ПЕРШЕ ВІКНО УКРАЇНИ У СВІТ

             Дня 9 лютого 1918 року дуже ще молода Українська Народна Республіка підписала у Бересті Литовському мировий договір з Австро-Угорщиною, Німеччиною, Болгарією і Туреччиною. Коли згадати, що щойно 22 січня 1918 року проголошено Четвертим Універсалом державну суверенність УНРеспубліки, треба вважати підписи трьох її репрезентатів на документі поруч із підписами німецького канцлера, представника німецького генерального штабу, австро-угорського міністра закордонних справ та високих державних достойників Болгарії і Туреччини, як своєрідний історичний феномен. Розглядаючи ту подію з перспективи 54-ох років треба підкреслити власне той факт блискавичної появи на міжнародньому форумі України, в якій ще рік тому царила цвинтарна тиша. Брак органічної підготови до того акту, несподіваного для всіх його учасників, став головною причиною, чому власне той мировий договір не набрав такого великого міжнародного значення, як це здавалося тоді та в 10 і 20 років пізніше. Для самих українців це була теж величезна несподіванка. Бо вони ані не приготовились до тієї події, ані не передбачували її. Події підштовхнули Українську Центральну Раду проголосити 4-ий Універсал і події примусили українців домагатися допущення до мирових переговорів у Бересті Литовському представників УНР, як самостійної держави.

               Коли 7 листопада 1917 р. (25 жовтня ст. ст., відсіль назва «жовтневої» революції) прийшли у Москві до влади большевики, вони негайно проголосили гасла «війна війні» і «мир без анексій і контрибуцій». «Главковерх» моряк Криленко запропонував німцям 26 листопада перемир'я, 2 грудня большевицькі парляментарі переступили німецькі окопи, а вже 5 днів пізніше вони підписали перемир'я на 10 днів. Це перемир'я продовжено до 14 січня, щоб в міжчасі повести мирові переговори. Ці події заскочили Центральну Раду, з якою московські большевики цілком не рахувалися. Тому Україна опинилась в ситуації, що Москва могла підписати з центральними державами договір із найбільшою шкодою для українських інтересів. Тому 22 грудня Українська Центральна Рада звернулася з мировим закликом до всіх воюючих і невоюючих сторін, звернувши в ньому виразно увагу, що «влада Ради народних комісарів не простягається на цілу Росію та зокрема не простаягається на Українську Народню Республіку. Через це мир, який хоче заключити Росія з своїми противниками, може мати силу для Української Народньої Республіки тільки тоді, коли його умови прийме і підпише уряд Української Народньої Республіки». Західні альянти не прийняли українського мирового заклику, бо рішили були продовжувати війну проти Німеччини і її союзників. Зате Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина прислали на руки голови Генерального Секретаріяту УНР Володимира Винниченка і секретаря закордонних справ Олександра Шульгина спільного листа, в якому визнали «за безумовно потрібне, щоб представники УНР взяли участь у переговорах у Бересті Литовськім». 3 січня 1918 р. виїхала туди українська мирова делегація, а щоби виключити можливе непорозуміння, що Україна перебуває в будь-якому федеративному зв'язку з Росією, про що говорилося ще в 3-му Універсалі, проголошено 22 січня 1918 року урочисто, що «від нині Українська Народня Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою Українського Народу...»

               Завдяки Берестейському договорові Українська Народня Республіка вперше дістала «вікно у світ», як формально рівнорядна іншим суверенна держава. Але те вікно швидко зачинилось. Увійшовши в Україну після Берестейського миру німці, як союзники УНРеспубліки проти московських большевиків, впродовж 2-ох місяців звільнили всю її територію від московського окупанта, ставши новими її окупантами. Завдяки німецькій допомозі українські війська вже 2 березня 1918 р. вернулися до Києва, що його здобули були зформовані на Московщині війська Муравйова, але вже 29 квітня 1918 ніцмі розігнали Українську Центральну Раду, підтримавши переворот, який привів до влади в Україні гетьмана Павла Скоропадського. Сьогодні ніхто вже не має сумніву, що сама Центральна Рада чимало завинила у свойому упадку: її провідники не виявили почуття реалізму і не рахувалися з конечністю виректися деяких соціяльно-економічних доктрин, коли сперлися на німецьку й австрійську збройну силу. Але й гетьман Павло Скоропадський та його найближчі дорадники з гурту російського «Протофіс-у», себто організації промислу, фінансів і торгівлі, що була цілком у російських руках, — виявили жалюгідну короткозорість, коли злегковажили силу пробудженої української національної стихії. Тому вже 19 листопада 1918 року ввійшли до Києва Війська Директорії, яка очолила повстання проти Гетьманщини Павла Скоропадського. 22 січня 1919 року відбувся на площі святої Софії історичний акт проголошення соборности українських земель, але вже 5 лютого 1919 Директорія знову покидала Київ перед новим наступом большевиків, бо, як не стало німців в Україні, що їх відкликала до Німеччини тамошня революція, не стало й сили, яка могла б опертися большевикам.

                 Німці дивились на Берестейський мир, як на «Бротфріден», хлібний мир, бо три і піврічна війна з фактичною бльокадою осередніх держав довела їх, особливо Австрію, до стану голоду. Україна була їм потрібна тільки, як резервуар хліба й вони той резервуар безцеремонно випорожнювали, а що УНР була слаба, то ставились до неї, як до колонії, а не як до союзника. Найбільша користь для України з Берестейського миру була та, що він дозволив продовжувати збройну визвольну війну. Вона скінчилась 21 листопада 1920 року, коли перестала існувати Українська Дієва Армія і скінчилась війна регулярними фронтами. Але в міжчасі українські війська вступили були до Києва ще двічі: з'єднаними Арміями 31 серпня 1919 р. і разом з польським військом 7 травня 1920 р. Обидва рази це були тільки епізоди, але вже й після закріплення московсько-большевицького стану посідання в Україні польсько-совєтським Ризьким договором з 18 березня 1921 року відбувся так званий Льодовий або Другий зимовий похід з його трагічним епілогом під Базаром 21 листопада 1921 р.

                  Це був недовгий час від дати підписання Берестейського миру. Але відбулися в ньому всі ті події, які разом склалися на легенду української збройної визвольної війни. І ця легенда стала ідейною підставою і поштовхом до створення Української Повстанської Армії та 1-ої Української Дивізії УНА вже за другої світової війни. І ця легенда є по нинішній день підвалинами українського політичного думання. Не було б Берестейського миру — не було б і всіх тих подій і хоч вони не дали нам державного визволення, проте дали оправдану віру й надію, що воно прийде.

                                                                                                                                                   і. к-н

Одиноким дотепер, спеціально Берестейському мирові присвяченим книжковим твором є в українській літературі збірник "БЕРЕСТЕЙСЬКИЙ МИР 1918-1928", Спомини та матеріяли, Зладив і попередив вступом І. Кедрин. Видавництво "Червона Калина", Львів 1928 р., стор. 320. Подані у тій книжці хід переговорів у Бересті Литовському, їх передісторія і оцінка І. Кедрина, та статті: М. Голубець "Бересте Литовське", Д-р Микола Залізняк "Моя участь у мирових переговорах в Берестю Литовському" і передруки споминів О. Севрюка "Берестейський мир" та В. Винниченка "Мир з Центральними державами", уривок з 2-го тому "Відродження нації". Подано теж переклади із споминів німецьких та австрійських державних мужів і полководців графа О. Черніна, генерала М. Ф. Гофмана і ген. Е. Людендорфа, як теж звіт воєнного коресподента Коліна Росса. Наведено там теж тексти мирового договору і його тайного додатку. Сьогодні Берестейський мир уже доклідніше обслідуваний. Найповнішим джерельним матеріялом для студій над ним є чотиритомовий твір Теофіля Горникевича німецькою мовою, виданий заходами Східньо-европейського Дослідного Інституту ім. В. Липинського у Філадельфії у 1987 р., п. н. "Ерайґніссе ін дер Украіне 1914-1922". У його другому томі наведено протоколи Берестейської мирової конференції, що їх автор знайшов в архіві австрійського міністерства закордонних справ. Появилися в міжчасі й інші твори німецьких та американських авторів, присвячені Берестейському договорові. Українське популярне видання появилось накладом Товариства "Просвіти" у 1938 р.: Іван Кедрин: "Берестейський мир", 68 стор.