведення перевороту.

О годині 2-ій по полудні 31 жовтня роз'їхалися кур'єри по провінції з наказами. Назву Військовий Комісаріят, — Вітовський змінив на Генеральну Команду з осідком у Народнім Домі.

Всі Українські Січові Стрільці перебували ще на Буковині. Вітовський вислав наказ, щоби негайно приїхали до Львова. Знаючи що всі урядовці і залізничні працівники — поляки будуть робити перешкоди, наказав, щоб труднощі в підставленні вагонів усунути силою. Вітовський мав велику популярність серед нашого народу в Галичині. Не було іншого старшини йому рівного.

Вночі з 31-го жовтня на 1 листопада пішла делегація до німецького і мадярського куренів у Львові і їм вдається переконати їх команду, щоб не втручалися збройно до українсько-польських порахунків. Рано о годині 4-ій дня 1 листопада, старшини з кількома озброєними стрільцями, бо більше їх не було, відійшли, згідно з пляном, кожний до визначеної їм австрійської частини і її роззброїли. Був це великий риск, але сталось так, як Вітовський прочував, не було опору, всі австрійські частини склали зброю.

На ратуші замаяв синьо-жовтий державний український прапор. Як вивішувано український прапор на ратуші Львова, розказує український січовий стрілець Микола Пачовський.   31 жовтня вночі, коли Вітовський відправив усі стежі, що мали роззброїти залогу Львова, залишилося з ним одинадцять осіб, з одним револьвером Вітовського і одним крісом.  Вітовський приказав п'ятьом стрільцям, двох в уніформі а трьох у цивільних одягах, щоб вивісили український прапор на ратуші.   Були це — Микола Пачовський, Микола Коник, Лев Ґец, студ. прав Русин і вістун Українських Січових Стрільців Панківський.   Довго вночі ходили по місті, заки роздобули в Народній Торгівлі синьо-жовтий прапор. Вежа  ратуші була зачинена, сторожа не хотіла її відчинити, бо дістала наказ від польської пожежної сторожі нікого туди не впускати.   Коли наші  хлопці получилися телефонічно з пожежною сторожею, дістали відповідь — «по руску не розумєм».  Тоді знайшли молоти і почали добуватися до залізних дверей. Сторож злякався і відчинив двері.
                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       Українська Національна Рада перебрала у Львові й цілій Галичині  владу. Львів і Галичина знова стали українськими. Заслуга в тому виключно Вітовського, не в кількості а в якості доконаної праці для перевороту.

Поляки спершу легковажили собі український рух. Вони були певні, що Ліквідаційна Комісія приїде до Львова і перейме без труду владу в цілій Галичині. Чин Першого Листопада прокинув поляків. Вони мали у Львові три пів-військові організації: Стшелєц, Сокул і Скавт. Зараз першого листопада змобілізували у Львові всі свої сили. До того долучилися дівчата, неповнолітні хлопці, старики — вся молодь обох статей. У Львові було багато польських старшин і вояків на відпустках. Все польське населення Львова схопилося і почало бунт. Вже першого дня пополудні обстрілювали наші стежі та обсаджені позиції. Генеральна Команда не мала жадних резерв, щоб післати проти заатакованих, часто і не обсаджених, стратегічних пунктів. За два дні поляки вспіли захопити головний двірець і багато позицій у західній частині Львова.

Щойно 3-го листопада прибула частина Українських Січових Стрільців. Вся залізнична обслуга в Галичині була в польських руках. Вагони до транспорту мусіли Стрільці добувати силою. На кожній станції з Чернівець до Львова польські залізничники — саботували, робили труднощі. Можна лише подивляти Стрільців, що при тих труднощах, які мали, Стрільці вспіли вже 3-го дня осягнути Львів.

На вулицях Львова йшли завзяті бої з поляками.   Прибулі Стрільці сейчас включилися у бій.   Поляки мали перевагу тим, що знали Львів, всі вулички, переходи, перевулки.   Вони в більшості там народилися. Стріляли з вікон, дахів, пивниць. Мали все польське населення Львова за собою.   Небезпека чигала на кожному кроці.   Стрільці відбили деякі обсаджені поляками позиції.   Головного двірця не вдалося відбити. Держали його залізничники, що знаменито орієнтувалися в розміщенні та в усіх тунелях двірця.  Місцями біля яких ведено завзяті бої і яких боронили Стрільці, були Цитаделя, Оссолінеум, касарні Фердинанда, касарні поліції при Казимирівській, сойм, Підзамче-станція, міська різня та інші будівлі.  Найбільше криваві бої ішли за Цитаделю і за будинок сойму. За той час поляки зайняли Перемишль і перевезли до Львова військо, харчі і амуніцію.   Наші чомусь не висадили залізничного моста на Сяні в Перемишлі і не обсадили Сяну.   Хоча поляки тепер чисельно переважали наші сили, не вдалося їм ні на одному місці перервати наш фронт.  В нас не було жадних резерв, не було ким змінити стійок. Стрільці стояли на стійках по 24 години. Так само були перетомлені фронтові частини і команда наказала відворот зі Львова, який ми залишили в годині першій ранку 22-го листопада 1918 року.  Війна велася ще 8 місяців, під час яких зорганізовано український державний  апарат і  Українську Галицьку Армію. Але під натиском збоку зорганізованої у Франції армії Галера — УГА відійшла за Збруч.
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації