ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

понеділок, 20 квітня 2009 р.

НА ВИШКОЛІ "МОДЕРНОЇ ЗБРОЇ"

Євген Шипайло

В половині листопада 1944 року, я зі Стефаном Антонівим - підстаршиною моєї сотні, виїхали на чотиритижневий вишкіл, як нам було сказано: "модерної зброї" до табору Доеберітз біля Берліну (Truppenuebungsplatz Doeberitz). В тому часі штаб ЗО-го полку дивізії та моя 13-та сотня ПГ (Infanterie Geschuetze - піхотні гарматки) квартирували в містечку Велка Битца на Словаччині. Я мав ступінь хорунжого, офіційно Waffen-Unterstunnfuehrer, провадив 4-ту чоту тяжких гарматок і рівночасно був заступником сотенного німця Hauptsturmfuehrer Hans Vorkoeper.
Наш маршрут на вишкіл провадив через Жілінку - Краків - Берлін. Над ранком наш поїзд, без пригод, заїхав на головний двірець. Щоби дізнатися як і куди їхати дальше до Doeberitz, я спитав кондуктора - молоду дівчину в ґранатовому мундирі залізничного урядника, з офіційною шапкою на голові, і "лопаткою" в руці. Мені тоді здавалося, що я вже добре володію, і розумію німецьку мову. Але як дівчина-кондуктор пояснила мені берлінським діялектом дальший маршрут, я кілька хвилин стояв і застановлявся, що вона мені сказала, бо ніяк не міг її зрозуміти. Щойно після другої, чи третьої розмови, вкінці второпав, що мушу брати Dampfzug, їхати приблизно 10 кілометрів, і т. д. Після того решта дороги до вишкільного табору пройшла гладко.
Truppenuebungsplatz Doeberitz це був вермахтівський вишкільний табір. Я і Антонів були єдині вояки в таборі із зброї СС. Мене приділили до кімнати, де було, як пригадую 4 - 5 німців-старшин лейтенантів. Одні з них приїхали з західного французького фронту, інші з південного італійського. Вони не мали більше ЗО років, приїхали з фронту й мали багато військових відзнак. Мені було дещо ніяково, бо я не мав ні відзнак, ні боєвого досвіду. Комендантом вишколу був Haupmann Mittag, приємний чоловік, віком старший від нас на яких 10 років. Деякі предмети викладав інший гауптманн, прізвища котрого не пригадую. Чурою в нашій кімнаті був середнього віку підстаршина з багатьма військовими відзначеннями. Він мав шрам на лиці, і одне його око було скляне; це, мабуть, була причина, що його стягнули з фронту. Він робив порядки в кімнаті, приносив харчеві приділи, та чистив нам - старшинам - чоботи й пояси. До кінця вишколу мені завжди було ніяково, коли він, підстаршина з високою ранґою і обвішаний медалями "ґлянцував" вранці мої чоботи.
Виклади і вправи відбувалися в будні дні від ранку до вечора, в суботи до полудня; субота по полудні й неділя були вільні від зайнять, так що я мав змогу їздити до Берліну. Я використовував кожну нагоду, звідував місто. Воно мені подобалося. В місті вечорами я кілька разів пережив налети альянтських літаків і бомбардування. Тоді звичайно ми - прохожі - ховалися на станціях підземки. В листопаді-грудні 1944 року нічні налети ще не були такі часті і звичайно тривали коротко, біля години, і шкоди від бомбардування були відносно малі.
Дні в листопаді-грудні в Берліні були холодні, так що я їздив до міста в плащі-дощевику. На плащі не було відзнак частини, тільки старшинські "патки". Як я заходив до ресторану на вечерю і скидав плащ, на лівому рукаві мундира виднів золотий лев на синьому тлі, а на ковнірі малий срібний на чорному тлі.
Гості в ресторані, в більшості військові, деякі з жінками, не знали тих відзнак, і я часто чув пояснення шепотом: "Eine Loewendivision".
Як показалося з навчання і вправ, "модерна зброя" - це були ті самі гарматки, що їх мали в дивізії, але з певними уліпшеннями. Тому що на фронтах, а головно на західньому фронті почалася відчувати щораз більшая перевага альянтських танків, німецьке вище командування, не маючи кількости, пробувало протидіяти тому швидкістю, як теж вживати масово ручну протитанкову зброю. Наш вишкіл полягав на цьому:
• Німецькі військові експерти випрацювали нові таблиці для вжитку командирів піхотних гарматок та артилерійських батерій. Ті таблиці впрощували й скорочували час, щоби встрілитися в намічену точку, і давали більшу точність осягнути бажану ціль. Іншими словами, обслуга зискувала на часі, щадила набої, і мала кращі шанси знищити подану ціль.
• Вони продовжили цівку в легкій піхотній гарматці, упростили надільний пристрій й переробили ляфету на форму букви "В" так, щоби обслуга могла скоріше і звинніше повернути гарматку в потрібному напрямі й мати змогу обстрілювати ворожі танки безпосереднім вогнем, поки ворог їх побачить.
• Впровадили нову ручну протитанкову зброю, яку могли вживати один або два стрільці.
На початку вишколу ми починали наші щоденні завдання теоретичними викладами, а в другій половині вишколу - практично в полі. Старшини-курсанти чергувалися, і кожного ранку інший старшина провадив обі групи (це є групу підстаршин, і групу старшин) на площу вправ і там звітував командирові вишколу. Одного ранку і на мене прийшла черга провадити групи на вправи. Різниця між мною, а старшинами Вермахту була та, що я салютував випрямленою рукою, тоді як лейтенанти "били в дах". Десь на початку нашого вишколу прийшов наказ, що й Вермахт мусить салютувати випрямленою рукою (т. зв. "гітлерівським привітом"). Мої одноклясники-лейтенанти не дуже радо виконували наказ, часто помилялися, і здоровили "по-старому", але ради не було, бо такий був наказ.
Практичні вправи в полі скінчилися при кінці вишколу гострим стрілянням гарматок і ручної протитанкової зброї. Наше навчання нам не придалося в дивізії, бо ані нових таблиць до обстрілу, ані змодернізованих гарматок, ані ручної протитанкової зброї ми не одержали. Це був кінець війни, і хоча німецьке командування пробувало впровадити певні спрощення та поліпшення зброї, щоби краще пристосувати її до змінених фронтових обставин, німецька індустрія вже не могла продукувати не то що нових гарматок, але навіть потрібних стрілен.
В останню неділю перед закінченням вишколу Hauptmann Mittag запросив мене до своєї хати на обід. Він був жонатий і мешкав недалеко від вишкільного табору. Обід був невибагливий, бо приділи на харчеві картки були невеликі і скромні. Господар розпитував мене багато про дивізію, та ген. Власова і його частини. Мав теж російський буквар, який пильно вивчав, бо, мабуть, вже тоді відчував, що знання російської мови йому скоріше чи пізніше придасться. Мене просив допомогти йому правильно читати й наголошувати деякі слова з букваря. □
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації