ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

четвер, 20 жовтня 2011 р.

ПІД ҐЛЯЙХЕНБЕРҐОМ

Вол. Вашкович пор. 
1 УД УНА

                                                              (квітень — травень 1945*)

                В перших днях квітня 1945 року Українська Дивізія «Галичина» опинилися на протибольшевицькому фронті в Австрії, на відтинку Фельдбах — Ґляйхенберґ у Стирії.  Але сталось це не без пригод, бо щойно після того як: а) було відтягнено німецький наказ про роззброєння Дивізії, щоб її зброєю узброїти новосформовану німецьку дивізію «Нюренберґ» і б) після капітуляції мадярських військ над озерами Балатон.

            Примаршувавши прискореним темпом з Словінії, 1-ий курінь 29-го полку (1-го) під командою полк. Вільднера**) зайняв оборонні позиції в південно-східній Австрії, на лінії річки Мур, яких двадцять кілометрів на північ від Марбурґу. Містечко Мурек над Муром було в наших руках. Дерев'яний міст через ріку боронила мадярська протилетунська чота, випосажена «четвернятами». В повітрі над мостом взносилися надземні бальони. З східньої сторони через міст проходили валки мадярів, яких безнастанно обстрілювали з повітря тітівські літаки. Відступаючі мадяри становили мішанину війська і цивільного населення, яке втікало перед наступом большевиків.

           Курінь полк. Вільднера було повідомлено, що мадярська армія капітулювала. Нам дано припоручення роззброювати мадярські частини, які враз із цивілями відступали, чи радше втікали у напрямі Словінії.

           З уваги на капітуляцію мадярів на широкому фронті, наша команда не була зорієнтована, де находиться ворог, як теж не мала поняття, які його заміри і сила. Ми сподівалися, що по п'ятах розбитих та здеморалізованих мадярів приступом вдарять большевики. У тому самому часі я сповняв завдання зв'язкового старшини («ординанцофіцір») і був в позиції брати участь у всіх нарадах і рішеннях.

         Яких два дні після офіційної капітуляції мадярів, полк. Вільднерові було ясно, що маючи важливіші фронти, ворог не спішиться форсувати ріки Мур. Прийшла тепер на нас черга нав'язати з ворогом контакт. В тій цілі полк. Вільднер вислав на схід річки чоту хор. Омеляна Кульчицького, якої завданням було розвідати, де ворог і якими приблизно силами він диспонує. Після якої доби непевности й очікування повернулася чота Кульчицького з одним полоненим. Відомості були такі, що ворог в слабій силі приявний на лінії Фельбах, Бад Ґляй-хенберґ, Травтмансдорф і гора Зульц.

         Наступного ранку курінь Вільднера подався у напрямі розташованого ворога. Без найменших пригод ми станули під вечір у вихідних становищах села Валдсберґ.

         Тут з конечности слід завважити, що курінь Вільднера мав славу більш ніж пересічно боєздатної військової одиниці. Звідси теж рішення чи накази, силою яких цьому куріневі часто припадали найважчі фронтові завдання. Тим разом перед куренем Вільднера було завдання здобути гору Зульц, а вслід за нею теж Ґляйхенберґ-Дорф. Це була обмежена, тимчасова ціль, після якої мала наступити більша виправа Дивізії з метою здобуття довколишніх гір Штраднер і Ґляйхенберґер Коґельс.

          Над річкою і рівниною довкола Вальдсберґу стояв ранній туман, що заповідало соняшну днину. З наших позицій не видно було цілей наступу. Окремі сотні рушили з місця. За ними посунули дорогою в сторону Ґляйхенберґ-Дорф дві протитанкові гармати артилерії сотні пор. Чучкевича. Гарматами командували хорунжі Бабуняк і Кузик.

          Першою здобуто гору Зульц, що стояла подорозі до Ґляйхенберґ-Дорф і до Бад Ґляйхенберґ. Її здобув без людських втрат, здається, пор. Вол. Козак. За Зульц большевики не ставили великого спротиву. За Ґляйхенберґ-Дорф одначе вони билися дуже завзято. Наші частини ніколи не здобули того містечка в цілості. Ґляйхенберґ-Дорф був свого роду воротами до цілої мережі битих шляхів, якими ворог довозив фронтові постачання. З їх здобуттям, або втратою, обі сторони пов'язували тактичні пляни.           Зараз же після здобуття Зульц, один рій другої сотні намагався здобути причільний міст у підніжжі гори Ґляйхенберґер Коґель. Але без успіху. У гураґанному вогні ворога полягло кількох стрільців, теж був поважно ранений командант роя.

          Першого або другого дня після здобуття Зульц і частини Ґляйхенберґ-Дорф я був присутнім на обговоренні диспозиції, ціллю якої був амбітний плян здобути Штраднер Коґель, як вихідну браму на мадярську рівнину. У цьому обговоренні взяли участь полкові командири: 29-го полку — Дерн, 30-го — Форстройтер і 31-го — Панір, далі полк. Вільднер, зв'язковий старшина артилерійського полку і я. Після відносно короткої наради, на підставі якої можна було зорієнтуватися, що над цією справою вже дискутовано на вищому щаблі, порішено що слідує:

           а)  на Штраднер Коґель піде 31-ий полк;

           б)  в центрі 31-го полку піде на Штраднер Коґель курінь полк. Вільднера, що мав виконувати ролю «опанциреного вістря», як також стати прикладом для незагартованого в боях стрілецтва 31-го полку.

          Нарада відбулася в вечірніх годинах. Вслід за нею почалася перегруповка і передача позицій. Тепер було необхідним звільнити курінь Вільднера від усіх доцьогочасних льокальних завдань.

           Ключовою позицією в забезпеченні лівого крила виправи на Штраднер Коґель був Ґляйхенберґ-Дорф. З уваги на постачальні дороги і магазини, в околиці Ґляйхенберґ-Дорф му-сіли знаходитися поважні сили ворога. Відкинувши з частини цього містечка нашу залогу, ворог був у силі відтяти наступаючий 31-ий полк від його бази. До цього часу, чи пак до моменту пляну офензиви на Штраднер Коґель, частину Ґляйхенберґ-Дорф завзято і успішно боронив пор. Володимир Козак. Його місце зараз же після наради полкових командантів перебрав другий курінь 29-го полку.

           Під захід сонця почалася концентрація куреня полк. Вільднера у підніжжі Штраднер Коґель, здається в селі Вільгельмсдорф. Змучені вояки думали хоч про короткий відпочинок, коли нагло від сторони Ґляйхенберґ-Дорф почав доноситися шум битви. Було ясно, що, пронюхавши заміну сотні Козака іншою частиною, ворог постановив цей момент використати. Зовсім можливо, що ворог збагнув загальний плян офензиви 31-го полку і волів, щоб курінь Вільднера залишився на місці у формі задньої охорони.                                                                                                                                                                                                                            

           Якби воно там не було, рішальним було, що після короткої битви большевики витиснули з Ґляйхенберґ-Дорфу частини другого куреня 29-го полку, які то частини щойно замінили сотню пор. Козака.

           Полк. Вільднер був надзвичайно добрим старшиною. Як кожний професійний вояк, він був амбітний. Випозичаючи його курінь в центрах більших з'єднань цей курінь підпорядковувано командирам, що так умовно скажу, стратегічних з'єднань, які своєю славою не хотіли ділитися з ніким. В тому теж крилася небезпека, що на позиках одного дня цього куреня не стане.

           З правдивим вдоволенням прийняв Вільднер телефонічне повідомлення про здобуття большевиками решток Ґляйхенберґ-Дорф. При мені він телефонував обом полковим командирам і без труднощів переконав їх, що виправа на Штраднер без твердої руки на крилах являється самогубством. Може за годину після тої телефонної розмови зі сторони Ґляйхенберґ-Дорф знову донісся шум бою. Це поручник Козак відбивав від большевиків втрачені 2-им куренем позиції.

           Другого дня ранком 31-ий полк пішов здобувати Штраднер Коґель. Битва почалася далеко в лісі і тому її заобсервувати не було можливо. Була соняшна днина без хмарини на небі, як з лісу серед гураґанних вибухів важких гранатометів почали в паніці тікати розбиті маси вояцтва 31-го полку. Полягло там багато, в тому теж кількох молодих старшин. Видавалося, що рішальним в тій поразці був концентричний вогонь важкої зброї ворога. Теж недосвідченість вояцтва 31-го полку не була союзником наших хлопців.

                                                                  Оборона гори Зульц

           Не пам'ятаю скільки днів тривала оборона гори Зульц, бо в кризі один день видається дуже довгим і людина тратить сенс часу. В кожному разі після фіяска з виправою на Штраднер Коґель прийшла черга на Зульц, де знаходився обсерваційний пункт 29-го полку. Звідси наша артилерія отримувала команду до обстрілу ворожих скупчень, стрілецьких ровів, комунікаційних шляхів тощо. Зі Зульцу було видно як на долоні кожний ворожий крок і тому було самозрозумілим, що большевицьке командування не захоче терпіти нашого домінуючого становища і робитиме заходи, щоби нас звідси викинути.

          Після невдачі на Штраднер Коґель, сотня пор. Козака залишила Ґляйхенберґ-Дорф і зайняла оборонні становища на правому схилі гори Зульц. За виїмком штабної сотні весь перший курінь полк. Вільднера знаходився тепер на горі Зульц. Втративши надію на здобуття Штраднер Коґель, гора Зульц становила тепер найкращий в околиці оборонний пункт і його ми аж ніяк не збиралися віддати ворогові.                                                                                                                                                                                                                                                   

         В новій ситуації на відтинку 1-го куреня 29-го полку полк. Вільднера, було кілька слабих пунктів, з яких треба згадати бодай два:

         1)  На рівнині, що простягалась на право від гори Зульц ситуація була дуже пливка а через те і непевна.  Цю ситуацію спричинила хвилева розстіч 31-го полку. Існувала можливість, що ворог почне наступати на п'яти втікаючих вояків 31-го полку і без спротиву займе Травтмансдорф, загрожуючи горі Зальц окруженням.

         2)  Наліво від сотні Козака була вкопана четверта важка сотня Шнеллера, яка під оглядом людського матеріялу, а зокрема її нижчого командного складу була це чи не найкраща сотня у цілій Дивізії.  Зате її командир, сотник Шнеллер (німець) не заслуговував на найменше довір'я.  Це був налоговий пияк і щонайменше один раз був здеґрадований за панікарство при зустрічі з ворогом. Я особисто виніс враження, що він був поважно хворою людиною з розшарпаними війною нервами і як такий повинен був бути десь позаду а не командувати фронтовою частиною.

         Дальшою хибою сотн. Шнеллера була його нацистська зарозумілість, що казала йому інакше поводитися з німцями, а зовсім інакше з українцями. А це все знову залежало від того, що і коли йому було потрібним та вигідним. Самий факт, що Шнеллер був німцем і нацистом дозволяв йому на такі «скоки», про які українському старшині не могло навіть і приснитися. Одним словом, ми боялися Шнеллера, що він у скрутній ситуації може щось накоїти і, як показала дійсність, наші побоювання були зовсім виправданими.

        Мабуть із огляду на дуже пливкий і загрозливий стан після поразки 31-го полку, курінний штаб 1-го куреня 29-го полку знаходився помітно задалеко від фронту. Телефонний зв'язок був зовсім зірваний ворожою артилерією, а сам курінний штаб мусів двічі зміняти своє місце постою, але про це сотні нічого не знали. Одиноким середником зв'язку були післанці, а коли йшлося про дуже важливі справи, полк. Вільднер посилав уже мене. Я, розуміється, проклинав у таких випадках, бо в такій, постійно змінливій ситуації легко було попасти большевикам у руки, а живцем попасти в їх руки я зовсім не думав.

         Після розстічі 31-го полку в командному штабі Дивізії мусіла панувати нервозна атмосфера, бо це все відчувалося й на самих долах, у куренях та сотнях. Із крил гори Зульц приходили алярмуючі, але не справджені донесення, що ворог форсує Травтмансдорф з правдоподібною настановою прорватися на широкому фронті, відтяти Дивізію із заходу вздовж річки Мур та окружити її.

          Щоби підготовити другу оборонну лінію, на це треба було часу і тому на курінь полк. Вільднера припало завдання зв'язувати рухи ворога як найдовше. Біля полудня я поніс на гору Зульц наказ полк. Вільднера, що сотні його куреня в ніякій ситуації не сміють відступити. Гору Зульц мають боронити до останнього вояка. Щоби цьому самогубному наказові надати ще більше ваги, полк. Вільднер велів переказати, що такий наказ вийшов не від нього, але від полкового командира обер-стандартенфюрера Дерна.

          Продираючись з наказом в пів дороги поміж горою Зульц і місцем розташування курінного штабу, я зустрів відступаючу важку сотню Шнеллера. Шнеллер нічого собі з наказу не робив і навіть не пробував відступаючу сотню спинити. Він був помітно п'яний і я був змушений наказ повторити при свідках, бо побоювався, що Шнеллер вибрешеться опісля моїм коштом.

          Який кілометер дальше я зустрів відступаючу чоту хор. Семена Федюка. Йому теж я передав наказ полк. Вільднера. Такий наказ його дуже заскочив і він був дуже ним невдоволений кажучи, що Шнеллер залишив окопи, в яких давно вже ворог нишпорить. Що йому було робити, як зліва від нього несподівано постала широка люка, якої нема ким заткати?

         У пів дороги на самий верх гори Зульц я знову стрінув відступаючі сотні пор. Козака, хор. Яримовича (молодшого) і Сенюка. Відступала також чота, звана «яґдцуґ», хор Кульчицького. Був це відступ впорядкований. Вояки несли зброю і взаємно підказували собі, щоби вважати, бо в зударі з гиллям дерев розривалися сотнями «дум-дум» набої ворога. Вже самий цей факт переконував, що в недавніх наших стрілецьких ровах на самім вершку гори закріпився ворог.         

         Передавши наказ старшинам частин відступаючого куреня, ми особисто почали спиняти вояків. Це не була легка справа. Неголені, з скляним блиском в очах і земляного кольору обличчям, вояки лавою сунули попри старшин, не звертаючи уваги на новий наказ. Довелося погрожувати револьверами. Врешті зупинилися і мовчки почали вкопуватися в пів гори. Нас п'ятка старшин почала застановлятися над витвореною ситуацією. В тому періоді війни було повно звідомлень про «оборону до останнього вояка» і всі ми добре знали, чим така «оборона» кінчалася. Цілий курінь, без виїмку, дуже поважав полк. Вільднера за його розважність і людяність в бойових труднощах. Нам годі було прямо повірити в даному моменті, щоби він з безпечного місця міг видати такий недоречний наказ.

         Після якої пів години я подався з поворотом до курінного штабу. Там застав я вже сотн. Шнеллера в товаристві командира і його ад'ютанта Брудергоффера. Вони сиділи собі мирно і словом ніхто не чичиркнув про те, що Шнеллер зігнорував наказ. Коли під вечір виявилося, що ворог не просувався вперед, Вільднер почав бідкатися, що мабуть втратив «хлопців» зовсім непотрібно. Дуже врадувався, коли йому зголошено, що курінь збережений і цілий на нових становищах.

         Тут слід завважити, що німці мабуть у всіх українських частинах Дивізії творили свого роду конспірацію, в якій взаємно себе берегли від небезпеки. Я переконаний, що не ворог, але недовір'я до німців здобуло большевикам неодин фронтовий успіх. Коли б не очевидна дезерція Шнеллера і солідніше обсаджені крила, большевики були б не здобули гори Зульц тими силами, якими розпоряджали і в боротьбі з 1-им куренем 29-го полку полк. Вільднера були б понесли дуже поважні втрати. На кінець ще треба додати, що в ситуації, яка заіснувала, місце полк. Вільднера було між вояками. Він повинен був особисто провадити оборону гори Зульц «до останнього вояка».


_____________________

          *) Мій опис подій, що пов'язані з військовими операціями Української Дивізії «Галичина» в місяці квітні 1945 р. не претендує на стислість, а тим менше вичерпність, бо в мене немає жодних записок, а в пам'яті за останнє чвертьстоліття багато чого важливого затерлося. — Автор.
          **) Недалеко кінця війни полки Дивізії переіменовано на 1-ий, 2-ий і 3-ій. Курінь Вільднера: 1-ий курінь 1-го, або по старому — 29-го полку. — Автор.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                          


Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації