ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

четвер, 27 жовтня 2011 р.

ІЗ ЩОДЕННИКА ГЕН. КОРДІЯН-ЗАМОРСЬКОГО

Орест Корчак-Городиський  

                                     Майже кожна людина віднотовує для пам'яти на майбутнє певні дані свойого життя. В залежності від її інтеліґенції та активности, записи в таких щоденниках бувають цікаві тим, що вони записані за свіжої пам'яті, насвітлюють обставини і подають характеристику і потягнення других осіб, які в той самий час діяли.

                                     Майже всі високопоставлені особи в політиці, суспільному, господарському, економічному, церковному чи військовому життю провадять свої менше або більше точні щоденні записи.

                                      Мимо свойого суб'єктивізму щоденники є дуже важним документом для істориків, бо в багатьох випадках кидають світло на «закуліси» подій і тим способом дістаємо більш виразні образи осіб чи подій. Щоденники помагають також зрозуміти обставини.

                                   Деякі події IІ світової війни стали відомі широким кругам головно завдяки особистим споминам окремих осіб. Загально відомим є щоденник кол. ген. губернатора Ганса Франка, в якому було багато напр. копій офіційних документів.

                                  Не всі щоденники пишуться з думкою, що в майбутньому будуть друковані. Вони не є систематичні, за те більш щирі та отверті в оцінці осіб чи подій. Такі щоденники це радше нотатки, писані «телеграфічним» стилем, до яких пояснення може дати тільки сам автор такого щоденника. Так само рідко коли вони викінчені стилістично.

                                  Ми, українці, не маємо багато не то що щоденників, але навіть, загально кажучи, споминів наших визначних діячів. Візьмім тільки до уваги наших активніших політичних чи суспільних діячів поміж двома світовими війнами, а також воєнний період 2-ої світової війни, дуже цікавий період в нашій історії, на жаль, не описаний.

                                 Не маємо споминів ані наших колишніх послів до польського сойму, ані керманичів нашого господарського життя чи навіть учасників подій в часі війни, споминів в'язнів колишніх німецьких концентраційних таборів чи борців українського підпілля. Згадую про це тому, що другі народи створили після 2-ої світової війни велику і цікаву мемуарну літературу, залишаючи тим майбутньому потомству взори, як і що робити або не робити, і матеріяли для розсліду історикам. Це все пропадає разом з фізичною смертю кожного такого члена нашої спільноти. Часто пропадають навіть документи, яким властиво навіть не можна визначити ціни, а   залишені   спадкоємцям,  остаточно знаходять своє  місце на смітнику.

                                                                                    **

                               Під час 2-ої світової війни попали українцям в руки деякі оригінальні документи колишніх польських політичних діячів, в яких є багато згадок про українців і українську проблему в рямцях польської держави. Збігом обставин попав до їх рук оригінальний рукопис щоденника кол. головного коменданта польської поліції і великого звеличника маршала Й. Пілсудського — ген. Кордіян-Заморського.

                                      Зшиток-щоденник має 281 сторінок, а записи були роблені радше «на гарячо», на робочому столику генерала. Той щоденник є для нас українців цікавий тим, що ген. Заморскі не робив записів з думкою про дослівну публікацію їх, це були радше нотатки для власного вжитку, «на марґінесі». В щоденнику знаходимо згадки про українську проблематику, як теж і гострі завваги про польських політичних і військових діячів. Щоденник зачинається записом з дня 24 лютого 1931 і кінчається днем 30 квітня 1934 р. Другий чи може черговий томик свойого щоденника ген. Кордіян-Заморскі згубив під час вересневої втечі 1939 року за кордон. Він попав в руки теперішнього польського режиму, який опублікував його в 50 рр.
Згадуючи в одному місці щоденника про ген. Вєняву Длуґошевского, що походив з Бобової, повіт Горлиці, як про свого краяна, можна догадуватися, що й він походив з західнього Підкарпаття чи Лемківщини.

                                   Реферуючи цей щоденник, записи буду подавати в українському перекладі, причому деякі з тих будуть подані «факсімілє» його письма.

                                   Деякі нотатки в щоденнику потребували б коментарів осіб, що орієнтувалися у відносинах, особах чи подіях, бо самі записи є за скупі в інформацію, щоби могти їх зрозуміти.

Нище подаю переклад цікавіших записів з невеликими коментарями.

                                                                                       ***

«27 лютого 1931 — дир. Сьміґельскі представив жалюгідний стан нашого дипльоматичного представництва в Парижі, де сидять лайдаки й дурні. Німецько-большевицька пропаґанда ро-

бить кольосальні поступи, а наші представники не роблять в тій справі нічого».

                                   Таких критичних записів в дальшому буде далеко більше і вони вказують, що в найвищих урядових колах існувала система протекційности і хабарництва, завдяки чому на найвищі державні пости попадали невідповідні люди. Автор щоденника дуже часто згадує телефонічні розмови та інтервенції для вироблення протекції і в той спосіб влаштуватись на працю самому чи комусь протеґованому.

                                   «28.IІ.31 пполк. Спатек реферує справу моторизації саперів — гарно, але відкіля взяти гроші?..»

                                   9.ІІІ.31. Під тою датою є цікавий запис, що торкається української проблематики.

                                   «Розмова на тему становища Польщі в Европі. Пацифікація Східньої Малопольщі (Галичини — О. Б.) розжарює Західню Европу до білої гарячки. Кружляють тисячі фотографій побитих в часі карних експедицій, м. інш. і священиків, про що сказав св. Отець Папа Римський нашому послові Скшинскому в дуже нечемний спосіб, кинувши йому плік фотографій на стіл зі словами, «або говорите неправду, або не знаєте, в такім випадку довідайтесь про це...»

                                  На дипльоматичній мові сказано досить. Напевно та розмова не була приємна ані польському послові ані його урядові, як рівнож не були приємними негативні відгуки світової преси на польське варварство XX сторіччя, що спричинило навіть інтерпеляції в парляментах Европи (напр. в Англії). Такими необдуманими, заґлобянськими вибриками, упоєних силою малих людей, Польща попсувала собі репутацію серед народів Европи.

                                      Виходить, що відповідь Папи була широко коментована в польських урядових колах, коли ген. Заморскі відзначив її в свойому щоденнику.

                                      Багато з нас пригадує собі акцію писання листів до маршала Пілсудського під час його побуту на острові Мадейра. Учні шкіл мусіли підписувати стереотипні побажання, виписані на картках з подобою марш. Пілсудського.

                                        Згадує про це під цею самою датою, 9. III., ген. Заморскі.

                                       «Німці знову розпочали пропаґандивну офензиву у зв'язку з виїздом на Мадейру, що в загальному заключається в слідуючих тезах: Пілсудський зідіотілий і спараліжований, до Польщі більше не поверне, листи за нього пише Войчиньскі, ніхто не може зближитись до віллі, бо є обсаджена узброєними польськими старшинами. Ті поголоски допровадили до того, що родина Коменданта звернулась до п-ні Александри (жінка Пілсудського) з запитом і домаганням покликати ґрафолога, який мав би ствердити чи листи, що приходять, є листами Пілсудського, чи ні. Щоб покінчити з сплетнями, п-ні Маршалкова мала інтерв'ю з Сцєжиньскім, якому заявила, що здоров'я Маршалка є знамените, а зі сплетнями є важко воювати...»

                                   Під датою 10. IІІ. занотував розмову з ген. Піскором на тему прийняття позички від Франції. «Славек має час і нічого не хоче побити підчас неприсутності коменданта. Франція настоює на уділення пожички тепер, бо як тільки розпічнуться розмови на теми роззброєння, тоді Франція не схоче утруднювати власної політичної ситуації, бо кожний знатиме, що позичка уділена Францією Польщі піде на узброєння.

                                    Якщо в загальному мало говориться у Франції про Польщу і не має до неї симпатій, то тільки тому, що французьких грошей немає в Польщі. Пересічний француз не цікавиться краєм, який не дає йому можливости льокати його капіталу...»

                                     Чи тільки ті причини складались на холодне відношення французької публічної опінії до Польщі — не важко відгадати. Звіти французьких дипльоматів про внутрішню ситуацію в Польщі, звіти французьких туристів про відношення польських урядових чинників до національних меншин, також мали свій вплив.

                                     В дальшому записі того самого дня ген. Заморскі бідкається, що до сьогоднішнього дня не є відомим, скільки армій мають змобілізувати і де. Занехано всі праці на тому відтинку, бо не має наказу Маршала, а такого він не дає. Мафійний балаган, апатія і поденервування ген. Сосновского... Всі дані до підвідвищень є приготовані в Персональнім Відділі, який боїться щонебудь  випустити без  коменданта...»

                                        Вже ті короткі записи вказують, який вплив мав Пілсудський на ціле життя в Польщі, а коли зважити, що невилічима хвороба Пілсудського не тільки нищила його фізично, але також і психічно, то вимагати від хворої людини правильних рішень і потягнень є важко. Щоправда, це вказує також на сліпий послух Пілсудському усіх його співробітників, що в свою чергу викликав у них своєрідний комплекс меншевартости. Треба однак дивуватись найближчому оточенні Пілсудського, яке силою свойого становиша в державному правлінні було співвідповідальне за правильне функціонування державного апарату, то воно не зуміло мати більшого впливу здорових людей. Існували й опозиційні кола, але вони виявили свою активність щойно після упадку Польщі у вересні 1939 р. і то вже на еміґрації.

                                     Вже в одному з попередніх записів згадував Заморскі. що ген. Сосновскі приготовив плян уліпшення в КОП (прикордонна сторожа). 17. IІІ. нотує, що ген. Сосновскі ще раз опрацював плян зміцнення КОП-у. але той його еляборат мав бути ще узгіднений. «Боюсь балагану тому, що до тих праць заанґажовано полки, які не зуміли заховати відповідної таємниці. Гім...рі (має на увазі старшин тих полків) їздили понад границю і робили рух в тій справі...»

                                     31.ІІІ. пполк. Квятек реферував Заморскому проект мобілізації львівського гарнізону протягом 24 годин.

                                     Не є виключеним, що ті пляни були приготовані на випадок, якщо б українці Галичини викликали якісь поважніші заворушення.

                                     В місяцях від квітня до липня в щоденнику нічого не записано.  
                                              
                                     Під датою 8. VIII. на кількох сторінках автор щоденника реферує шпигунську аферу кол. російського (царського) старшини, у той час старшини польської армії в ранзі майора Демковского, який працював для большевиків. Майор Демковскі закінчив вже в Польщі Вищу Воєнну Школу та працював в Генеральному Штабі.

                                     Після цього запису ген. Заморскі залишив 4 незаписані сторінки, мабуть, щоби закінчити історію цієї афери, чого одначе з якихсь причин не зробив.

                                      Як закінчилася афера майора Демковського, ген. Заморскі не згадує, але не важко догадатися. Під датою 24. VIII. записано нову шпигунську аферу поручника 9-го полку важкої артилерії Богдана Гумніцкого, який від 1927 р. був на службі большевиків, ген. Заморскі одержав був посередньо телефонічне прохання від родини, щоби доставити йому револьвер, щоби Гумніцкі міг застрелитися. На підставі вироку наглого військового суду пор. Гумніцкого засуджено на кару смерти і вирок виконано у фортеці в Бересті.

                                 11. VIII. радник Комарніцкі розмовляв з ген. Заморским на тему виїзду майора Закшевского до балтійських країн. На думку Комарніцкого — всі проекти Закшевского прекрасні, на жаль, тільки на 10% здійснилися. На думку Заморского, як дипльоматія передвоєнна (1-а світ. війна), так і теперішня це трупи. Ліґа Народів приготовляє і спричинить в майбутньому найстрашнішу війну                                                                                                                      
                                 13. VIII. ген. Заморскі відбув розмову з майором Закшевським в присутності ген. Каспшицкого й ради. Комарніцкого на тему польських тез на роззброєневу конференцію Ліґи Націй. У зв'язку з цим майор Закшевскі виїхав до балтійських країн, щоб одержати від них піддержку для польських плянів на конференції в Женеві.

                                  24. VIII. повернувши з подорожі, майор Закшевскі звітував, що Фінляндія і Естонія ітимуть на форумі Ліґи Націй з Польщею. Лотва взагалі не хотіла з поляками говорити, піде самостійно. У відношенні до Польщі панує там прямо вороже відношення.                                                                      

              Хоч у попередньому числі ми подали, що ген. Кордіян-Заморскі був головним командантом польської державної поліції, тут хочемо відмітити на вступі, що в рр. 1931-34 він був штабовим старшиною в головному штабі польських збройних сил і як такий мав доступ до багатьох таємниць військового характеру, про які згадує в цьому свойому дневнику. Головним командантом поліції став він пізніше.
     
                                                                            ***
              26. VIII. 1931 р. прокурор Апеляційного Суду Світальскі в телефонічній розмові з ген. Заморским ствердив, що «ситуація держави є жахлива. Що станеться після смерти Команданта (Пілсудського — ОКГ)? Ніхто не має сили, ендеки мають молодь. У проводі держави стоять д..пи, як Пристор, Славек або ноторично нечесні люди, як Бек і Пєрацкі».

              Це ствердження було вступом до розмови на тему ложі (масонської — ОКГ). «Треба на звалищах «Ліґи моцарствового розвою» почати нову роботу, явну, а рівнолежно заложити ложу тайну». Світальскі запитував Заморского, чи може в тій справі говорити з Ридз-Сміґлим, на що Заморскі погодився.

              З того малого запису можна довідатись про ті інтриги, які діяли на найвищих щаблях державної адміністрації.

             «30. VIII. 1931. Неділя. Щоденники повідомляють про замордовання в пенсіонаті сс. Василіянок в Трускавці Тадея Голувку. Дістав 6 куль в голову і згинув на місці. Без сумніву морду доконала УВО. Дуже болюча пересторога для «варшавістів», бо Голувка без сумніву шкода».

              Що мав на думці Заморскі, згадуючи про «варшавістів», невідомо, правдоподібно якась фракція польської внутрішньої політики.

              На другий день після вбивства в телефонічній розмові з Заморским в справі вбивства Голувка Бжезінскі з Президії Ради міністрів заявив, що уряд не знає, що має в тій справі робити. Похорон Голувки відбувся 1. ІХ. 1931.

              Запис під датою 7. IX. 1931 говорить, що капітан Ридзґер був в ген. Сміглого, який мав сказати, що з теперішним урядом не має нічого спільного (тобто не бере ніякої відповідальности). «Пєрацкі перестрашений живе під сталою загрозою атентату на нього. Марна креатура, що його схарактеризував прокурор Апеляційного суду Світальскі, як ноторично нечесну людину».

              З цих записів ясно виходить, що мін. Пєрацкі не тішився симпатіями внутрі самого уряду, з чого він самий здавав собі справу і побоювався на себе атентату. «Телеграфічним стилем» записи кидають світло на ці інтриги та бруди, в яких жила верхівка польської держави. Саме в описуваному часі в польськім генеральнім штабі маршал Пілсудскі переводив дуже поважні зміни і багато старшин прийняло їх дуже неприхильно.

             Під датою 14. IX. 1931 р. записано, що ген. Піскор попередив Заморского, щоби не говорив ані з Зайонцем ані Садовскім, щоби ніхто не міг посудити його про змову. Старшини з-перед 1925 р. мають бути усунені з штабу.

             Дня 25. XI. 1931 прокурор Світальскі говорив прямо з плачем про теперішний стан Польщі і фатальні потягнення уряду. Він вважав, що потрібно нової мафії.

              27. XI. 1931 Войткевіч сказав, що «самоврядовання це урядова форма зорганізованого злодійства».

              Тут виразно видно, що деякі дигнітарі бачили злі сторони державної адміністрації, але вони нічого не робили, щоби направити те зло. Кожна нова людина, що приходила на вище становище, тільки й думала, як в скорому часі нажитися. «Патріотизм» виявляли своєю брутальністю у відношенні до національних меншин, а до українців зокрема. Цькування польської преси на українців мало на меті відвернути увагу польського суспільства від дійсних гробокопателів польської державности, отже нечесних людей типу, про які згадує Світальскі.

              30. XI. 1931. «Виїхавши о год. 7.30 з Спали (побувавши на полюванні разом з през. Мосціцкім, ген. Фабрицим і іншими — ОКГ) замельдувався я о год. 12-ій у пана Маршалка. Сидів при чаю, задом до військовиків. Розхрістаний, в пантофлях, одягнених на босі ноги, чіхався на всі сторони, навіть у пахвині. Сказав мені сісти. Сів я і вислухав: Думав я (слова Пілсудського — ОКГ), як знаєте, як розігнати штаб, щоби покінчити з його нікчемними методами. Завтра закінчу ту справу остаточно. Вас зробив я генералом, одначе з вашої праці я не був вдоволений, уважаю її однак закінченою. Дальшу працю перекидаю на командирів корпусів... Повторюю: Ви будете мені помічні в зіставленні опрацювань командирів ОК*). Залишаю Вас на становищі шефа відділу, але заступство від вас відберу, бо це ідіотизм, який не має сенсу».

             Заморскі зазначив, що заступником ніколи не був, а тільки виконуючим обов'язки, а треба було комусь перебрати балаган, що його оставив Пєрацкі.

            Пілсудскі змінив шефа штабу ген. Піскора, з яким Заморскі, як виходить з його записів, був у приязних стосунках. Після того, як ген. Піскор повернувся з розмови від Пілсудского (2. XII. 1931), ген. Заморскі занотував такі свої рефлексії:

             «...Як, на милість Божу, може існувати армія без пляну війни, без пляну мобілізації, без організації, гієрархії і елементарних засад субординації...»

             Не важко зрозуміти песимізм Заморского, який той балаган оглядав опісля ще майже десять років. Недаром в своїх записах в кількох місцях висловив побоювання, що такий стан допровадить до заглади (враховуючи антипольські зовнішні сили).

            Під датою 17. XII. 1931 віднотовано: «Задумують ( з тексту можна зрозуміти, що йдеться про військові чинники — ОКГ) звільнити Ґерстмана і Юрчика і дати на їх місце Шипорского, д...пу без ніякої децизії, хоч товарисько приємну людину. Передбачую у зв'язку з тим велику авантуру з Президентом, який в засаді не любить бачити військовиків на становищах в промисловості. На мою думку, зовсім правильно».

            «Гонсьоровскі запитував, чи є виказ, скільки потрібно дипломованих старшин. Я відповів, що такий список був зроблений, одначе ніхто не хотів його читати. Щоби обчислити запотребування, треба знати до чого, зрештою мусимо брати до уваги стан змобілізованої армії — а не інакше. Зрештою це обов'язок Персонального Бюра, а не мій, який має трьох старшин в мобілізаційнім відділі, коли Персональне Бюро має їх кількадесять. Зрештою всі обчислення в тій справі на наказ Команданта (Пілсудского — ОКГ) спалено».

            21. XII. 1931. «Полк. Міхаловскі: Зміни в нашому штабі в насвітленні Парижа і Берліна зробили в Букарешті фатальне враження. У зв'язку з тим пригадали собі поведінку Команданта підчас його побуту в Румунії, про що кружляють найбільш дикі сплетні. Все, що останньо Командант зробив, то зробив імовірно «par jalousie».

          Оповідають, що Командант всюди возить за собою коні, без яких не може обійтися (авто їхало в щільно замкненому вагоні)...

          Підчас попереднього побуту в Букарешті сказав Командант до Шембека, що бачить цілий ряд злих речей в Польщі, однак він вже є руїною і часами самий не знає, що говорить (підкреслення автора щоденника  — ОКГ).

           Характеристичним для К-та є те, що він любить розповідати плюгаві історії та вживати вульгарних висловів. Прим, питав Міхаловского, чи тому, що в Румунії є тепло, а тепло стимулює сексуально, є багато гомосексуалістів в румунській армії.

           Крім того вони ненавидять поляків і їх собачать, «бо почавши від капраля і на генералі скінчивши — то всі злодії». Мали гарну опінію в свойого союзника, Румунії та чи тільки в Румунії?

           Цікаві записи про плян мобілізації старшин. Можна тільки дивуватися, що Польща видержала аж 20 років в такому балагані та інтригах. «Дзвонив полк. Гулєвіч. У зв'язку з передбаченою конференцією у Команданта в справі мобілізації старшин, просить примірник інструкції про мобілізацію старшин, якої один примірник правдоподібно зберігся». (В раніших записах була згадка, що всі примірники тої інструкції на наказ самого Пілсудського — спалено — ОКГ). «Я заявив, що це був примірник задержаний Соболтою, згодом повернений і спалений. Ті прокляті драби хотять жирувати на чужій праці, забуваючи про істоту праці для армії і краю. Якщо б не махінації камарилі, яка жирує на імені Команданта та інструкція давно була б впроваджена в життя, а так спалено її як їдо ду...», «дурновата», «гім..ска» — а тепер має стати наново підставою праці.

             Хоч капт. Шеліскі заявив майорові Осмолі з Персонального Бюра, що один примірник тої інструкції існує, я відповів, що не існує і заборонив щонебудь говорити в тій справі».


22 грудня 1931 року

                                             Нарада з польськими аташе за кордоном

                                  На нараді були присутні: Ґенсьоровський, Кваснєвський, Заморський, а також шефи відділів: Ульрик, Бардель, Мелчинський, Енґліхт, Маєр та атташе з Москви — Ковалевський, з Парижа — Бляшинський, з Берліна — Моравський, з Гельсінків — Ярошевіч та з Букарешту — Міхаловський.

                                  Першим звітував атташе з Москви — Ковалевський: Совєти, — говорив він, особливу увагу покладають на розбудову летунства, кілька моторових винищувачів — пересічно випродуковуючи коло 20 машин місячно. Дальше — панцирна зброя. З панцирної зброї — вони мають власного виробу танкетки. За місяць травень випродуковано їх тільки 20, за те вже в листопаді — 100 одиниць. Відносно середньої величини танків — нічого нового немає, ми вже стратили рахунок і важко сказати скільки їх випродукують. Зачав говорити також і про інші роди танків, які бачив на параді та схарактеризував різні калібри артилерії. Відносно хемічного озброєння згадав, що немає задовільних інформацій, але на тому відтинку впадає в очі співпраця совєтів з німцями.

                                Цікавий звіт, що його подав атташе в Берліні, полк. Моравський про Німеччину.

                                Політична ситуація: Виглядає, що в найближчих місяцях прийде до влади в Німеччині скрайний націоналізм. Найкращим доказом того, на думку Моравського, це повний крах німецької економіки. Відносно закордонної політики Німеччина, то виглядає, що в Гітлера вона буде та сама, а саме: рівноправність, роззброєння і звільнення німецької території від окупації військ держав антанти і врешті ревізія кордонів. Програма закордонної політики у відношенні до Франції — залишається без змін; Англія веде політику корисну для німців і тому вони її піддержують; політика німців супроти совєтів — прихильна. Сьогоднішня політика Англії є проти-французька і тому корисна для німців...

                                 Ціла наша преса переповнена відомостями, спрепарованими тенденційно в Німеччині, на її власну користь. Наша преса поміщує ті відомості безкритично і через те стається сліпим знаряддям німецької пропаганди.

                                  Військовий відділ:
                                  ...зміни в саперах: понтонові сотні зникли, на їх місце прийшли саперські сотні. Нові старшинські школи організовано й вони мають вже повний вишкільний штаб для піхоти. Дуже правдоподібно, що Німеччина цілковито змоторизує свою армію.

                                 Колосальні зміни зайшли в генеральській обсаді. Хто одержує ступінь генерала, по двох роках відходить до резерви. В той спосіб постає велика кадра вищих командирів.

                                 В армії не завважується ніяких нових зразків зброї; на думку німців, при теперішньому темпі технічного розвитку, немає сенсу впроваджувати нової зброї, бо вона в дуже скорому часі може бути перестарілою. Все, що має бути новим вирядом для армії, опрацьоване «Технічним Штабом»» у моделях, який є вп'ятеро більший від нашого Головного Штабу. Найбільше уваги присвячують німці протитанковій зброї. Крім того вони розбудовують винищувальне летунство... На думку Моравського, в 1932 р. Німеччина поставить справу ясно: роззброєння для всіх, а якщо цього не буде, тоді вона побільшить свою армію до — 2.5 мільйона. [Якщо так станеться] тоді в 1934 році треба очікувати збройного конфлікту з Німеччиною... В тактиці німці чимраз більше застосовують задимлення, фланкових рухів при помочі змоторизованих одиниць. Завважується наполегливі вправи в переправах, зокрема під час військових маневрів. Хто вправляється в переправах, той напевно не думає про оборону.

                                  Франція: Зараз вона має 12 мільйонів дефіциту... її відношення до Польщі? Німецька пропаганда прекрасно з'ясовує проблему «коридору» на паризькому терені. Наша пропаганда цілковито спить, або йде у хвості німецької пропаганди.

                                 ...Військові маневри на широкому відтинку фронту не закінчились успішно. Дивізії, що одержували відтинки по 12 км., не давали собі ради...

                                  Румунія — країна недоросла до республіканського устрою... Король іде на послаблення Малої Антанти і намагається скріплювати всякі монархії. В публічній опінії брак зрозуміння для потреби польсько-румунського аліянсу. Військо намагається звільнитися від чужих впливів, що створює проблему матеріяльного забезпечення.

                                   Міжнародна Конференція: від тої конференції залежить до деякої міри дальший позитивний розвиток взаємин обох держав. Там ми зустрінемо спільний і згармонізований фронт усіх тих, яким залежить на тому, щоб нас туди не допустити.

                                   Фінляндія — виявляє охоту співпрацювати з Польщею. Вона має цікавий модель легкого кулемету «Суомін», який коштує 80-90 дол. і дає 800 стрілів на мінуту. Правдоподібно його закупили німці.

                                                                                    ***

                                    Стільки записав ген. Заморський. Деякі спостереження військових атташе цікаві не тільки на той час, але навіть і з перспективи часу.

19 січня 1932 р.

                                    Капітан резерви Самуель Зборовскі прийшов з донесенням про жахливе розгнуздання старшин та заряду форту в Осовцу, які мали б обкрадати цивільних працівників, насилувати жінок і т. п. Я казав йому приготовити про те все звіт на письмі і з тим звітом я піду до Славоя (Складковського — О. Г.)

25 січня 1932 р.

                                  Я мав цікаву розмову з капітаном Теслярем з Історичного Бюра. Він прийшов до мене з просьбою, щоб я піддержав його заходи одержати посади керманича військової книгарні, на яку зголосився також знаний бизнесмен, Вацлав Ліпінський. Під час розмови він сказав, що одержав від кол. міністра Васілєвського певну кількість актів з періоду т. зв. борисівського миру. Серед тих актів він знайшов ноту Чічеріна, в якій він пропонує заключення перемиря, — як підставу переговорів — пропонує границі далеко корисніші від пізніших, (одержаних) на підставі переговорів в Ризі. Зразу Василєвський хотів той документ задержати, але вкінці віддав. Тесля твердить, що такого документу командант (Пілсудський) не бачив.

 12 лютого 1932 р.

                                Директор Вєжейський, був на відпустці у Тріполіс і, висловлюється з великим подивом до праці італійців. Він твердить, що їхня сила експанзії колосальна та що їхнє бажання — опанувати Адріятик — допровадить до війни з Югославією. При цьому він згадав і про письмо шефа Адміністрації Армії ч. 0710 ВС І, яким забороняється дефіцитовий експорт. На його думку, цілий наш експорт є дефіцитовий, бо наш цукор та вугілля є дешевші закордоном, чим у нас в краю.

                                У нововідбудованій Польщі (1918-1919) різного роду скандали, фінансові надужиття, а то й дефравдації — на найвищих державних щаблях — це були майже щоденним явищем. Тільки дещо попадало на сторінки преси, загал громадянства не знав про величину морального занепаду серед людей у проводі державного життя.

                                 Ген. Заморський відмічує в своєму щоденнику про справу, зв'язану з панцирними плитами для польської продукції панцирних возів.

                                 15. VII. 1932. Вчора був у мене майор Скальскі, який представив мені Коссаковського і його людей, як банду змосковщених батярів, які не вірять в довше існування Польщі і тужать за Росією. На тлі останньої афери з панцирними плитами для наших возів МК виступає ряд прикрих і плюгавих махльойок. Справа тих плит лежала ген. Замарському на серці, бо він слідуючого дня, 16. VII., запитував майора Васілєвського, як мається справа з тою аферою і незаперчними надужиттями. Плити ті були вироблювані у фірмі «Вікорс». Сказав, що справа є в бюрку шефа штабу, без охоти надання їй ширшого розголосу. Мав розмовляти з Складковським. «Якщо піде та справа туди — то здохне пес» — кінчить свої міркування.

                                 18.VII. Ротміщ (сотник кав.) голосить, що матеріяли (доходження О. Г.) зібрані ІІ-им відділом (військова розвідка) в справі панцирних плит і опанцирення наших возів є такі компромітуючі, що полк. Коссаковського оскаржують про державну зраду і свідому дію на шкоду польської армії. Всі наші танки мають гартовані сталеві плити не на зовні, але внутрі, тому не дають ніякої відпорности кулям.

                                   19.VII. Заморський зголосив шефові штабу про аферу з панцирними плитами полк. Маєра до спілки з полк. Коссаковським, який згідно з меморіялом ІІ-го відділу є «типами з-під темної зірки» в руках большевицько-німецького жида Ліпского. Шеф штабу заявив, що порушенням тої справи мусить підождати до часу повороту Складковського.

                                    4. VIII. В пполк. Магра (ІІ-ий відділ О. Г.) оглядав фотографії листів Дмовського до Ігнатія Хшановського і (ген.) Сікорського до (ген.) Куколя. Дмовський признається, що на з'їзді російських революціонерів у Парижі 1905 р. не висував постуляту незалежности Польщі, чим журився Поплавскі. Сікорскі в листі до Куколя предсказував близький упадок теперішнього режиму. Є фактом, що «Чорний Кабінет» існує і діє —. закінчив ту записку Заморський.

                                     6. VIII. Фон Рінтелєн, заступник німецького посла в Польщі, двократно усунув польський прапор з паркану перед своїм мешканням в алеях Уяздовських в день свята моря. На другий день польська преса принесла ревеляційні інформації, що Рінтелєн був німецьким шпигуном в Америці під час останньої світової війни та що він є нешлюбним сином Вілюся (німецького кайзера Вільгельма О. Г.)

                                       Добре, що так сталося, бо ці ревеляції притемнили дещо справу пірвання з терену Ґданська пруського горожанина — шпигуна, якого одурманеного наркотиками наші люди викинули на мольо в Ґдині. Коли з часом він прийшов до себе, його арештувала поліція.
В щоденнику наступає велика перерва в записах. Рік 1932-ий закінчується записом 13. VIII., а нова сторінка починається записом з 30.І.1933. Під датою 15.ІI. зустрічаємо цікавий запис: У ген. Каспшицкого відбулася конференція в справах національностей (національних меншостей О. Г.). У відповідь на ряд справ, що їх порушив генерал, головно в справі Східньої Малопольщі, я заявив, що, на мою думку, тамтешній польський елемент буде настроєний дефетистично так довго, доки зі сторони уряду не буде зложена мужеська і сильна деклярація, що як Варшава так і Львів, як Польща так і поляки в Східній Малопольщі є рівновартісними й повноправними громадянами цеї держави. Заки зложити таку деклярацію, сам уряд мусить мати таке переконання. Треба вкінці, щоб воєводи (Юзефскі, Ружнєцкі) і більшість їхніх старостів вже закінчили з лизанням задків русинам, чим вони себе осмішують.

                                     В загальному все те пса варта, бо й так закінчиться на говоренні, як було дотепер; зрештою я не вірю ані в мудрість, ані в зручність Бєліни, який перебирає воєвідство у Львові. Без сумніву запис цікавий і вартий коментаря.

16 лютого 1933

                                      З цілої низки сторінок щоденника ген. Заморського довідуємося про намагання польського уряду польонізувати «креси», а заразом і труднощі зв'язані з тою акцією. 16-го лютого 1933 р. кол. поліський воєвода і мін. внутрішніх справ Довнаровіч реферував справу польського поселення на східніх кордонах Польщі. Ген. Заморський заявив, що

                                      1)  військове поселення пол. сторона змарнувала,       
                                      2)   свобідної землі зараз немає,
                                      3)  військо не погодиться на вирубування лісів для поселенців, головно в охоронних полосах,
                                      4)  засадничо вітаємо воскреслу ідею польського поселення на кресах,
                                      5)   Полісся, незважаючи на всіх дурнів воєвод, що там працюють, є ще можливим до спольщення.

17 лютого 1933

                                        Вислав листа до ген. Каспшицького в справі Володимира Романюка, поляка, греко-кат. віровизнання, який з тої причини не може стати підпоручником резерви.

                                        Під тією самою датою ген. Заморський переписав до свого щоденника лист шефа штабу 12-ої дивізії піхоти з Тернополя, Енджея Страха. Того листа особисто привіз капт. Оґуркевіч, який їздив у службовій поїздці до Варшави. Лист цікавий, бо знову кидає світло на внутрішні відносини, а також на бюрократичний балаган. Лист писаний в Тернополі 22 січня 1933 р.

                                       «Дорогий мій Генерале!
                                       Передусім послушне «чесьць» (форма пол. поздоровлення) об'їхав я Тернопіль і округу разом з владою. Що, як і чи? — то різно, але на разі вичуваю велику здержливість. Маю за собою добру школу, то ж очі й вуха маю в постійному поготів'ї. Є тут одна прекрасна мобілізаційна історія. Акти (мобілізації) вповні неактуальні. Я це зголошував; «старий» (імовірно кмдр дивізії) мені сказав, що ми не плянуємо «мобілізації» дивізії. Тож, генерал, був би такий добрий і усвідомив мене в тій справі, бо як Бога люблю, нічого з тої цілої «шопи» не розумію. Ніхто в цілій дивізії нічого не знає, що мав би робити в разі мобілізації. Куди мав би вислати військо та які видати накази.

                                      Денник діяльности зовсім перекреслений, бо армія не дала напрямних, відносно дії 12 див. піхоти, то вона є охоронною — хіба буде охороняти дідичів та жидівок в Тернополі. (Всі підкреслення зробив ген. Заморський).

                                        До пана генерала їде мій перший старшина штабу капт. Оґуркевіч, якого п. генерал завізвав до себе. Чи п. генерал має відносно нього якісь пляни? Якщо так, то можу його рекомендувати, бо хлоп роботящий і порядний. Прошу однак не забирати його скоріше, як на осінь, бо на мене впало б в тій заплюгавленій дивізії, забагато праці, і направду мав би я клопіт тягнути три праці нараз. Силу маю, але добрий працівник допоможе мені відчистити ту стайню, а опісля, воля Божа, машина рушила, буду смарувати тільки триби, щоби легше їхала.
Почуваю себе тут як сливка в компоті, — не нарікаю, дам собі раду навіть на тому відлюдді, а «приятелів», що допомогли мені виїхати під саму російську границю не проклинаю, бо їх скоріше чи пізніше холєра візьме. Може генерал зробить нам ту честь і приїде до Тернополя. В таємниці скажу Вам, що має їхати до нас ген. Лянґнер, може б генерал приїхав з ним. Приміщення і «вижерка» є на місці, а те, що генерал любить, полювання, є у Чурука (?) під Бережанами...»

                                      З тим листом пішов ген. Заморський до шефа штабу, який відіслав його до Людвіґа і Вершнера з IІІ відділу. Ті оба панове вияснили, що в дійсності є все так, як написано, але є це за відомом і волею коменданта (Пілсудського).

28 лютого 1933   

                                         Хоч від часу, коли Гітлер перейняв владу минув всього один місяць, ген. Заморський записав під тою датою такі цікаві спостереження.

                                      «Гітлерівська Німеччина увійшла на досить небезпечну дорогу нищення огнем та мечем опозиційної лівиці. Репресії обіймають щораз то ширший засяг. Почавши від ліквідації «дому Лібкнехта», хвиля конфіскат та погромів обіймає щораз ширші верстви і доходить до буржуазійної преси. Видано осібний «едикт» проти комуністів. Ряди поліції підкріплені гітлерівськими боївками».

2   березня  1933              
 
                                   Цей запис дає характеристику морального стану в деяких військових одиницях: «Капітан Суйковскі прийшов до мене, щоб повідомити про жахливий стан 18 полку піхоти в Скєрнєвіцах. Під оглядом військовим О (зеро), під оглядом вартости старшинського персоналу О (зеро), під оглядом адміністраційним О (зеро). Під час вправ військо через 19 годин не одержало ніяких харчів. Дивується, що ще хтось цікавиться службою у війську. Касові надужиття сягають кількадесят тисяч. Я запропонував, щоб зголосив про це шефові штабу».

                                    Під датою 3 березня записав, що шеф штабу знає про невідрадний стан 18 полку, але з Суйковським не захотів зустрінутися, щоб не бути вмішаним в ті справи.

                                     Під датою 19. 9. 1933 (це черговий запис після 3. 3. отже піврічна перерва) записав ген. Заморський свої спостереження з  маневрів. Подаю ті його міркування в деякому, незначному, скороченні. Вони цікаві тим, що кидають дуже цікаве світло на тодішні відправи.

                                    «Я повернувся з маневрів, які відбулися в районі Станиславів-Бучач-Галич, — під проводом ген. Румля, інспектора армії Львів. Участь брали: 5 див. піхота під к-дою ген. Чуми (Львів), 11 див. піх. під к-дою ген. Лукоского (Станиславів) і станиславівська бригада кавалерії під к-дою полк. Клеберґа.

                                     Сам Руммель втішається як повагою, так і погордою з причини способу життя. Є фактом, що має коханку, русинку (українку О. Г.), яка походить з Бучача і є жінкою якогось адвоката. Тим відносинам патронує граб'я Потоцький з Бучача.

                                     Та пані, згідно з сплетнями, про правдивість яких ручив мені ген. Попович, к-р військової округи Львів, роз'їжджає з ген. Румлем під час його інспекційних поїздок, а останнім часом впровадив її до себе до хати.

                                      Моїм завданням (Заморського — О. Г.) було слідкувати за працями штабів. Якщо штаби не виказали яскравих недотягнень, крім того, що немає у них ніякого поділу праці, то військо, на мою думку, лишилося позаду з вишколом, головно піхота, а дисципліна цілковито зникла. Коли в час маневрів (вплав) по дорогах шляється велике число мародерів, то як виглядала б ця ситуація під час війни. Підстаршини не мають ніякого авторитету, старшини вдають, що не бачать. Треба признати, що в тих відносинах кавалерія під кожним оглядом являється елітою нашої армії, а головно бриґада Клеберґа, що її я бачив (6, 9 і 14 полки і 13 дивізіон артилерії).

                                     Сапери (піонери) показалися як цивільне товариство. Одинокі підстаршини знають, як забратись до роботи. Перші дні тих військових вправ відбувалися без участи чужих військових атташе в жахливих атмосферичних умовинах».

                                     В дальшому подає таку характеристику одного із старшин — улюбленця ген. Руммеля — Хшонстковского: «Він є улюбленцем ген. Руммеля ще з часів Бильна та Білостоку, приготовив до друку спогади Руммеля «Мої битви з Будьонним». Сам є ранений в голову, має сухоти і є сифилітиком» (Чи не гарна характеристика? О. Г.)

                                     Після закінчення військових вправ ніхто не подумав як пляново розпровадити по дорогах тих 16000 людей. Між другою частиною вправ, на яких вже були присутні чужинецькі атташе, був один день перерви, який провів ген. Заморський у Станиславові.

                                       «В ресторані Гаубенштока зустрів я полк. Гулевича, колишнього керманича персонального відділу, який сидить в Станиславові на «засланні», без ніякої функції. Мав бути суддею на вправах під Бродами. Приїхавши туди, переконався, що був непотрібним. Запитав я його, з якої причини його звільнили, на що відповів, що в дійсності не знає. Не передбачає також ніяких політичних причин, бо ж скоріше можна було б його покарати за надто велику льояльність у відношенні до тої чи іншої мафії, а не за нельояльне відношення. Також не приписує вини Соболці, бо ж він був покараний разом з ним двотижневим арештом, що його відсидів у Вильні. Він був сам цікавий знати, з якої причини посипалися ті кари. Зустрівши колишнього прем'єра Пристора, спитав: «Пане прем'єре, чи не знаєте, чому мене так покарали?» — на що у відповідь Пристор запитав: «А може ви мені скажете чому мене звільнили з дня на день, без особистої зі мною розмови, я довідався з телефонічної розмови, що з завтрішним днем перестаю бути прем'єром»!

                                       Признаюся — розумує ген. Заморський, — що, коли я почув ту цілу історію, то дотепер не розумію, з якої причини той чоловік (полк. Гулевич), вірний як пес відійшов.

                                      Другого дня приїхали військові аташе; крім сталих учасників приїхав також шеф штабу латвійської армії ген. Чартманіс. Впала мені в очі поведінка ген. Ґонсьоровского, який цілковито не опікувався ген. Чартманісом, що почало прибирати форму скандалу, на що всі звертали увагу.

                                     Поведінка Руммеля була дуже нечемна, бо від'їжджаючи з обсерваційного пункту після закінчення вправ, не віддавши почесті і не подавши нікому руки кинув тільки «до побачення панам».

                                     Як бачимо з того короткого запису, то відносини на самій горі польської військової ієрархії були погані. Інтриги, взаємна нетерпимість, шорстке відношення до дипломатичних представників, — образ сумний.

                                     18. 9. 1933. Я вернувся зі Львова до Варшави поїздом, їхав з к-ром VI-ої військової округи, ген. Поповичем; він оповів про двохвилинну візиту ген. Руммеля у команданта (Пілсудського — О. Г.), який довідовшись, що ген. Руммель впровадив з собою до почекальні к-та дві пані і Потоцького, сказав, що його взагалі не взивав до себе.

                                       17. 10. 1933. Мене прийняв прем'єр Єнджеєвіч в товаристві віце-міністра освіти в справі влаштування української вистави. Прем'єр далі попирає ту виставу, уважає, що під політичним оглядом вона буде корисною, не противиться складові Комітету тої вистави, волів би, що до Комітету не належав проф. Шатуркевич, який правдоподібно є опозиціонером, в кожному випадку є великим противником ендеків. У випадку дефіциту міністерство покриє втрати.

Опрацював О. Городиський


_________________
*) Воєнна округа розташований корпусу.
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації