СТРІЛЕЦЬКІ МОГИЛИ НАД СТРИПОЮ

Д-р Юліян Рабій

Після семиковецьких боїв осталися могили УСС-ів у Вівсю, в раковецькому лісі і могила-пам'ятник в Семиківцях. Про ті могили у повоєнних виданнях є лише короткі спомини, однак ніде нема згадки про їх дальшу долю. Нині по них вже нема сліду, бо післяверсальська Польща руками своїх поліцаїв цілковито зруйнувала їх. Як наочний свідок подаю коротенький опис і їх дальшу історію.

Село Вівсє. В листопаді 1915 р. після боїв під Семиківцями, в часі хвилевого постою полку УСС у Вівсю, відбулися похорони двох Усусусів, пхор. Берегуляка і стр. Івана Медвідьчука. Тіла обох стрільців обівинені у військові, сірі цельти, без трун, перевезено з побоєвища до села Вівсє і зложено на плотяних марах в селянській стодолі при бічній доріжці від гостинця, що вів з Підгаєць на велику сільську площу біля спаленого фільварку Лямезанів.

У сіру, осінню днину, коли віяло вже приморозком, відбулися похорони названих стрільців. На сільській дзвінниці вдарили дзвони. Тіла зложено на господарський, драбинястий віз, на переді походу за хрестом і хоругвами йшла стрілецька духова оркестра на чолі з десятником Михасем Гайворонським, за ними полковий курат о. Андрій Пшепюрський, місцевий український парох і полковий дяк віст. Скасків, студент теології. При звуках похоронних маршів похід зупинився на згаданій вище площі, де вже був приготований гріб, а біля нього зібрався цілий полк УСС, з полковником Грицьком Коссаком і зі старшинами.

По похоронних відправах і по промові о. курата Пшепюрського, тіла зложено в одному гробі, висипано маленьку могилку, на якій поставлено хрест і посаджено дві берізки.

Відтоді рік-річно у Зелені Свята збиралася людність Вівся і довколишніх сіл, де наші священики при уквітчаній могилі відправляли панахиду.

У роках 1924-25 засновано Комітет Вівсян, який при помочі молоді висипав на тому місці високу до 4-рьох метрів могилу і на ній поставив хрест з виписаними на ньому прізвищами обох поляглих стрільців. У Зелені Свята відбулося посвячення могили і хреста. До Комітету, який займався тим святом, належав також кол. старшина УСС Степан Гуцал зі Слободи Золотої; нині він живе в Ютиці, який, як наочний свідок, розповів мені про дальшу історію стрілецьких могил над Стрипою, якому в цьому місці дякую за ті інформації.

На згадане свято посвячення могили зійшлося понад 10,000 місцевої і довкільної людности, з церковними "процесіями" і з 15 священиками у церковних ризах. Прибула також кінна бандерія з Новосілок в одностроях. Церковними відправами проводив о. прелат Леонтій Куницький зі Львова, який виголосив патріотичну проповідь. Промовлялі рівнож запрошені гості, представники наших установ, між ними редактор Дмитро Паліїв і адвокати з Бережан д-р Володимир Бемко і д-р Михайло Західний. По відправах нарід переходив попри могилу і складав вінки та квіти. Коли почала переходити кінна бандерія січовиків, тоді польський кінний поліцай вдарив тростиною по голові одного січовика, якому впала з голови шапка. Нарід почав "напирати" на поліцая і сипати камінням, а коли поліцай впав з коня у рів, біля фільварку Лямезанів, на поміч поліцаєві виступила з одної стодоли польське поліція з наїженими крісами, а з нею кількох кінних поліцаїв.

Наші священики і гості зі Львова і Бережан успокоїли розлючений народ, який спокійно розійшовся, а поліцай втік на коні дорогою до Маловід.

В часі злощасної польської "пацифікації" в 1933 році не вдалося місцевим польським боївкам розбити згадану могилу, яку сільська молодь все справляла, аж десь літом 1935 р. з'явилася в селі польська поліція і зібрані боївкарі на чолі з війтом Яном Клєхом (зайда зі Шлеська) і солтисом Ґрубяком почали руйнувати описану могилу. Одної ночі вибухнула, при розбірці могили, саморобна бомба, поранила одного поляка, але могилу поляки при помочі поліцаїв таки зруйнували. Кості обох Усусусів Берегуляка і Медвідьчука викинули з гробу, всипаючи до мішка, а мішок забрав на свою фіру війт Клєх, покликавшись на наказ від старости. Стрілецькі кості пропали, а по могилі не зісталось сліду. За стараннями обох згаданих, війта з Козової Яна Клєха і солтиса Ґрубяка, польські власті побудували на місці, де була могила, костел з цегли і каміння для місцевих 9 латинських родин і для ужитку нових польських кольоністів з Янковіц і польські ксьондзи з Козової і Новосілок напереміну правили в костелі Богослужби.

В Альбомі УСС, Львів 1936 р., на сторінках 52, 53 і 63 поміщені світлини з Вівся, стрілецькі могили, пхор. Берегуляк і світлина з похоронів — дальше світлина хор. Яремкевича і його могила, під горбом при в'їзді до села Соснова, з хрестом і написом: "хор. Северин Яремкевич". Сумніваюся, чи та самітна могила ще донині стоїть там.

Село Раковець. Бої на лінії Семиківці-Раковець закінчилися 3 литопада 1915 р. і наша команда наказала зібрання і перенесення тіл усіх "ляглих Усусусів до Раковецького ліса, де їх на краю того ліса похоронено у окремих гробах. На кожному гробі поставлено дерев'яний хрест і поміщено табличку з написом про поляглого. Сот. Богдан Гнатевич на стор 50 в Альбомі УСС подав число поляглих стрільців на 39, а знову д-р Ст. Ріпецький у збірнику "За Волю України" подав число поляглих 49 стрільців (таблиця XXIV).

Вище описаний раковецький цвинтарик був оточений дерев'яним парканом і ним опікувалася молодь згаданого села. Такий стан тривав аж до 1933 року, себто до часу ганебної польської "пацифікації" в Галичині. Тоді якесь польське шумовиння вночі зруйнувало цей цвинтарик, не залишаючи ні одного хреста, а гроби зрівнано зі землею. Нині те місце заросло бурянами.

Село Семиківці.  Могила-пам'ятник УСС під Семиківцями. В пам'ять семиковецьких боїв, в стрілецтві постала думка висипати на побоєвищі високу могилу-пам'ятник, який пригадував би всім будучим затяжні бої на широких, подільських полях над Стрипою.

Наше стрілецтво із запалом зачало сипати ту могилу і швидко на двірському лані в селі Семиківцях, на захід від дороги, яка вела з Іщикова, через Семиківці до Соснова, виросла могила-пам'ятник, як свідок недавньої стрілецької слави. Д-р Б. Гнатевич на стор. 50 в "Альбомі УСС" пише: "На пам'ятку семиковецького бою і для вшанування ще й нині стоїть при гостинці недалеко Семиковець, як свідок Стрілецької слави" (Альбом виданий у Львові у 1936 р.). На стороні 48 того Альбому д-р Гнатевич подав відбитку з мапи, де на захід від семиковецької дороги на горбку (352) видніє місце, де стояв той курган.

Михайло Островерха у своїх споминах " Грозна Калини" на стор. 92  пише про цей курган: "То й не диво, що виринула ідея, яка пахне помислом Льоня Лепкого, щоб на цих семиковецьких полях пам'ятку цих боїв висипати високу могилу. І на семиковецьких полях цю могилу й були висипали. Сипали її усі сотні нашого полку, старшини й стрільці сипали, сипав її полковник Гриць Коссак. Працею сипання могили кермувала наша технічна сотня".

Курган цей з високим дубовим хрестом, по війні став у Зелені Свята святинею і прибіжищем нашої людности майже з цілого Поділля, де відправляли наші священики панахиди за героїв Усусусів, які свої молоді голови поклали на тому побоєвшці. Однак під курганом неї зложено ні одного поляглого стрільця, бо всіх поляглих у семиковецьких боях похоронено в раковецькому лісі (39), у Вівсю (2) і хор. С. Яримкевича під Сосновом.

На стороні 53. у згаданому Альбомі є знимка із сипання тієї могили, а у збірнику д-ра Ст. Ріпецького "За Волю України" на таблиці! XXIV є знимка кургана після його висипання, із написом "Могила 49 УСС-ів в Семиківцях, поляглих в бою 2 і 3. XI. 1915". Напис помилковий, бо в дійсності, як я вище подав, це не була "Могила УСС-ів", а був це пам'ятник, висипаний у честь поляглих.

Той курган стрінула така сама доля, як і всі наші стрілецькі могили, які впали жертвою поляків в часі їх вандальської "пацифікації". Його зруйнували поляки ще перед знищенням могили у Вівсю, а землю розкинули по широкому полі.

Нині на місці могили у Вівсю стоїть пустий, польський костел, у раковецькому лісі зруйнований стрілецький цвинтарик заріс буряном, а місце, де стояв семиківський курган, заорано разом з колгоспним ланом. Нема вже слідів стрілецької слави, осталися лише спомини в історії.

  Джерела:

1). Українські Січові Стрільці у 20-ліття виступу. Львів 1936.
2). Михайло Островерха "Грозна Калини". Нью-Йорк 1962.

3) Д-р С. Ріптцький, як голов. редактор Збірника "За Волю України". Нью-Йорк  1967.

4) Д-р Ю. Рабій, Духова оркестра УСС. "Америка" зі р. 1964, чч. 146-155.  

5) Вісті одержані від д.ра Володимира Бемка про село Вівсє і тамошню могилу, в листі з дня 14 серпня 1964.    

6) Вісті від п. Степана Гуцала, списані в Ютиці дня 23 серпня 1967.