ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

неділя, 24 жовтня 2010 р.

ІЗ ДНІВ БОЛЬШЕВИЦЬКОЇ ВЛАДИ НА ГАЛ. ПОДІЛЛІ У 1920 РОЦІ.

Ол. Петренко

Село Б., чортківського повіту, де я жив після повороту з Великої України, було колись одним із найбільше свідомих і найкраще зорганізованих у повіті. Мало багато інтеліґентних селян, яких діти ходили до гімназії, або вчительської семінарії в Чорткові, в Бучачі, або в Заліщиках. Перед війною приходило сюди багато часописів, існувала читальня Просвіти, Січ, каса Райфайзена, кружок Сільського Господаря й т. п. установи культурно-освітні й економічні.

Одначе тепер, т. з. у 1920 році, не було ані сліду якогонебудь громадянського організованого життя. Майже всі молодші інтеліґентні одиниці частинно погинули на війні, частинно не повернулися ще з війська, з еміґрації, або з таборів. Діяльности товариств, припиненої російською інвазією, ще ніхто не думав відновлювати.

Серед таких умовин почався коло половини липня відворот польської армії, внаслідок більшовицької офензиви — зпід Києва. Під кінець липня не було вже в тих сторонах ніяких польських військових частин, виїхали також уряди; фронт держали, закриваючи відворот, відділи армії УНР. Нарешті 2 серпня 1920 р., після кількаденної крісової й скорострільної перестрілки в околиці, до Б. увійшли стежі більшовицької кінноти в год. 3 попол. Під селом допали 2 козаків із одним скорострілом — одного зарубали, а другого взяли в полон.

Перший красноармеєць, якого я тоді в селі побачив, провадив із коня такий діялог із селянами:

А де ваш пан? (себто місцевий дідич).
Нема, поїхав з поляками.
А ви чого випустили живого? Було вбити, як собаку!

На те селяни переглянулися між собою Й ніхто не відповів нічого. Кавалерист поїхав.

Треба признати, що большевицькі салдати поводилися в селі цілком поправно. Не чути було про ніякі ексцеси — лише другого дня після заняття села зареквірували 2 коні у селян. Опісля все успокоїлося, хоч іще кілька днів говорили про відворот. Згодом боєві позиції відсунулися дальше на захід і лише далекі гарматні стріли пригадували, що фронт не за горами.

Люди почали витягати порозбирані вози, поверталися додому з кіньми, яких переховували в полях, та забралися до жнив і до воження збіжжя. Двірська служба косила панський ячмінь — розуміється, на власний ужиток.

Тимчасом у Чорткові зорганізовано Повітовий Ревком. В понеділок 9 серпня  якийсь його делегат приїхав до Б. і перевів вибір громадської старшини (ревкому). Головою вибрано зльокавтованого залізничника, заступником одного з господарів; секретарем — дотеперішнього громадського писаря (всі українці). Зорганізонано також місцеву міліцію, яка одержала з повіту кріси. Начальником міліції став москаль, що залишився в селі ще з часів російської влади підчас світової війни; міліціонерами поставали місцеві селяни, переважно з безземельних.

За кілька днів наспіли відозви до населення, які проклямували утворення самостійної Галицької Радянської Республики. Владу в ній мав виконувати «головний ревком« під проводом Затонського й Михайла Барана. Те все проголосили народові нововибраний голова місцевого ревкому та ще двох чужих »товаришів« у неділю, 15-го серпня, після богослужения. Рівночасно подано до відома, що місцеві ревкоми перебирають адміністрацію майна всіх тих, що повтікали перед приходом большевицької армії та що всяка крадіж буде гостро карана, аж до кари смерти. На тій основі громадська управа обняла нагляд над двірською кукурудзою та почала відбирати ячмінь від тих, хто навозив забагато з лану.

Дехто з безробітних інтеліґентів одержав посаду в повітових установах. Давали за те харч або збіжжя і платню (кілька тисяч сов. рублів місячно); замість платні можна було дістати матеріял на одіж, або шкіру на черевики. Рівночасно (1. IX.) ревкоми одержали наказ списувати всіх чоловіків у віці від 18 до 40 років. Почали говорити про мобілізацію. Старшини всіх армій до 50 р. життя мали зголошуватися у влади — не знаю вже в якій істанції.

Почалися також здавки до сер. шкіл і мав починатися шк. рік. Відновила тоді свою діяльність також українська приватна гімназія У. П. Т. в Чорткові. Зрештою усі школи мали бути державними. У. Б. ревком почав уряджувати на школу опущений будинок, власність місцевого дідича. Роботи коло цього почалися ок. 10 вересня.

У звязку з «революційною» управою майна втікачів, пригадую собі, ще одну подробицю, яка дала нам тоді кілька хвилин веселости. А саме на фільварку залишилося було кільканадцять чи кількадесять штук домашньої птиці, якої годі було забрати й між нею було кілька годованих індиків. Обнявши адміністрацію двірського майна, місцевий ревком — мабуть за порадою досвідченого в революційних справах москаля, начальника міліції — "соціялізував" їх — і (помаленьку ці останки по ворогах трудового народу йшли на стіл голови ревкому й товариша "начміла". Пригадую собі, що досить було сміху з тієї "соціялізації".

Тимчасом іще 27 серпня наспіла до нас урядова вістка про заняття Берестя сполученими силами поляків, білорусів і французів — як сказано було в комунікаті. Одначе тут ніхто цим не переймався й большевицька господарка була в повному ході. Люди далі журилися, якби викрутитися від мобілізації, та загалом, як улаштувати життя на найближчий час. Аж несподівано 15 вересня, почався нагальний відворот большевиків. Ціле пополуднє їхали військові обози в напрямі на схід — а місцеві "радянські" достойники почали дуже неспокійно крутитися. На другий день ревком просто розпався: голова, начальник міліції й ще один, більше "діяльний" міліціонер із місцевих, виїхали — і в селі настало "безкоролів’я".

Поширилися поголоски, що румуни наступають від Заліщик і вже заняли навіть Скалу над Збручем, тому большевики відступають. По залізничому торі за селом їздили то вперед, то взад два броневики, які час від часу стріляли з гармат. Поза тим ніякого війська не було; лише в пятницю, 17 вересня, над вечір переїхало в напрямі на Чортків кілька скорострілів на "повозках" — і стало цілком тихо.

В ночі з 17 на 18 вересня в село вступила українська кіннота. Наступала, оскільки памятаю, київська дивізія отамана Тютюнника, який задержався був хвилево в приходстві в Б. Протягом найближчих днів переходили в напрямі на схід усякі військові відділи — зразу самі українські. Перших польських вояків ми побачили в селі що лиш 29 вересня. Зате вже 21 пополудні, приїхала поліція з місцевої станиці й почала урядувати. Одначе функції начальника громади ще цілих пять днів виконував вибраний за большевиків, містоголова ревкому. Адміністрацію повіту перебрав провізорично якийсь комісар державної поліції. На його припоручення, скрізь привернено попередніх війтів, зглядно державних комісарів, іменованих давніше, по занятті краю польською армією. Вівторок, 28 вересня, скликали їх усіх до Чорткова, де мав до них промову президент міністрів, Вітос.

Так закінчилося коротке панування большевиків у Чортківщині, яке зрештою більша частина населення від самого початку вважала лише хвилевим епізодом.

Згадаю ще, що незадовго повернувся також і бувший голова нашого ревкому, якого в Камянці арештували чекісти як "петлюрівського" старшину, дарма,  що він ним ніколи не був. Вирятувавшися від розстрілу, лише завдяки печатці й документам ревкому, які мав зі собою, стратив він ціле захоплення для большевиків і при першій нагоді чмихнув до Галичини. Згодом появився й б. начальник міліції, який, хоч родовитий москаль, не мав також охоти вибиратися до Росії. 

«Новий час». – 19 липня 1935.
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації