65-ЛІТТЯ сот. С. ГУЛЯКА

Народився Степан Гуляк 14 листопада 1906 р. в селі Жижномир, Бучацького повіту, де й закінчив народню школу, а відтак середню школу в Бучачі. Ще за юних літ Степан виявляв неабияке зацікавлення до військового діла, що й завело його до польського війська. Під час рекрутського вишколу Степан відзначився непересічними військовими здібностями, що допомогло йому дістатися до підстаршинської школи в Ченстохові, яку закінчив з надзвичайним успіхом, а опісля до старшинської школи в Бидґощі, яку закінчив у ступені підпоручника. Вбачаючи в молодому старшині здібного учня військового діла і потенціяльного майбутнього командира, поляки запропонували йому нагоду дальших студій у військовій академії під умовою переходу на римо-католицизм. Умова була не тільки не до прийняття, але й принижуюча і у висліді С. Гуляка звільнено з війська.

Повернувшися до Бучача, Степан вступив у ряди УВО, а відтак ОУН, в якій виконував ролю інструктора бойового вишколу підпільників. З часом польська поліція попала на його сліди і Степан опинився в тюрмі в Бучачі, з якої видістався в 1939 р. при розпаді Польщі.

Коли за большевицької окупації Західньої України розпочалися масові арешти, а головно запідозрених у приналежності до ОУН, Степан Гуляк переходить нелеґально німецько-большевицький кордон і оселюється тимчасово в Ярославі, на території т. зв. Генерал-Губернаторства. Там зразу включується у вир праці. ОУН висилає його як інструктора в райони — Криниця — Дукля — Барвінок, де вишколювались різні бойові групи, яких більшість членів опинилась опісля в Леґіоні "Нахтіґаль". Опісля вислано його з спеціяльними дорученнями до Житомира, а після вибуху німецько-большевицької війни і окупації німцями Правобережної України, відкомандировано його до полку "Холодний Яр", яким командував полк. Ступницький. Командир полку призначив його своїм старшиною для особливих доручень.

Згодом німці розв'язали існуючі українські військові відділи, багато старшин посадили в тюрму; деяким вдалося уникнути арешту, між ними й сот. Ст. Гулякові. На доручення ОУН, він голоситься до дивізії "Галичина", куди вже не сягала рука ґестапа.

З Дивізії висилають сот. Гуляка на старшинський перевишкіл до Лєшан, біля Праги, а після закінчення курсу повертається він до Дембіци, де формувалась Дивізія. З Дембіци командування Дивізії висилає сот. Ст. Гуляка як старшину-інструктора до вишкільного табору біля Штрасбурґу, де вишколювались частини Дивізії. Внедовзі після цього, його призначують командиром 3-ої сотні ф'юзилерів і він виїжджає на східній фронт, в околицю Бродів. Пережив він пекло у брідському оточенні і, хоч тяжко ранений, вирвався з оточення разом з іншими частинами.

Після переформування Дивізії в Нойгамері, сот. Ст. Гуляк стає на чолі нової 3-ої сотні ф'юзилерів і у вересні 1944 р. виїжджає на Словаччину для поборювання большевицьких партизанів в районі Банської Бистриці. З переїздом Дивізії до Югославії, 3-тя сотня ф'юзилерів під командою сот. С. Гуляка поборювала тітовців у районі Любльяни, по обох боках річки Сави.

У війську сот. Ст. Гуляк був люблений своїми вояками — вони бачили в ньому "свого" старшину, який, хоч строгий, ніколи не вимагав від підлеглих йому вояків того, чого не міг виконати, чи додержатись, сам особисто. Послух і дисципліна були притаманною характеристикою сот. Степана Гуляка.

З капітуляцією Німеччини сот. С. Гуляк опинився в американському полоні, а після його звільнення, він зайнявся вишколом вартівничих сотень по таборах, а зокрема присвятив він багато часу для військового вишколу підпільників ОУН.

До Канади прибув сот. Степан Гуляк у 1952 році, де зразу пірнув в організаційне життя Братства, а головно торонтонської станиці.