УКРАЇНЦІ В АКЦІЇ "ВИКОНАТИ 4444"

О. Корчан-Городисьиий
Кол. бунч. Дивізії "Галичина"


Де українці не були й у яких армія не воювали під час 2-ої світової війни? Були також у польській дивізії, яка сформувалася і брала участь у французько-німецькій війні 1940 р.
Загально відомо, що після розбиття Польщі Німеччиною в 1939 р. у Франції була сформована польська військова одиниця-дивізія, яка разом з французькою армією боролася проти наступаючих німецьких військ у 1940 р. Але мало відоме те, що Польський генеральний штаб ще весною 1939 р., в час посиленого польсько-німецького напруження, договорився з французьким урядом про творення польських військових з'єднань на території Франції.

Ще 3 вересня 1939 р. польський амбасадор Юліян Лукасевич підписав з французьким міністром Беннетом умову про створення одної польської дивізії. В умові було сказано, що ця дивізія буде під командуванням польських старшин та буде частиною польських збройних сил; далі, що дивізія буде сформована з польських громадян, які живуть у Франції, дорогою призову й добровільного зголошення, а старшин і підстаршин буде покликано з резерви.
Під впливом нових іміґрантів з Польщі, головно військовиків, по цілій Франції, де були більші польські скупчення, відбувалися громадські маніфестації, на яких вимагано творення польських військових частин.

20 вересня 1939 р. число добровольців виносило 15 тисяч. Того самого дня до вишкільного табору "Кеткідан" прибуло кількадесят старшин і підстаршин під проводом полк. І. Ґжедзінського та біля 1000 добровільців. Разом з ними приїхав ген. Ферек-Блєшинський, якого ще перед вибухом війни маршал Сьміґли був назначив на командира польської дивізії у Франції.

На підставі умови, французькі власті покликали до польської дивізії також українців-польських громадян. Це видно зі списків вояків відзначених за хоробрість та інших списків, в яких багато з українськими прізвищами. До змобілізованих вояків у Франції долучилися також ті польські частини, які відступили з Польщі до Румунії, а потім через Юґославію морською дорогою переїхали до Франції. Між ними також були українці, один з них — десятник Євстахій Ільницьний — перебув кампанію у Франції і після багатьох пригод, після капітуляції Франції, переїхав до Генерального Губернаторства, де згодом зголосився до української дивізії і з нею брав участь у боях під Бродами.

У травні 1940 р. дивізії дано назву "1-ша дивізія ґренадирів" і введено в бої на фронті в

Альзації та Льотаринґії, де вона була 14 днів (травень-червень 1940 р.). Про бої тієї польської дивізії вийшла збірна праця п. н. "Виконати 4444" за редакцією ген. Бронислава Духа.

Коли вже було видно, що Франція у війні з Німеччиною поділить долю Польщі, головнономандувач ген. Сікорський видав наказ, щоб вояки дивізії підступали до портів південної і південно-західньої Франції, звідки будуть евакуовані до Англії. Після капітуляції французької армії в Льотаринґії 22 червня 1940 р., дивізія розбилася на малі групи, бо більшими з'єднаннями неможливо було діяти, і пробивалася на південь Франції на протязі 3-5 тижнів. У той час кол. американський амбасадор до Польщі, Дрексел Біддл, власним коштом придбав для поляків чоту санітарних возів, якою командував член його родини.

Як згадано у цій книжці (ст. 183), в половині липня 1940 р. до портового міста Марсилія прибув ген. Дух з кількома старшинами й там, у т. зв. "англійському шпиталі", зорганізував своєрідну централю, яка наладнувала зв'язок з поляками по різних таборах, реєструвала нових прибуваючих та започаткувала евакуацію до Великої Британії. Рівночасно запляновано збирання звітів від поодиноких командирів дивізії, зладжено список рекомендованих на відзначення та доповнювано списки вбитих і ранених. Деякі вояки дивізії опинилися в Еспанії, де були інтерновані в Мірандо дель Ебро, звідки дозволено їм виїхати до Англії щойно під кінець війни.

У списках старшин дивізії, вбитих, поранених і відзначених за хоробрість є багато українських прізвищ, як от: Осип Білоус, Ярослав Догун, Михайло Давискиба, Андрій Козак, Василь Дощак (нагороджений посмертно бойовим орденом "Віртуті мілітарі" 5-ої кляси) та багато інших.

Варто було б, щоб кол. вояки-українці з 1-ої Дивізії ґренадирів написали свої спогади про участь українців у лавах дивізії. Це, до певної міри, й їхній обов'язок супроти української спільноти. Українські комбатантські й громадські організації танож повинні зайнятися тією справою.