ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

вівторок, 7 листопада 2017 р.

НОВИЙ ТВІР Е. ЗАГАЧЕВСЬКОГО


Ю.Т.К.

Недавно появився літературний твір Е. Загачевського, збірка коротких новель-оповідань з ділянки збройної боротьби за національне існування України. Книжку видало видавництво Юліяна Середяка у Буенос Айрес. Ілюстрації автора, сторін 192. Наголовок: "Її регіт не лякав".

Е. Загачевський має у свому літературному дорібку дві публікації — "Спогади фронтовика" і "Львівська братія" відомі серед широкого круга читачів воєнні повісті, та історичного характеру працю "Белярія — Ріміні — Англія", опис подій уже після закінчення війни, коли УД подалася у полон, складаючи добровільно зброю перед західними аліянтами. Тепер перед нами 20 оповідань майстра баталістики у літературі, рідкісне явище у нашому духовому світі.

Анатоль Курдидик, автор вступного "слова про книжку і про автора" відомий публіцист пише, що "стрілецьких творів" у нас вийшло не багато, вони розсипані по тогочасних періодиках, і не наша вина, що за важкою боротьбою за саме існування ми не встигли зробити навіть точної бібліографії того відтинку.

Далі атвор вступного слова згадує тільки дві публікації старшої ґенерації, у яких стрічаємо частинно воєнну тематику: А. Чайковського "Воєнні оповідання" і Б. Лепкого "Під Ялинку". Це ще з років перед Визвольними війнами 1917-1921 рр. Зате після тих подій, у проміжі поміж обома світовими війнами воєнна література буйно розвивалася аж до другої світової війни.
Це правда, що у журналах і пресі того часу появлялося дуже багато споминів, військових праць та такої чи іншої оцінки подій, з осібна на тему причин нашої невдачі у будові держави. Немало було теж у тому літературних творів малих форм: ширших літературних полотен було однак тільки декілька. Таке явище тривожило наші громадянські осередки західної України і 1928 року редакція газети Новий Час розписала анкету на тему літературної творчості. Про це згадує проф. Григор Лужницький в Америці з 15 листопада 1975 року в Нотатнику Шпарґаляра. Одною з точок анкети було питання: Чому Українські Визвольні Змагання знайшли такий малий відгомін в нашій літературі?

 Д-р Г. Лужницький цитує повну відповідь Катрі Гриневичевої на всі питання анкети, але тут передам тільки відповідь письменниці до п'ятої точки: Чому Українські Визвольні Змагання найшли малий відгомін у нашій літературі?

К. Гриневичева пише: "Говорять загально про недостачу перспективи, про заслонене поле зору. Тимчасом бачимо, що якраз це мале десятиліття вивело на чужий овид першорядні назвиська. Я думаю, що ми є чуттєво заторкнені в дуже дошкульний спосіб і уявляємо поведінку людини після дужання на смерть і життя. Збірна людина ще не отямилася після брутально нанесеного їй удару, чує смак крови в устах, полин у серці й виходить одна крутіж перед очима. Та це — явище хвилини. Або ж не слідно кожної години, як на всіх ділянках начерпаємо повітря у груди, для нових, невтомних досягнень? Недалека вже пора, коли... визвольне змагання з його творчою грозою, геройською всежертвою, найдуть свій вислів під пучками пальців майбутнього генія".

А як сьогодні? Мені здається, що проблема залишилася такою як вона існувала близько пів століття тому. Навіть аргументи, чому наші письменники так мало посвячують свій талан військовій, чи воєнній тематиці, чому так мало відносно маємо творів з тематикою УПА, УД чи інших формацій — залишилися ті самі. Нема ще потрібної перспективи. Хоч інші народи тою "перспективою" не цікавляться і можуть похвалитися поважною кількістю творів про героїчні роки останньої війни. Думаю, що причини інші. Є це викликаний ворожими силами антимілітаризм, який став уже нашою другою вдачею. Та це за широка тема для цієї статті.

Автор твору "Її регіт..." описує спокійно, дуже згущено без зайвих слів, без роздумів і без згадки про ті події у світі, у політиці чи у високій стратегії війни, які впливають на долю вояка, бо фронтовик не має можливости у боротьбі нічим цікавитися поза своїм завданням у бою. Уся його істота усі змисли і свідомість є зконцентровані на ворога, який хоче його перемогти, але якого він фронтовий український вояк мусить побороти.

Таку концентрацію повинен сприйняти кожний читач, як передумову успіху людини у боротьбі, не тільки збройній на полях битв, але теж у політиці, та у громадянських завданнях нашої доби.



Немає коментарів:

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації