ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

четвер, 2 квітня 2009 р.

Спогади про «Гребенківщину»

С. Паладійчук

В нашій визвольній боротьбі від 1917 р. до кінця 1920 р. розрізняємо три етапи, а саме: владу Української Центральної Ради, владу гетьмана П. Скоропадського та владу Директорії Української Народної Республіки.
Під час гетьманської влади серед незадоволеного селянства почали сильно зростати повстанські загони, й саме тоді створено окремі карні відділи поліції, т. зв. «карательні отряди», які їздили по селах і безпощадно карали селян за революційні вчинки на місцях. Карали грішми і шомполами, знущались над старими і молодими, а часто навіть над дітьми. Це знущання викликало серед населення реакцію-спротив, який виявив себе в місцевих повстаннях проти гетьманської влади в різних частинах України. Найбільші з них з'явилися на Звенигородщині, Таращанщині та Сквирщині. Отаманом повстанців на Сквирщині був Зибенко, на Звенигородщині — Павловський, а на Таращанщині — Гребенко. Він найдовше очолював там той повстанський рух, який називали «Гребенківщиною», про яку пишу свої спомини.
Гребенко, син селянина-середняка, походив із села Лісовичів, біля Таращі на Київщині. В часі першої світової війни служив він у російському війську і був у ньому «прапорщиком», по-нашому хорунжим. З початком революції з'явився він у Лісовичах і брав участь у революційному русі свого села та волости. Національними справами захопився він на фронті, в часі українізації наших вояків; почував себе українцем і виступав в обороні селянства та свободи народу. Таким знали його селяни і тому втягнули його в ряди повстанців до боротьби — в їхньому щирому переконанні — за волю і проти ворогів селянства. В травні 1918 р. очолив він повстанський рух селян свого села і волости та сусідніх волостей: Ставищанської, Жидівсько-греблівської, Вузівської, Ківшоватської, Жашківської, П'ятигорської та інших в південній частині Таращанського повіту. Перед тим повстанням не встоялись «карательні отряди», з яких більшість учасників повтікала і це примусило Гетьманський Уряд просити німців за допомогу в боротьбі проти повстанців. Про це довідався в Києві Український Національний Союз, який пильно стежив за подіями в Україні під час влади Гетьмана та німців. Управа Союзу знала, що німці жорстоко розправляться з повстанцями, бо повстання шкодило німцям у вивозі до Німеччини збіжжя та інших харчових продуктів з терену, охопленого партизанським рухом. Треба було те повстання довести до самозліквідування, бо воно було не на часі та не було відповідно підготоване проти військової сили німців, а було тільки спонтанним, чуттєвим відрухом на гетьмансько-німецькі грубі засоби правління в Україні. Тому У. Н. Союз вислав до Гребенка свою делегацію з пропозицією припинення повстання, яка в складі трьох осіб з Києва, а саме: Чернявського, Часника та автора цих споминів виїхала до Таращі, де кооптувала ще двох представників від повітового Відділу Українського Національного Союзу в особах Захаржевського та П. Борща. Німці були тоді вже в Таращі, а повстанці 10 до 15 верств від неї. Завдяки делеґатові П. Борщеві делеґація зустрілась з Гребенком і його штабом. Всі ми спільно обговорили ситуацію і прийшли до висновку, що німці переможуть повстанців, бо вони недостатньо озброєні, головно сокирами, косами й вилами. Гребенко погодився з висновками делеґації, однак відмовився повстання негайно ліквідувати, бо огірчені селяни не приймуть такої пропозиції; вони жадні помсти за заподіяні знущання над народом, зокрема селянством. Тому він уважає, що з німцями таки треба дальше воювати, принимаючи нову тактику, а саме: не зводити з ними великих боїв, лише частими несподіваними наскоками деморалізувати та послаблювати їх, вижидаючи корисних для повстанців умовин. Така тактика завдасть великої шкоди німцям, проти яких наставлений ввесь нарід. «Ми будемо перед німцями відступати, а може статись так, що вони будуть перед нами втікати», — сказав Гребенко. Делеґація попрощалась з Гребенком і його штабом та від'їхала. На другий день німці зробили наступ на повстанців, які відступили до Жидівської Греблі, де до них приєдналися повстанці Звенигородського району. Вони спільно зводили бої з німцями впродовж двох місяців, доки не були примушені перейти на лівий бік Дніпра і там перейти до большевиків, які прийняли їх у склад своєї армії, як Таращанську Повстанську Дивізію. Вони вважали цих повстанців за комуністів, однак це не було правдою. Повстанці не боролись за комунізм, лише за свободу, боролись проти поневолювачів і гнобителів селянства. Їхній командир Гребенко теж не був комуністом, про це переконались зчасом большевики і вони зліквідували Гребенка. Так згинув Гребенко, щирий приятель селянства та борець за його волю з руки ворога українського народу.
З тої Таращанської Дивізії, яка втратила свого любленого командира, з часом повтікали таращанці, а на їх місце прийшли несвідомі чернигівці та багато москалів. Дивізія залишилася лише з назвою «таращанська», але таращанців у ній не було. Большевики використовували цю назву для своїх пропаґандивних цілей. Вони голосили, що таращанці, це українці-комуністи, які воюють проти самостійности України, що вони є за союзом із Росією, а то було неправдою, бо вони під проводом Гребенка змагалися не за комунізм, лише за волю нашого народу в Україні, а, коли обставини загнали їх на бік комуністів, вони повернулися домів і багато з них вступило в армію Української Народньої Республіки, та воювало за національну і соціяльну ідею українського народу.
Від часу появи таращанського повстання та його дивізії, проминуло вже 48 років. В тому часі появилися згадки про гребенківське повстання і дивізію. В деяких згадках названо цю дивізію «большевицькою» а то тому, що про неї часто згадують большевики в своїх писаннях. Я, як живий ще свідок написав ці спогади, щоб наша преса перестала називати «Таращанську Дивізію» большевицькою. Правдивий опис тих подій появився також у «Червоній Калині» в Европі та в «Самостійній Україні» в Америці.

1967 р.
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації