У тінь струнких смерек Дембиці...

                      ***

У тінь струнких смерек Дембиці,
в густій траві, у холодку,
з твердими думами, мов криця, :
я сів в обіднюю пору.

Довкола ліс, пісок, бараки,
кругом ворушаться стрільці;
на лицях усміх — геть із ляком! —
а на вустах грімкі пісні.

Лиш в верховітті тихий шепіт,
ворожих пралісів проклін.
Він суму воякам не вщепить,
що в думах злинули над Дін

в шоломі, як Ігор зачерпнути
й напитись спрагненим води,
там щит і меч побідний пхнути —
тризуб і льва — герб Вітчини.

Не вщепить зради й недовіря,
бо всім нам лиш одна мета,
щоб срібним сяєвом сузіря.
світила вільна Вітчина.


Богдан Стефанишин
Гайделяґер, грудень 1943.