ДИВІЗІЇ «ГАЛИЧИНА»

Наталка Буняк

Ми не прощаємось з тобою, Україною,
Тебе у серці зі собою понесем,
Рушник вишиваний дороговказом встелим
І плем'я нове за собою поведем.

Рік 43-ій і клич «здобути волю»,
Знов сколихнув нескорені серця,
Вдягнувши тимчасово не свої мундири,
Єднала молодь Дивізія «Галичина».

Цей клич, мов грім, вдаряв в молоді скроні,
Надія воскресала із поклику століть
І хлопці йшли, любов в душі горіла,
За волю України віддати свій одвіт.

Це красені, це молодь повна сили,
Хоч молоденькі ще, лице вкривав пушок,
Прощались з матір'ю залитою сльозами
Та не спинявся їхній задум, волі крок.

Тоді Вкраїна, стиснута кліщами
Боролася, тяжіли два фронти.
Московський визволитель давив в своїх обіймах,
А німець підступом палив наші хати.

Куди ж надію, це зернятко кинуть,
Хіба на полі ворога зросте?
То де ж знайти і де його посіять,
Щоб сходило нам збіжжя золоте?

Любов московську вже Україна знала,
Від тих обіймів лилась невинна кров,
Лиш армія своя підніме прапор волі
І знищить ворога, візьме під свій покров.

Тож стався задум, здобуть військовий вишкіл
Й так використать наших ворогів,
А потім стати на захист України,
Не дати ворогу топтати наш посів.

Співали пісню відлітаючі лелеки,
Дивізія боролась як могла,
Своєю кров'ю поливала Броди
Та волі ворогові в ярмо не продала.

Ви нині тут, ви нині ще між нами,
Хоч рідшають і хиляться ряди
Та прорив той, що дав нам волю і державу,
Залишиться на завжди, на віки.

В цей день у ваше Шестип'ятидесяття
Бажаєм вам здоров 'я й добрих днів,
Бо кожний з вас носив в душі завзяття,
Для України жив, про волю завжди снив.

То ж слава вам борці неумерущі,
Сьогодні Україна вже вільна!
Ви боронили край так як уміли,
Хай славиться «Дивізія Галичина»!