Генерал-хорунжий ВАСИЛЬ ТАТАРСЬКИЙ

Генерального штабу генерал-хорунжий Василь Татарський народився 28. 2.1898 року в місті Мурафі на Поділлі. По закінченні 6 клясів гімназії його покликано до російського війська. Після відбуття шестимісячного вишколу в 9-му драгунському полку, відкомандирований до школи прапорщиків в м. Горі на Кавказі, яку закінчив в грудні 1917 року. В 1918 році повернувся на Україну і вступив до 4-го Бердичівського полку, з яким взяв участь у повстанні проти гетьмана. Від того часу служив в українській армії аж до її інтернування в Польші в 1920 році. В Українській Армії спочатку належав до Північної дивізії Волинської групи, а у 1920 році, після повернення із Зимового походу, в якому брав теж участь, був приділений до Запорізької дивізії. Під час військової служби був спочатку на становищі командира сотні, а пізніше був командиром 1-го куреня в 2-му Берестейському полку.
В таборі інтернованих в Каліші закінчив українську гімназію. Після закінчення гімназії, на пропозицію тодішнього Президента УНР в екзилі і міністра військових справ ген. Садовського, вступив 1926 р. до польської старшинської школи, та хоч вже мав рангу поручника, перед поляками її не виявив, бо тоді його не прийняли б до школи.
Після 3 літ закінчив школу і був приділений до 57-го полку в Познані. В полку спочатку був командиром чоти, а після закінчення кулеметних курсів командиром сотні, а від 1936 року - командиром підстаршинської школи для кулеметників. В 1937 році вступив до Військової Академії у Варшаві, яку закінчив у 1939 році.
Під час польсько-німецької війни був начальником штабу групи пол. Мікося, яка провадила бої з наступаючими більшовиками на Поліссю і Волині.
По капітуляції Польщі працював деякий час в українській установі довір'я в Берліні, а в січні 1942 року вступив, як сотенний, до "Шуцманшафту" - батальйону 204 в Дембіці.
В серпні 1944 року перенесений до Української дивізії "Галичина" на становище командира кулеметної сотні. В тому ж році брав участь в боях проти більшовицьких партизанів у групі Вільднера на Словаччині як сотенний 10-ої сотні 29-го полку. За ці бої одержав німецький залізний хрест 2-ої кл.
Під час формування української армії генерал Шандрук призначив його начальником штабу протипанцерної бриґади, якою командував полк. Дяченко.
По закінченні війни покійний жив в таборі ІРО в Новому Ульмі, і там брав участь в українському громадському житті. Головну свою увагу звернув на організацію бувшого українського вояцтва. Він був одним з основоположників Союзу Українських Ветеранів в Німеччині, та його головою від 1950 р. Належав до вищої Військової Ради при уряді УНР, був членом УНДС, видавав журнал "Український Комбатант" і дописував до "Українських вістей", "Мети" і "Українського Слова" в Парижі. Видав також свої спомини під заголовком "Під чотирма прапорами". Був відзначений Залізним Хрестом Зимового походу, Хрестом С. Петлюри, Воєнним Хрестом, Хрестом 60-ліття
Українських Збройних Сил, Хрестом 1-ої Української Дивізії і німецьким Хрестом "ЕК 2".
Помер у липні 1992 року.