ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

пʼятниця, 17 квітня 2009 р.

ДО ІСТОРІЇ ОДНІЄЇ МОГИЛКИ

Лев Войташ

У селі Висоцьке, на Бродівщині, посеред села, поруч з музеєм-меморіялом Труша стоїть скромний пам'ятник-могила стрільцеві 1-ої сотні зв'язку 29-го полку дивізії "Галичина". Хрест повінчаний калиновим вінком, плита замаєна польовими квітами.
З напису на могилі довідуємося, що Володимир Наконечний народився 28 липня 1926 року і загинув 18 червня 1944 р. від руки фашистського окупанта, захищаючи інтереси селян села Пониковиці. Пам'ятник встановлений за кошти, зібрані вдячними мешканцями Пониковець і Висоцького, посвячений на спільно проведеній панахиді священиками різних конфесій дня 19серпня 1990р.
Що ж сталося в той далекий червневий день 1944 р.? Про це розповідали очевидці подій.
Закінчувався третій рік смертельного двобою між тоталітарними імперіями гітлерівської Німеччини і більшовицької Москви. Полем боїв стали терени Галичини, Бродівщини. Лісами, тероризуючи мирне населення, кочували банди більшовицьких партизан і польської АК. Десь зі Сходу накочувалася на Західну Україну сформована Москвою польська дивізія "Костюшко". Їм протистояла УПА і дивізія "Галичина".
Конаючий фашистський окупант, відступаючи, здійснював політику "спаленої землі". Масово вивозили на каторгу в Німеччину молодь, награбовані продукти і майно.
Не краще поводили себе і червоні "визволителі". Вбивали і грабували місцевих "бандеровцев" і червоні партизани, і польська АК. Горіли села.
Не минула біда і сіл Пониковиці та Висоцьке. Нагрянула вона під виглядом есесівського спецзагону, завданням якого було загарбати і вивезти до Німеччини все, що можна було загарбати: худобу, продукти, сільськогосподарський реманент. Чим це могло обернутися для населення в передднівок 1944 р. - неважко собі уявити.
Тож плач і лемент стояв на селах, скрізь чути було стрілянину, німецьку лайку і мукання худоби, яку зганяли на площу перед школою в Пониковицях для відправки автомашинами на залізничну станцію.
Діяти треба було негайно і рішуче. Саме в ті дні на фронтові позиції під Бродами заступили частини дивізії "Галичина". В присілок села Висоцьке - Городище була розміщена перша сотня 29-го полку дивізії. Туди й звернулися за допомогою селяни Пониковець і Висоцького. Не гаючи часу, стрільці 1-ї сотні посідали на коней і помчали на виручку в с. Пониковиці.
Володимир Наконечний, знаючи німецьку мову, звернувся до командира есесівського загону з вимогою негайно припинити грабунок. Кажуть, що розмова була гострою, бо обидві сторони хапалися за зброю, але німецький старшина виявився зрадливим парляментарієм. Помітивши на бальконі школи шофера своєї автомашини, непомітно дав йому знак, і той вистрілив з кріса в спину стрільцеві. Він упав з коня, і гаряча юнацька кров зросила рідну землю.
Товариші по зброї напали на карателів, та вони втекли з села, залишивши свою техніку і награбоване на площі перед школою. Сумно поверталися стрільці до своєї частини у Висоцьке, несучи на нарах мертвого побратима. Дівчата спорядили свого молодого захисника в далеку дорогу, і до похорону він лежав у маленькій капличці на цвинтарі, де ховали сільських священиків.
Хоронили стрільця в неділю. Відправив панахиду військовий капелян. Сотня прощалася з побратимом трьома сальвами. Поставили березовий хрест. Дівчата прибрали його вінками з польових квітів, заспівали "Вічную пам'ять" і живі повернулися до своїх житейських справ, а на малому цвинтарі, поміж старими фігурами, залишився один березовий хрест.
Пізніше, через місяць, сталася ще одна наша народна трагедія, яка ввійшла в історію під назвою "Бродівський котел". Брат ішов проти брата зі зброєю в руках. Не по своїй волі і не за рідні інтереси. Одних гнали під дулами кулеметів загороджувальних загонів умирати за утопічну ідею і за право бути рабом на своїй рідній землі. Другі вмирали з надією, що їхня смерть стане сходинкою до храму, наймення якому - Вільна Україна.
Мріяв про це і стрілець Володимир Наконечний.
А ще пізніше переможець в другій світовій війні взявся руйнувати все, що не вкладалося в його розуміння. По-варварськи гуни XX століття знищили і капличку у Висоцькому, і цвинтар, що був навколо неї, старовинні надгробки і стрілецьку могилу з березовим хрестом. І настала темрява майже на півстоліття.

("Ратуша", Львів, 13. 10. 1992)
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації