ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

неділя, 24 жовтня 2010 р.

ЗАБУТА ВІЙНА

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ

(Скорочено)

Оце щойно відкрив одну дуже проґресивну газету, і читаю: війна до нас прийшла 22 червня 1941 року. Вмикаю не менш проґресивний телеканал і чую те саме.

Насправді ж немає нічого більш далекого від істини, ніж цей вкорінений у підсвідомість радянський міт.

Згадаємо перебіг історичних подій. Справді, до березня 1939 року українці якщо і брали участь у бойових діях чи на Далекому Сході, чи в Еспанії, чи в Китаї, то йшлося про тисячі учасників цих подій і сотні загиблих десь далеко, ледь не на краю землі.

А от у березні, хоч Друга світова номінально ще не почалася, але війна з усіма своїми лихами прийшла на українську землю - на Закарпаття, де, поруч із тисячами місцевих вояків, в обороні Карпатської України стали й сотні добровольців-галичан.

Далі був вересень того ж 1939 року, коли світова війна почалася вже й де-юре. Понад 200 тисяч українців чинили опір Вермахту у складі польського війська, обороняли Модлін і Варшаву, билися на Вестерплятте.

А одночасно Червона армія готувалася в похід на Захід, щоб підтримати своїх нацистських союзників і приєднати до кремлівської імперії Галичину, Волинь, Берестейщину і Гродненщину.
Лише у Київській і Харківській військовій окрузі до Червоної армії у ті дні були мобілізовані один мільйон 65 тисяч командирів і бійців. А ще з цивільної економіки Радянської України забрали приблизно 300 тисяч коней, 60 тисяч автомобілів, 10 тисяч тракторів. На режим воєнного часу перейшли залізниці. На території УРСР був розгорнутий Український фронт під командуванням командира 1-го рангу Тимошенка.

Іншими словами, Друга світова війна вже у вересні 1939 року помітно відбилася на житті всіх жителів України - як Східної, так і Західної (більша частина якої тоді ж була приєднана до СРСР, відчувши всі „принади" цього приєднання).

Фактично без перерви - в останній день листопада того ж 1939 року - Червона армія вдерлася до Фінляндії. До півмільйона українців пройшло через цю жорстоку Зимову війну. І не менше 80 тисяч не повернулися з неї (точні дані досі невідомі).

Часом гинули в оточенні і потрапляли у полон цілі дивізії, наприклад, 44-а Київська стрілецька дивізія. Отож, похоронка стала звичним явищем для жителів УРСР уже узимку 1939/40 років...
Коротка передишка - і літо 1940 року. На території УРСР розгортається Південний фронт, який має без бою зайняти Бессарабію і Буковину (якщо Румунія капітулює) - і йти з боями на Бухарест, якщо Румунія не віддасть згадані території. Знову сотні тисяч людей мобілізовані до війська, знову туди забрані автомобілі та коні, знову територія до Дніпра стає тилом діючої армії.
А у цей час Червона армія, де кожен четвертий, як відомо, - українець, окупує Балтійські держави. Окупує наче без бою, але ж у радянському війську і без боїв з ворогом, під час масштабних походів гинуть сотні бійців.

З іншого боку, ці завойовницькі походи приносять не тільки численні трагедії у сім'ї мешканців УРСР, - вони мають результатом певний ріст добробуту населення, звичайно, від того жалюгідного стану, в якому цей „добробут" був у другій половині 1930-х років.

Демобілізовані привозять додому трофеї - одяг, взуття, домашнє начиння, - якого в Радянському Союзі не те що не вистачало, а фактично не було. Так от, в підсумку кілька десятків мільйонів радянських людей істотно підвищили свій рівень життя (була одна пара латаних-перелатаних черевиків - стало дві: підвищення рівно удвічі!). Чи не внаслідок цього досі багато хто згадує роки перед війною з Німеччиною як щось світле і радісне?

Принагідно: не забуваймо і бої на Халхін-Голі улітку 1939 року, формально до початку Другої світової війни - наче й не дуже масштабна операція, але ж у війську задіяні десятки тисяч українців (серед них - два перші в історії двічі Герої Радянського Союзу льотчики Грицевець і Кравченко), а на Батьківщину йдуть сотнями і тисячами похоронки.

Грандіозними і страхітливими ці масштаби стали після 22 червня 1941 року. Але і до цього дня у складі різних армій полягло понад 100 тисяч етнічних українців та вихідців з України.

Між тим, скажімо, Велика Британія, яка воювала і в Европі, і на Тихому океані, і в Африці, - і воювала запекло - за всю Другу світову війну, з вересня 1939 по вересень 1945 р. втратила близько 400 тис. вояків. Ясна річ, британці по-сталінськи не воювали, і не так бездарно, як польські генерали, вони берегли своїх солдатів. Але ж, попри те, невже все, що було до 22 червня 1941 р., для України й українців - це дрібничка, не варта уваги, ба, навіть згадки вітчизняних мас-медій.
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації