ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

субота, 30 жовтня 2010 р.

СТРІЧА УССІВ ІЗ ЗАПОРІЗЬКОЮ ДИВІЗІЄЮ

Мирон Заклинський

(З воєнних спогадів)

В березні й квітні 1918. р. очищували відділи Центральної Ради та німецько-австрійські війська Наддніпрянщину від большевицьких ватаг. У тій акції приймали участь також УСС-и. В половині квітня підїхали вони кораблем під місто Олександрівське й силою одного куріня старалися здобути цей великий і важний осередок. Наступ не вдався, УСС-и відступити під напором переважаючих сил та відплили до поблизького села Біленького. На другий день одержали вістку, що большевики вступилися з Олександрівського, та що від сторони Полтави підїхала поїздами під місто Запорізька дивізія, УСС-и почекали ще день, заки стрілецькі стежі провірили, що діється в місті й околиці, та прибули кораблем до Олександрівської пристані. Зараз вислано в місто кілька стеж. З одною з них прибув на корабель отаман Хортицького куріня Вільного Козацтва — Олефір і відпоручник Центральної Ради Короленко.

Вони предложили стрілецькій команді уладити святочну стрічу У. С. Стрільців із Запоріжцями. Два полки Запорізької дивізії перебували вже в місті.

Вчасно пополудні стояв наш курінь у збірці на дніпровому березі. Тут привитав Стрілецтво короткою промовою отаман Олефір. Його промову принято окликами: »Слава!«

Опісля вирушили ми в місто. Воно гарніше й більше, ніж ми уявляли, добуваючи його. Будинки й склепові вистави чисті та гарні, серединою просторих вулиць ведуть широкі хідники, обсаджені деревами й кущами. Міська музика грала нам до маршу. На бічних хідниках і на середньому стояла юрба людей.

Ми перейшли головними вулицями на другий кінець міста й зупинились перед тією стацією на передмістю Канкринівці, що за неї зводили бій два дні скорше. Тут чекали ми на Запоріжців.

Дивний здавався нам цей жвавий і діловий рух, що панував тут на знайомих нам місцях. Два дні скорше був тут жах і розтіч, тут несли руїну міни з наших мінометів і різко тріщала крісова пальба. Наші очі спинялись на залізничому торі, де вибухали тоді наші міни, та на парканах, що через них доводилося прожогом перелазити, і ховатись за них. Тепер усе направлене, все мирне, а люди, що замикалися в хатах і ховались по пивницях, весело похожають. 

Лише наша уява вперто відтворювала картини бою і той складний настрій буйности, горячковсости і непевности, що буде за хвилину, що принесе черговий провулок, або й найближчі доми.

Надійшли з музикою відділи Запорізької дивізії. Ми долучили до них. Замикала похід міська музика. Коли кінчала грати запорізька музика, починала вона. Мешканці міста й німецькі вояки зі здивуванням і незрозумінням дивилися на цю маніфестацію.

Так дійшли ми до Площі Свободи, перед Народний Дім. Музика замовкла. Стрільці й Запоріжці почали уставлятись у дві лави. Площу Свободи облягла зацікавлена публика. Серединою поміж обома відділами похожав командант Запоріжців, полковник Болбочан зі сотником Микиткою, командантом стрілецького Леґіону.

Коли оба відділи уставилися, пролунала команда сотника Микитки: Курінь  — позір!» — »Курінь — вліво глянь!« — Сотки стрілецьких очей вдивилися в енергійне, виразисте обличчя запорізького полковника, що йому здавав звіт наш комендант.

Опісля полковник Болбочан привитав промовою» рідних братів Галичан«, що «помагають Наддніпрянській Україні в визвольній боротьбі«. Промову закінчив окликом: «Слава Січовикам!« Цей оклик підхопили Запоріжці та тричі гукнули: »Слава!«

Запорізька музика почала грати наш народній і державний гимни: »Вже воскресла Україна«. При перших тонах запорізький хоружий схилив жовто-блакитний прапор і пролунала в обох відділах грімка команда: «Струнко!« — »Позір!« »Вправо (вліво) глянь!« Старшини обох відділів немов закам’яніли в нерухомій поставі, долоня – при шапці. 3 пієтизмом і опієм в очах слухали всі святочної, величньоі музики.

Стрільці вперше відчули всею ІСТОТОЮ, що вони в Українській Державі. Серце рвалося з радости.

Опісля були дальші промови: нашого курінного ад’ютанта Франка, що в ній він дякував за величне привітання та з’ясував коротко діяльність Уесесів перед війною й за час війни; опісля відпоручника Центральної Ради, Короленка; — вкінці моя, про потребу Україні великої карної армії, що єдина може спонукати сусідів пошанувати нашу молоду державу та її самостійність.

На закінчення цього свята дефілювали Запоріжці та Стрільці перед полк. Болбочаном. Сотня за сотнею струнко переходили перед ним Запоріжці — ця єдина в ту пору здисциплінована формація наддніпрянського війська, що мала вже за собою чимало славних побід над большевиками. А Уесеси з поважанням і цікавістю дивилися на нього, боєвого провідним цієї хороброї дивізії, що виявив у своїй промові живу національну і державницьку свідомість.

Стрільці верталися на корабель. Сильне, радісне схвилювання, що його пережили, найшло вияв у піснях - залунали вони по вулицях міста.

Запоріжці-ж виїхали найближчої ночі на південь здобувати Крим і небаром дійшли до нас вісті про нові, славні їхні побіди.

«Новий час». – 30 січня 1935.
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації