ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

вівторок, 17 березня 2009 р.

Виселення українців і боротьба УПА

Залізняк
бунчужний УПА

В другій половині 1944 року залишав уже українську землю гітлерівський наїздник, сплюндрувавши її вздовж і впоперек та забравши сотні тисяч чоловіків і жінок на каторжні роботи до Райху. На зміну гітлерівському окупантові повертався знову московсько-большевицький окупант, який у своєму воєнному поході на Захід наставляв силою багнетів місцеві комуністичні уряди. Так постав також польський т. зв. Люблинський уряд Польської «Людової» Республіки.
Збройним рам'ям українського народу під час другої світової війни і після її закінчення була одинока Українська Повстанча Армія (УПА), що ставила збройний спротив усім окупантам України, німецькому гітлеризмові та московському й польському комунізмові. УПА, здана виключно тільки на власні сили народу, вела цю нерівну війну проти большевицького і польського окупантів, хоч уже два роки минало, як війна в Европі скінчилася. Все ж, УПА здобувала великий боєвий досвід, пристосувала нову тактику, що давала змогу продовжувати боротьбу й мати поважні успіхи. На Західньо-Українських землях, за т. зв. лінією Керзона, під червоною Польщею відділи УПА зводять безперервні бої з багатократно більшими силами ВП (Войско Польське). Сотні УПА прориваються з оточення ворожих дивізій, промощують і продовжують свої пробої зброєю і амуніцією, здобутою часто на тому ворогові.
В таких обставинах діяв курінь УПА Тактичного підвідтинка «Холодного Яру» в Перемищині, під командою майора Байди. Були там 4 сотні сотенних командирів: Громенка, Бурлаки, Ластівки і Крилача. Сотня сотника Громенка мала за оперативний терен діяння 4-ий район організаційного Надрайону в коліні ріки Сян, частинно Перемиського і Березівського повітів, разом 17 сіл і кілька присілків. Сотня нараховувала три чоти, а командирами чот були Бартель, Іменний і Залізняк. Чота складалася з 4-ох роїв, рій по 10 стрільців.
Передбачуючи концентрацію ворожих сил, Головне Командування УПА і Провід ОУН Закерзонського краю скликали відправу командного складу куреня і революційного підпілля «Холодного яру» Перемищини в лісі між селами Трійця і Крайна на 19 квітня 1947 року. На відправі командири сотень одержали інструкції і завдання на випадок, якщо польський комуністичний уряд виселить українське населення. Тоді курінь УПА під командою Байди мав перейти в пропаґандивному рейді в Західню Німеччину.
Між 25 квітня до 3-го травня 1947 року на Лемківщину прибула ціла друга армія ВП (Війська Польського) в силі до 95.000, не враховуючи тих, що вже були там раніше. В складі тих польських військ було до 30% совєтських офіцерів і спеціяльних військ НКВД. Військо приїхало в повному бойовому виряді і мало всі допоміжні роди зброї
Крім того постав потрійний військовий союз — СССР, Польща і Чехословацька Республіка, які в травні 1947 року підписали умову про спільні дії задля знищення відділів УПА.
Проти чотирьох куренів УПА — курінних командирів: Рена, Байди, Залізняка і Беркута, що діяли в Сяніччині, Перемищині, Ярославщині і Грубешівщині, вислано стотисячну польську армію. Протягом кількох днів та польська армія під назвою «Вісла», що означало виселення українців, викинула силою усе українське населення Лемківщини; деякі села дістали лише пів години готування до вивозу. Виселення виглядало, як дикий татарський наїзд. Викинувши в такий жорстокий спосіб в кількох днях українське населення Лемківщини, 25.000 польських вояків переїхали в Перемищину.
Вночі на 22 квітня 1947 р. через ріку Сян в селі Добра переправилась частина поляків з вантажними автами і польовими кухнями та заквартирувалась в селах Добра, Улюч, Брижава, на присілку Присада (Явірник Руський) і Селиськах.
28 квітня 1947 р. до двох годин часу польські вояки виселили п'ять українських сіл — Улюч, Грушівку, Яблоницю, Волю Волоцьку і присілок Загути. Забрали людей хіба лише з тим, що вони могли взяти в руки з собою, та вивели під сильним конвоєм.
29 квітня 1947 р. польське військо вивезло далі такі села: Поруби, Гуту і присілок Нетребка, в такий самий спосіб. Ніччю сотня Громенка відійшла до пустого вже села Грушівка забрати геть деяке знаряддя, залишене господарями, як сокири, пили, жорна і т. п. Ми були свідомі того, що польське цивільне населення з другої сторони ріки Сяну кинеться грабувати залишене українське майно. Ми замінували одну хату, в якій було збіжжя.
30 квітня 1947 р. о год. 9:30 вибухла міна в селі Грушівка: таки когось стрінула заслужена кара за крадіж українського майна. Поляки зробили облаву в Грушевськім лісі, і переходили яких 50 метрів попри наші становища. Не виключивши можливости, що поляки захочуть стягнути більші сили, щоб нас окружити і знищити, сотенний Громенко наказав залишити становища і оборонним «ромбом» сотня відійшла лісом на старі, кращі до оборони становища за т. зв. Ґудз. Після обіду зі с. Явірник Руський в сторону с. Сельська переїхало 16 вантажних автомашин з військом.
Вечером сотня відійшла в Ґдичинський ліс напроти села Ясенів, де люди не були ще вивезені. Кухарі пішли до села замовити вечерю. Мужчини, жінки і дівчата приходили до лісу пращатися зі сотнею, бо сподівалися, що їх можливо завтра вивезуть. Дехто з стрільців прощався з своїми батьками, які були з цього села, останній раз. Людей, яких вивезли тому два дні, забрали до Сянока. Кухарі принесли вечерю і сотня повечеряла, пращаючись останній раз з цивільним населенням того села.
1-го травня 1947 р. поляки перевели облаву в Брижівському лісі 3-го району. Сотня квартирувала в лісі над присілком Рибне. О год. 17-ій зі сторони с. Липа до с. Явірник Руський переїхало 4 автомашини і 14 підвод та ЗО польських вояків. Вечером наша розвідка ствердила, що села Ясенова не вивезено. Перша чота Бартля відійшла на присілок Рибне, а друга і третя чоти та сотенний почот відійшли в ліс над село Ясенів. Замовлено в селі вечерю. Один рій вислано до с. Володж за харчами.
2-го травня 1947 р. над ранком сотня відійшла в Грушівський ліс на старі становища. Курінний командир Байда вислав о год. 15-ій команданта Петю з одним роєм в перший район під Перемишлем на зв'язок до інших трьох сотень — Бурлаки, Ластівки і Крилача. Вечером перша чота підійшла до пустого вже села Воля Волицька, друга і третя чоти та сотенний почот підійшли на полі під село Володж. Тут також селяни і дівчата вийшли попрощатися останній, може, раз із сотнею, бо сподівалися, що і їх кожної хвилини вивезуть. Сьогодні вивезли село Ясенів.
3-го травня 1947 р. Над раном сотня відійшла на вчорашні становища. Десь дальше в лісі було чути кулеметні стріли; це напевне поляки робили по лісах облави. В сотні заряджено поготівля. Пополудні сотенний Громенко дав мені наказ відійти з чотою в 3-ій район на зорганізування харчів. О год. 15-ій я зголосив сотенному свій відхід в 3-ий район. З роєм ройового Рубача пішов до с. Брижава, два рої Чорного і Гонтара пішли на присілок Закутя, назначивши збірний пункт для зустрічі. Назбиравши трохи хліба чота верталася до сотні. По дорозі лісом стрілець Вовк випадково побачив убитого нашого стрільця Бурого з другої чоти Іменного, який долучився був 1-го травня до сотні, і під час польської облави в Брижавському лісі, окружений польським військом, застрілився з десятизарядки. В третьому районі поляки вивезли село Липу і присілок Цапури. В 4-му районі з села Явірник Руський поляки приїхали до польського с. Діброва. В селі Володж поляки арештували священика і дяка.
Неділя 4-го травня 1947 р. ранком я дійшов з чотою на вказаний нам сотенним Громенком збірний пункт, але, не заставши там сотні, ми відійшли на вчорашні становища, де сотня дальше була на постою. Ми звітували сотенному про свій прихід, про найновіші вістки з 3-го району і про знайденого стрільця Бурого. Бунчужний сотні розділив зібрані харчі по чотах. О год. 16-ій сотенний Громенко вислав рій ройового Лози похоронити стрільця Бурого, стрілець Вовк пішов з ними показати місце. Там на місці похоронили його колишні бойові співдрузі. Вечером сотенний вислав коменданта Польової жандармерії Нічного з двома стрільцями і роєвого Калину з першої чоти на присілок Рибне на розвідку. Курінний капелян о. Кадило перед вечером відправив тиху Службу Божу в лісі. Вечером сотня відійшла до опустілого села Воля Волоцька варити вечерю, виставивши кругом села стійки. Стійковий, який був під школою (школа стояла на полі, за 200 метрів
від села) заалярмував, що з лісу до села йдуть поляки. Щоби не розконспіровувати себе на постою в селі, сотенний дав наказ відійти в ліс, не скінчивши варити вечерю. Поляки зловили стійкового стрільця Лиса з першої чоти, якого при відступі сотні чотовий Бартель не стягнув зі стійки. Поляки обскочили його з-позаду, звідки він їх не сподівався. Коли ж усі інші вернулися до сотні, які були вислані в терен на розвідку чи з іншими завданнями, сотня відійшла лісом на т. зв. Ґудз, таки не повечерявши.
Понеділок, 5 травня 1947 р. Ранком сотня відійшла на другий природний пункт, Ґудз-гору, де ще ніколи не квартирувала. День був трохи тепліший. О год. 16-ій з села Селиська в сторону міста Бірчі поїхало 10 автомашин. Вечером кухарі (кожний рій мав свого кухаря) пішли в потік варити вечерю і заразом снідання. Ніч була холодна. Вночі автомашини знову верталися до села Селиська.
6-го травня 1947 р. Сотня дальше на місці. Вже зраня було чути стріли в Делягівському лісі, напевно поляки робили облаву за сотнею, а сотня у віддалі 3-ох км. сиділа в іншому лісі. Зорець подав, що 9 автомашин з с. Селиська поїхали на присілок Присаду. Вздовж дороги, попри села (які були вже вивезені) Поруби, Гута, Ясенів, Нетребка, Рибне і Явірник Руський, поляки тримали застави, можливо для охорони їх автомашин. День тепліший. Зорець повідомив, що поляки йшли через спалене польське село Борівниця. Наказано поготівля. За хвилину поготівля відкликано, бо поляки пішли в противну сторону. Перед вечером сотенний вислав розвідку в 3-ий район, в надії, що там нема так багато ворожого війська, як в нашому 4-ому районі. Кухарів вислано в глибокий потік варити вечерю. Ніч тепліша.
7-го травня 1947 р. Сотня дальше на тих самих становищах. Повернулася розвідка з терену і 3-го району і повідомила, що в 3-му районі польське військо квартирує в селі Брижава і на присілку Підвулюцьке. В нашому терені перейшли вечером поляки через с. Воля Волоцька до с. Володж, а в селі Улюч вони теж квартирували. О годині 7:30 ми повечеряли і поснідали. О год. 8:30 поляки перейшли з присілка Присада через кол. с. Борівниця в Борівницький ліс. По полудні було чути вибухи гранат в борівницькому лісі. Вечером о год. 20:30 сотня відійшла в 3-ий район. Я скінчив читати книжку «Наша земля». Маршуємо цілу ніч, на год. 2-гу сотня зайшла в Ляхавський ліс, коло села Ляхава.
8-го травня 1947 р. сотенний Громенко зарядив перерву. Сотня поснідала і о год. 5-ій відійшла дальше лісом в сторону села Ляхава. Перша чота чотового Бартля, маршуючи на чолі, раптово напоролась на ворожі кулеметні серії, що пішли по стрілецькому ряду. Сотня миттю залягла і відповіла вогнем по ворогові. Ворожі стріли замовкли, ворог утік. Була година 5:30. Сотня завернула лісом наліво і перейшла в інший бік лісу. Це мабуть, ворожа засідка, яка нас обстріляла, але побачивши нашу більшу силу, відступила. Сотня маршуючи лісом, зайшла недалеко села Ліщавка, там поставила кругову оборону і заквартирувалась через день. Шосою Бірча — Сянік сунули цілий день з гуком вантажні автомашини. День погідний, без перешкод. Ми думали, що за нами піде погоня. Вечером командант Петя, вертаючись з 5-ма стрільцями з першого району, що відійшов ще 2-го травня на зв'язок, сліпим припадком натрапив на нашого стійкового, який спрямував їх до сотні. Принесли деякі новості. В першому районі вивезли цілком українське населення, а села забльоковані поляками. Впала санітарна криївка, у ній згинули — фармацевт Маґістер, санітарка Зена, і зв'язковий сотенного Бурлаки стр. Кучер. Ночуємо на тих самих становищах.
9-го травня 1947 р. Сотня дальше залишилася на тому самому місці. Коло години 9-ої в селі Ліщавці почули ми густі стріли, в сотні розпоряджено поготівля. Стріли не втихають і завсіди в тому одному і самому місці. Догадуємось, що поляки вправляли гостре стріляння в селі. Коло полудня стріли в селі Ліщавці втихли. День теплий. Перечитав книжку «Холодний Яр». Вечером кухарі зарізали малого бугайчика, що його сотня привела з собою з 4-го району. Повечерявши, о год. 21-ій сотня відійшла.
10 травня 1947 р. Цілу ніч перемаршувавши, над ранком сотня зайшла в Липський ліс, над селом Липа, вибрала оборонні становища і там заквартирувалась. День гарний і спокійний. Перед вечером утік зі стійки стрілець Щипавка, родом зі с. Явірник Руський. Після вечері сотня відійшла з місця постою в інший комплекс лісу, бо ми лякалися, що дезертир Щипавка зголоситься до польського війська та зрадить наші становища.
Неділя, 11 травня 1947 р. Ніччю сотня перейшла в Жогатинський ліс і почекала, як розвидніється, щоб вибрати догідні становища для оборони. Ще вечером сотенний Громенко вислав на розвідку коменданта Петю з 4-ма бойовиками до села Пядкува, де залишилося від вивозу ще в 1945 році 15 мішаних (польсько-українських) родин. Над ранком зв'язкові вернулися до сотні та принесли такі вістки: У вівторок, 6 травня в облаві на Делягівський і Лубенський ліс, що переводили поляки, згинули в Лубенськім лісі (над с. Пядкува) 10 повстанців. Між вбитими було п'ять боєвиків СБ з четвертого району — Дуда, Ванька, Довбуш і Медвідь. Бойовика Чорного поляки схопили живим. Бойовик Медвідь був ранений, ВП взяло його живим, але він подорозі помер. З сотні Громенка згинули два стрільці — Свист і Бульба, які були вислані в терен. З сотні Крилача в тому самому часі згинули зв'язкові-курієри, стрільці Перець і Соловій. 9-го травня вивезли решту села Явірник Руський, (частинно те село було виселене в 1945-6 роках до УРСР) та присілки Рибне і Присаду.
12 травня 1947 р. Сотня дальше квартирує на тому самому місці. День погідний, тепелий. Стрільці на відпочинку, латають обуву, направляють уніформу, чистять зброю. Перед вечером покликано до сотенного чотових і ройових сотні на відправу. Курінний командир Байда закликав усіх тримати порядок і чуйність в сотні, українського населення уже нема, ворог старається усіми силами нас знищити, ми мусимо достосуватися до найгірших обставин, які нас чекають, не заломлюватися тим, що ворог викинув українське населення, вірити, що дамо собі раду, поки в українського повстанця зброя в руках. Декому дав догану. Після закінчення відправи всі розійшлися до своїх чот.
13 травня 1947 р. Сотня дальше на місці. Зраня руханка і молитва «Боже Великий». День погідний, теплий. О год. 14:30 чути стріли в стороні села Котів. Наша стежа повідомила, що ВП в силі одної чоти пішло до с. Котова. Сотня в поготівлі на становищах. Зі с. Котува (також виселене) ВП відійшло через присілок Морохів. Сотенний Громенко заповів відмарш сотні на год. 24-ту.
14 травня 1947 р. Після тригодинного маршу сотня зайшла в маленький лісок т. зв. Крецка, недалеко села Іскань, де ворог найменше міг нас сподіватися. День дуже теплий, і сотня пересиділа в тому ліску. Вечером сотня підійшла полем ближче до села Іскань, в якому залишилося лише 7 мішаних родин, бо село виселили ще в 1945 році, а село ми вже давно спалили, щоби не дати поселятись полякам.
15 травня 1947 р. О год. 1-ій сотня відійшла в малий лісок т. зв. Знахів коло Пядківських Залазків. Поляки робили облави за сотнею по більших лісах, а сотня квартирувала по кущах. Була б гірша справа, коли б ворог віднайшов сотню в таких кущах. День теплий і спокійний. Вечером вислано розвідку в терен. Розвідка повернулась і повідомила про рух ворожих військ. Сотня о год. 23:30 відійшла.
16 травня 1947 р. Над раном сотня зайшла в ліс над кол. польським селом Лончкі. День спокійний. Сотенний Громенко каже мені вислати рій ройового Рубача до Руського Села на збірку харчів. В тому селі над самою рікою Сян залишилися три родини. Ройовий Рубач відійшов з роєм за дня лісом, бо треба було зробити дороги понад 10 км. Вечером рой. Рубач повернувся і приніс трохи хліба.
17 травня 1947 р. Сотня на тому самому місці. Перед вечером ройовий Чорний з 3-ої чоти відійшов з своїм роєм до села Лончки (Лучки) на організацію харчів, а сотня відійшла на т. зв. Обарач (Делягівського лісу) варити вечерю. Ройовий Чорний з своїм роєм привів дві корови, за які видав поквітування, що корови забрала УПА. Сотня, повечерявши, швидко відійшла, бо поляки з села Лучки напевне зголосять війську про забрані корови і піде за сотнею погоня.
18 травня 1947 р. Неділя. Сотня над ранком зайшла на старі становища на т. зв. Ґудз. День минув спокійно. Перед вечером сотенний висилає розвідку в терен і до санітарної криївки в лісі над селом Воля Волоцька. Зв'язкові повернулися і принесли сумну вістку: санітарна криївка висаджена мінами в повітря. В криївці згинули по-геройськи, не здавшися ворогові: районовий санітар Яромир, харчовий стрілець, що завідував харчами — Крук, стрілець Тихий, що мав з минулої зими відморожені ноги, стр. Тятий, родом з Руського Села, Що був ранений в ногу рік тому і стрілець Човен з сотні сотенного Крилача, стр. Шпак з присілка Рибне; його батька і маму вбила польська цивільна банда з с. Борівния зимою 1945 році, підпалила хату і кинула вбитих в огонь; стр. Човен був на лікуванні в криївці. Криївку-санпункт зрадив стрілець Свистун з села Лубно з-за ріки Сяну. Він попався живим у руки поляків, не видержав тортур і показав криївку. Стрілець Свистун був ідейним вояком, вже старший роками, коло 40 років.
19 травня 1947 р. Сотня дальше квартирує на місці. Перед вечером сотенний дав мені наказ відійти з чотою на місце сан-пункту, можливо, що вдасться відкопати і витягнути тіла побитих геройських жертв в криївці і їх належно похоронити. Обережно підходимо і перевіряємо кущі, чи нема часом засідки. Перевіривши кругом добре ліс, ми поставили стійки і зближилися до криївки, слідкуючи за кожним кроком, чи нема заложених мін, і так ми прийшли над яму, де була побудована криївка. Кілька метрів далі лежали перев'язка-газа з 30 метрів, простирала, набійниці, боклажка стрільця Крука і светер стрільця Шпака, алюмінійова банька з топленим маслом і деякі санітарні прибори. Не заходилися відкопувати, бо не було що. Я відійшов з чотою на присілок Вишинки (с. Яблониця) до стрільця Заяця, де на його подвір'ї була закопана пшениця, але пшениці не застали, лише порожню яму. Пшеницю знайшли і витягнули польські цивільні гробіжники з села Невістка з другої сторони ріки Сян. Я повернувся на місце постою сотні на год. 24-ту, і звітував сотенному Громенкові про виконання завдання.
Розвідка, яка пішла до села Володж, повернулася також і принесла новості, що сан-пункт видав санітар Летючий зі села Воля Волоцька, він зрадив також криївку в селі Володж, де переховувалися два місцеві підпільники, заступник районового референта Луговий і господ. резидент Кавка; оба застукані в криївці поляками, застрілилися, а не здалися живими.
20 травня 1947 р. Сотня дальше на місці. Розвідка з бойовиків СБ вернулась і боївкар Ферко (з с. Павликома) повідомляє, що поляки квартирують в с. Пядкува. Сьогодні до сотні долучилися господарський резидент Смик з села Явірник Руський, господ. резидент Могила з своїм молодшим братом, госп. резидент Крига з с. Улюч (родом з с. Лубно з-за р. Сяну), стрілець Ґудзик з с. Поруби. Сотенний Громенко вивів команданта Петю з 3-ма бойовиками в 3-ій район на розвідку.
За рікою Сян (на польській стороні) поляки робили облави; видно, що нас таки хтось бачив і доніс.
22 травня 1947 р. Сотня дальше на тих самих становищах. О год. 10-ій чути серії стрілів від с. Борівниця. Наш зорець з дерева повідомив, що польське військо йде розстрільною від присілка Рибне полем і лісом через спалене с. Борівницю аж до ліса Улюцкого, в нашому напрямі. По нараді сотенного з курінним Байдою, командири рішають, відійти з тих становищ, що були на скраю ліса, та перейти на другий Ґудз коло Руцького. Стягнено стійки і сотня залишила становища, перейшла на другий Ґудз і зайняла оборонні становища; це були старі становища сотні. Розстрільна ворога щораз наближалася ближче
і ближче, до наших становищ. Стрільці поправляють краще і маскують свої становища, оглядають і перечищують зброю. Зорець зорить з найвищої ялиці і повідомляє про всі ворожі рухи. ВП розтягнуло свою розстрільну від Делягівського лісу аж до села Улюч, до ріки Сян, довжиною на 15 км. Від Делягівського лісу тримають застави. Таким чином поляки окружили цілий комплекс Улюцького, Грушівського і Борівницького лісів і йдуть в напрямі р. Сян, де давно поробили застави. Обчислюємо, що в облаві у тому обширі бере участь ціла дивізія польського війська. Такій силі одна сотня не зможе встоятися.
На швидку руку курінний Байда і сотенний Громенко рішили зійти з становищ і йти проривом через ворожу лінію, яка йшла розстрільною, один коло другого. Наказ — сходити з становищ. Порядок маршу — перша, друга і третя чота маршувати. Сотня зійшла стрілецьким рядком з Ґудза в напрямі Грушівського лісу. Командири Байда і Громенко на чолі сотні. Йде наказ по лінії, виконувати точно накази командирів, підпустити ворога на найближчу віддаль, на наказ вдарити по ворогові з усієї зброї і з криком «слава»! перерватися черз ворожу позстрільну, тримати віддаль, тихо поводитися. Година 12-та, полуднє. Сотня вже розчленувалася на вказану віддаль один від другого, прямуючи до ворожої лінії. Кожний стискав зброю і мовчки наставлявся на небезпечний бій. Сотня вже віддалилася пів кілометра від наших становищ на Ґудзі. Вже чути польську команду ворожої лінії, ще хвилина, дві і ворожа розстрільна недалеко нас. Нерви напружуються, серце починає скоріше битись. Кожний зорить вліво, звідки наближається ворог. Наказ: на становища. Залягли. Кожний підібрав собі закриття, маскуючись. Кулеметники підбирають добрі становища і поле обстрілу. Наказ — стріляти на наказ, а на свисток атакувати. Секунди нетерпеливого чекання. Вже з-поза дерев лісу видко силюети ворожої розстрільної з готовою зброєю до стрілу. В нашій розстрільній гробова тиша. Кожний вибирає собі свою жертву і бере на ціль. А ворог підходить все ближче і ближче. І раптово — вогонь! На правому нашому крилі першої чоти, де ворожа розстрільна була найближче, (до 20 метрів), під гураґанним нашим вогнем, ворожа лінія зразу розбита. Це сталося так блискавично, що в двох хвилинах, наша перша чота вже була позаду ворожої лінії. На ліве крило нашої розстрільної третьої чоти, що була дещо дальше, ворог, що заліг в паніці в потічку, відкрив вогонь з флангу. Даю наказ — вогонь вліво. Нашим вогнем змушуємо ворога до втечі і в бігу перебігаємо на зади ворожої лінії. Може в десятьох хвилинах бою, ми розбили ворожу лінію. Прорив удався. Сотня маршуючи розстрільною, відв'язалась від ворога, який стріляв «Богові в вікна», вже позаду нас. Наші втрати в тому прориві були: три вбиті; сотенний інтендант Глуз, з села Брижава, стрілець Дорошенко з першої чоти Бартля, з с. Павликома, і районовий політвиховник Калина, родом із східніх земель України. Не відомо, що сталося з двома цивільними, які були при сотні без зброї, брат резидента Могили і один з села Поруби. Ворожі втрати нам не відомі.
Сотня зайшла лісом над село Улюч і там зайняла оборонні становища, сподіваючись погоні. Перед вечером сотня перейшла дорогу в лісі, між селами Борівниця — Улюч, обезпечивши заставами перехід дороги, і зайшла в ліс за т. зв. Кружки.
23 травня 1947 р. Після цілонічного маршу сотня над раном зайшла в Жогатинський ліс на колишні свої старі становища. О годині 8:30 зорець з дерева повідомив, що ВП, йде нашими слідами. Сотня відійшла з місця постою, маскуючи старанно за собою сліди, і лісом зайшла над П'ятківські залазки і там заквартирувала. Перед вечором вислано розвідку до с. П'ядкува. Кухарі зварили картопляну зупу. Розвідка вернулась і принесла деякі новини. Село Поруби заселили по виселених українцях польським населенням, а зі села Іскань сім родин перепровадилися на польську сторону за ріку Сян.
Курінний командир Байда відійшов від сотні в перший район, біля Перемишля, пов'язатися з іншими трьома сотнями — Бурлаки, Ластівки і Крилача. З ним відійшли зв'язкові з охороною. Сотня відійшла о год. 24-ій з того лісу.
24 травня 1947 р. Сотня зайшла в малий лісок коло с. Іскань, на колишнє старе місце. День теплий, спокійний. Вечером сотня зійшла в потічок варити вечерю. Вислано з кожного роя по трьох стрільців за картоплею на присілок Соколи. Інтендант Гупало (на місце вбитого інтенданта Глуза) відійшов з 9-ма стрільцями до села П'ятка, але вернувся з нічим, бо в селі було польське військо. Стрільці принесли картоплю і кухарі зварили ще снідання на год. 2-гу, бо не було відомо, що принесе найближчий день.
Неділя, 25 травня 1947 р. Сотня, поснідавши, відійшла з місця постою на шосу Іскань — Бахів. Чолове обезпечення повідомило, що ВП їде на конях. Сотня в поспіху завернула назад, щоб не розконспірувати місця постою сотні. Три польські їздці, мабуть стежа, переїхали попри сотню, не зауваживши нас. Хоч ми могли усіх зліквідувати — ми не хотіли розконспіровувати свого місця. Сотня перейшла шосу між селами Бахів — Березка. Вже розвиднілося, як сотня зайшла в Бахівський ліс над шосою і там зайняла оборонні становища. Опівночі сотня відійшла дальше.
26 травня 1947 р. Сотня над ранком, о год. 3:30 зайшла в т. зв. Лубенський ліс. Подорозі маршу сотенний Громенко вислав один рій ройового Калини з першої чоти Бартля до села Гута-Березка, де залишилося кількох польських мешканців, розглянутися за худобою. Ройовий Калина привів одну корову і «зорганізував» для себе чоботи, бо ходив майже босий. Корову кухарі зараз убили, а м'ясо розділили на рої. О год. 18:30 заповіджено збірку сотні для відсвяткування свята Героїв. Сотенний політвиховник Зорян відчитав доповідь і молитву революціонера. По закінченні свята, сотня розійшлася на свої становища. Сотенний вислав розвідку до с. П'ядкува, а рій ройового Рубача з третьої чоти Залізняка післав на Присадку (Руського села) зорганізувати дещо з харчів. Розвідка з П'яткуви вернулась і повідомила, що ВП дальше квартирує в селі, у віддалі 3-ох км. Ніч переспали на місці.
27 травня 1947 р. Сотня дальше квартирує на місці. День гарний. ВП робить сьогодні облаву в лісах, як села Бахів, Ясениця, там, де ми вчора квартирували. О год. 18-ій розвідка пішла знову до села П'яткува, а вернувшись повідомила, що від кількох днів, у селі П'ядкува було біля 500 польських вояків, які сьогодні ранком відійшли на облаву в Бахівський ліс.
28 травня 1947 р. Сотня дальше на тих самих становищах. День дуже гарний, спокійний. Перед вечором сотенний вислав ройового Калину, трьох стрільців з ПЖ (Польова Жандармерія) і двох бойовиків СБ над с. Яблоницю, де вони мали перейти на другу сторону р. Сяну до польського села і купити корову на м'ясо. Роєвий Рубач і стр. Павук відійшли на другу сторону Сяну під м. Дубецько купити деякі ліки. ВП квартирувало знову в с. П'яткува. Перед вечером залунав вибух міни на полі біля с. П'яткуви. Це напевно ВП висадило нашу криївку. Мабуть, ВП робило довший час засідку біля криївки, але, ніхто не приходив, то рішили її висадити в повітря.
29 травня 1947 р. Після тригодинного маршу сотня зайшла в Липський ліс. Поснідавши печеною картоплею, яку спекли в Лубенському лісі, кожний клався відпочивати на становищах. Виставлено обезпечення і зірця, як і завжди. О год. 12:30 тривога: ВП робить облаву в лісі. Десять автомашин і 10 підвод поїхали в напрямі присілка Присада, Явірника Руського. Сотенний наказав стягнути стійки і сотня відійшла дальше лісом. Лявіруючи закритим тереном, сотня проскочила через дорогу між селами Котів — Рудавка, які були уже пусті, і перейшла в інший комплекс лісу недалеко с. Сівчина. Таким способом виминули облаву ВП. Там перебули ми до год. 19-ої. Тому, що о год. 17-ій утік стрілець Оріх з першої чоти чотового Бартля, сам родом з села Павликома, та забрав з собою кріса стрільця Сороки, ми були певні, що стр. Оріх здезертирував до ВП. Тому сотня була змушена негайно відійти з того місця, щоб Оріх не напровадив туди поляків. Подорозі через с. Котів стрільці набрали в селі картоплі, зайшли знову в Липський ліс і зварили вечерю. О год. 24-ій сотня відійшла дальше.
30 травня 1947 р. На годину 3-тю, сотня зайшла в Добрянський ліс третього району. До сотні долучився ройовий Калина з ПЖ. Не зорганізували нічого, бо вздовж ріки Сяну, на дорогах і стежках в лісі, поляки тримають застави. Прийшов до сотні курінний командир Байда, що відійшов був 23 травня. Зв'язки пірвані, і курінному не вдалося зв'язатися з трьома іншими сотнями. Вертаючись по дорозі до сотні, ройовий Калина стрінув вбитого на т. зв. Морґах брата резидента Могили. Виявилось, що він, замість йти з нами вперед до прориву, подався назад і, мабуть, напоровся на поляків, які вбили його. Сотня зайняла становища на скраю лісу на горбочку біля села Добрянка і там перебула день та залишилася на місці ночувати.

Червень 1947 року.

Неділя, 1-го червня 1947 р. Сьогодні Зелені Свята. В таких жорстоких обставинах, без українського населення, наша сотня приготовлялася до того Свята. Стрілецтво вже виголодніле, змарніле, постійні марші, лявірування численними бльокадами, рух з місця на місце, напруга нервів, це все робило своє. День дуже гарний, аж сама природа вказувала на святочний настрій. Сотня дальше на тому самому місці. Розділено на сотню по кускові маґазинованого м'яса і трохи меду — це для відзначення Зелених Свят. На вечерю кухарі знову підготовили з тертої картоплі галушки. По обіді літак-двоплатівець (ми називали його кукурудзяник) розкидав понад лісом летючки. В наголовку летючки «До збаламуцоней банди УПА». Поляки закликали зголошуватися зі зброєю до властей ВП, бо пізніше вже нікому не буде пощади. Стрільці збирали летючки, читали, кожний по своєму інтерпретував, насміхаючись та згадували, що коли польські вояки з підпільної АК чи ВІН («Армія Крайова» і «Вольносць і Нєподлєґлосьць») повірили комуністам і зголосились, то швидко всіх їх виарештували. О год. 18-ій збірка сотні, курінний капелян о. Кадило відправив тиху Службу Божу і Панахиду за поляглих вояків УПА. По Богослуженні політвиховник Зорян відчитав польську летючку перед сотнею, а курінний командир Байда давав свої коментарі, і спитав, чи хтось хоче зголоситися, бо це краще одверто зробити, аніж потайки дезертирувати. Курінний доктор Шувар дав короткий політ-огляд про нашу боротьбу УПА і незавидне становище українського народу під комунізмом. Сотня після того розійшлася на свої становища.
Понеділок, 2-го червня 1947 р. Сотня о год. 2:30 поснідала і дальше залишилась на місці. Коло год. 9:30 прибіг стрілець Козак з першої чоти Батля, що був на стійці від сторони с. Ляхова, і зголосив, що ВП помаршувало краєм лісу в сторону с. Ляхава. Сотенний Громенко зарядив поготівля. О год. 10:30 стійковий з другої чоти Іменного зголосив, що ВП йде розстрільною лісом і є вже недалеко наших становищ. Сотенний Громенко скомандував — перша, друга і третя чота бігом розчленуватися в розстрільну в напрямі ворожої розстрільної. Ще не вспіли якслід всі чоти в розстрільну, як перша чота вже відкрила вогонь по ворожій наступаючій лінії. Таки на бігу наша сотня розгромила ворожу лінію, прорвалася на зади ворожої лінії. На полі бою третьої чоти кілька польських вояків, між ними поручник 37 полку Колобжек, з пістолею в руках підганяв польських вояків і кричав «до пшоду, нє уцєкаць». Той польський поручник згинув, а його пістолю забрав сотенний інтендант Гупало. Сотня в прориві в бігу старалася відв'язатися від розбитого ворога. Ворог розгромлений, лише з флангів стріляв по нас. Не відбігли ми яких 300 метрів, як нагло наша розстрільна дістала сильний чоловий ворожий вогонь, галуззя і листя дерев сипалося від ворожого вогню. Нашому відступові заступила друга ворожа лінія, що зайняла становища на горбку лісу, а ми були в розстрільній в долині. Під таким сильним ворожим вогнем, сотня змушена була залягти. Тут зв'язали нас чоловим боєм. Не було часу тримати бій, бо позаду формувалася щойно розбита перша ворожа лінія і коли наша розстрільна залягла, то ворожий вогонь на хвилину притих. По нашій лінії пішов наказ «сильний вогонь і стрибками вперед». З гураґанним нашим вогнем підбігаємо від дерева до дерева вперед до ворожої розстрільни. Ворог знову відкрив концентричний вогонь по нашій наступаючій розстрільній. Використовуючи секунди, то залягаючи то схоплюючися, стрибками вперед, під вогнем щораз ближче підступали ми до ворожої розстрільни. В лісі клекотіло від шуму вогню, метер за метром посувалися ми вперед. Мене нараз щось запекло у лівому клубі. Майнула думка — ранений. Біля мене лежав по правій стороні чотовий політвиховник третьої чоти Горко, кричу до нього, «Горко, я ранений». Він стрибком підскочив до мене, крови не видно, хвала Тобі Боже. Обосторонній вогонь не вгавав. Ворог закидав нашу розстрільну уже ґранатами. Наш ґранатометник стрілець Макар бив зі свого крісового ґранатомета по ворожих кулеметних гніздах, деякі ворожі кулемети замовкли. Наказ пішов по лінії, приготовити ґранати, на свисток закинути ґранати і прорватись. 3-позаду уже чути було стріли першої розбитої ворожої розстрільни. Нас уже окружували. Сотенний Громенко дав знак свистком закинути ворога ґранатами і йти до прориву. Після вибуху наших ґранат, з гураґанним вогнем і криком «Слава» — ми розбили ворожу розстрільну, та миттю перебігли ворожі становища. Впродовж півгодинного бою наша сотня пробила другу ворожу лінію. Перебігаючи на зади ворога, наша розстрільна знову дістала сильний ворожий вогонь з правого фланга. Ворог, мабуть, закинув своє розбите ліве крило і хотів нас бльокувати та зв'язати знова боєм. Перша чота чотового Батля звернула свій вогонь по ворогові.
Сотня в поспіху відв'язалась від ворога. Ворог припинив погоню. Далеко наша розстрільна не відбігла, як знова ворог заатакував нас від фронту. Це третя ворожа розстрільна загородила нам дорогу відступу. Кожний уже мокрий з поту, уста засохли, спрага, в такому наступі вперед що 5 метрів, то знова два метри назад, у повному виряді, плащ, торба, запасове білля, це все тяжіло, ставало на перешкоді й робило життя нестерпним. Під ворожим вогнем наша розстрільна знова залягла. Ворог закинув нашу розстрільну ґранатами і з криком до «пшоду» пішов у наступ. Сотня відкрила сильний вогонь, ворог заляг. З черги, ми наступали на ворожі становища. Такої халепи сьогодні ми не сподівалися. Вибухають наші ґранати і знова з криком «слава» вперед. Ворог не видержав нашого вогню. Сотня клином розділила ворожу розстрільну і звернула вогонь у двох напрямках. Ми пробилися через третю ворожу лінію, яка не ставила такого сильного спротиву, як друга лінія. Ворог вислав за нами погоню, обстрілюючи нас з-позаду. Третя чота Залізняка відбила ворога і, тримаючи заднє забезпечення, в поспіху відв'язалась від ворога. Ми перейшли в комплекс Кузьминського лісу. В догідному місці зайняли кругову оборону на випадок дальшої погоні. Сьогоднішній бій і пробій через три ворожі лінії ВП тривав дві години. Наші втрати: сімох ранених, чотовий Іменний від осколків гранати, стрільці — Каштан і Гайворон з третьої чоти Залізняка стрільці Назар і Грім з першої чоти Бартля, кулеметник Смик з другої чоти Іменного і стр. Гудим з ПЖ. Каштан і Гудим, оба важче ранені, і куля перебила кість руки. Ворожі втрати нам не відомі. Здобуто 1 ППС (автомат), одну пістолю, один кріс і далековид. На становищах принесли стрільці в їдунках води. Кожний гасив спрагу з виснаження, обмились і відпочили. В кишені свого плаща я знайшов здеформовану крісову кулю, що мабуть «рекошетом» відбилася від каменя і застрягла в плащі. Це був той удар і почуття рани в лівому клубі, що я їх відчув був. Доктор Шувар, доктор Сян і санітарі Зірка і Орленко перев'язували і обмивали рани. Кожний оповідав свої пригоди з бою. Після прориву трьох ворожих ліній, наші втрати були мінімальні. Сотня пересиділа спокійно на становищах до вечора, після чого знова відійшла, — не припинивши нерівного бою.

Немає коментарів:

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації