ПЕРЕХІД ЗА ЗБРУЧ

Д-р Володимир Ґалан

Саме у В-ві "Червона Калина" появилася книжка д-ра Володимира Ґалана, президента ЗУАДК і ОбШУА, "Батерія смерти" (240 стор. друку із вступом, картинами, схемами, світлинами і кольоровими баталістичними образами). Це — спомини колишнього активного старшини-артилериста, який з своєю батерією перемаршував далекі простори Галицької й Наддніпрянської України в рядах УГА. Беремо відтіль одну частину.

Редакція


Ранком 28 червня поляки почали загальний протинаступ. У завзятому бою їхня піхота проломила наші лінії. Наша піхота відступила спершу в порядку, але коли з'явились ворожа кіннота і панцерні поїзди — зчинилась паніка. Батерії, стараючись стримати вогнем ворога, переходили поступово до Хильчиць. Батерія 4-10 відійшла, не маючи ні одного стрільна. Батерія 2-10 зайняла позиції при західньому виході із села Хильчиць. Дві гармати були просто на ворога, а дві повернулись гирлами на свою піхоту, яка, не зважаючи на погрози старшин, в безладді відступала.

Грізна і рішуча постава гармашів привела піхоту до порядку: вона зупинилась і стала в розстрільну перед гарматами. Ворожа лінія, висунувшися з Почап, скорострілами сікла наші лінії. Ми усвідомили, що наш наступ закінчився. Сили УГА заслабі, щоб витримати перед армією Польщі і її союзників.

Нашим завданням було зупинити ворога, щоб дати змогу відступити нашим обозам, артилерії і піхоті 1-го корпусу, який з Ясенова, Княжа, Хильчиць, Білого Каменя йшов на Золочів. Це завдання зрозуміли гармаші. Останні наші набої вистріляно. Батерія відступала на Золочів, затримуючись лише для боїв.

Бригада і корпусна кіннота стримувала піхоту, але безуспішно. Не вдалося нам вдержати лінії під Золочевом. Ворожі панцерні авта вносили паніку в наші ряди, загрожуючи нашим обозам та гарматам, які вкрили шлях на Тернопіль.

Справник батерії заявив, шо в скринях є всього лише двадцять стрілен. Три гармати відійшли і залишилась тільки одна, зайнявши позицію у полі біля корчми при дорозі Хильчиці — Білий Камінь. Поляки завернули, і це дало змогу нашій піхоті вскочити в місто. Але за хвилину розірвався над нами шрапнель, далі другий, третій... Гармаші укрились за корчмою. Треба було підождати і обдумати, як вийти із засідки. Гармата залишилась у полі сама. Тим часом ворог переніс ціль обстрілу, думаючи, що ми залишили гармату. Гармаші підбігли до неї, і знову цільні стріли впали на ворога. Гармату ми відтягли в рів, а самі перекочували до Глинянського передмістя. Наша піхота вже відступала, і тепер відступала з нею гармата дорогою через Бенів — Зазулі, щоб з'єднатися вночі з полком у Тростянці Малім.

В календарі "Червоної Калини" з 1929 р. в описі битви під Золочевим дня 28-го червня 1919 р. сказано так:

"І піхота не встоялась. Розторощена загальними ударами, почала відступати, переслідувана кіннотою та панцерними автами. Відворот перемінився в панічну суматоху. Здавалось, що нема стриму. Всіх огорнув непогамований страх. Та не знала, що це страх славна артилерія УГА. Пор. Ґалан, побачивши, що діється, з витягненим револьвером почав здержувати піхоту і заводити лад. Під загрозою револьвера пропускав він дорогою тільки обози і, повернувши дула гармат в сторону противника, перейняв навпростець наступаючі лави і здержував атаку кінноти, що наступала на п'яти. Коли одні гармати безупинним вогнем держали противника, другі завертали назад, закопувались і починали пальбу, щоб таким способом дати змогу для відвороту гарматам спереду. Розпечені дула видихували з себе останні сили і останні набої, що були ще у скринях. Наступ противника бодай на хвилину був здержаний, його кіннота не могла розгорнутись під цільним обстрілом. І так безустанку відступала 2-га батерія пор. Ґалана, криючи відворот аж до самого Золочева, рятуючи майно, обози і цілу бригаду від заглади. Ще не раз вславився пор. Ґалан із своєю батерією на Великій Україні, його подвиги надовго залишились у пам'яті всіх учасників тих боїв".

Це був останній великий бій нашої армії на Галицькій землі. Тут вирішилась доля нашої армії, якій призначено перейти Збруч з політичним гаслом: через Київ — на Львів!

Здисципліновано й упорядковано перейшла наша армія цю річку, якій призначено було стати кордоном між двома окупаціями.

Прощання з вужчою батьківщиною було урочисте. Ранком 16 липня 1919 року 10-та бригада і 10-ий артилерійський полк стали до останнього бою в селі Васильківцях, прикриваючи перехід армії за Збруч. До команди бригади наспіло повідомлення, що в селі Товстеньке появились озброєні банди польських полонених, які загрожують нашим частинам. Для бічної охорони бригади і полку, що вже рушали на Збруч, вислано одну гармату 2-ої батерії з кінною розвідкою і всією кінною обслугою на Васильківці через річку Слобідку. До цієї групи зголосився хорунжий Будзан і справник Колибаба.

Довкруги була мертва тиша. Біля двора Слобідка посипались на нас стріли із Товстенького. Гармата зайняла становище і кількома пострілами розігнала юрбу.

Поволі ми підійшли під село Сидорів і над вечір були від західньої сторони у селі під поміщицьким двором.

Сонце сідало. Галицька армія вже перейшла Збруч і лише наша маленька горстка з гарматою виконувала своє бойове завдання по цьому боці ріки. Останній раз залунав наказ: "Вогонь вперед!"

Комонні вивели коней на горби і повернули гармати в напрямі ворога.

— Почесний випал для поляглих товаришів зброї — стріл!

Загреміли три постріли, і відгук покотився ген по Галицькій землі, до тих, хто лежав у землі, згинувши за її волю, під стріхи наших батьків, як вістка, що наша армія ще живе.

Була ніч. Гармаші побожно поскидали шапки, приклякли біля гармати і цілували на прощання галицьку землю. В декого сльоза блиснула в оці.

А в саму північ остання сторожа УГА — остання гармата переїхала Збруч у селі Шидлівцях на широкі простори Східньої України з новою надією і новими, завданнями, які для нас, уродженців галицької землі, мали тоді найбільше значення: "Через Київ — на Львів!"

Без надії на якусь інтервенцію, без сторонньої допомоги українська молодь стала проти всіх сил світу в боротьбі за державну незалежність. Запалена ідеєю свободи молодь з Галичини і молодь з великих просторів Наддніпрянської України — разом ішла до волі і незалежности. Тоді ніхто навіть не думав про можливість невдачі...