ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

середа, 4 листопада 2009 р.

МОЛОДЬ БРОДІВ ВСТУПАЄ У ЛАВИ ДИВІЗІЇ "ГАЛИЧИНА"

В. Сір-й

Мабуть, жодній молоді не світі не довелось зазнати жорстокіших ударів долі, ніж українській молоді під час 2-ої світової війни. Примусова служба в окупаційних арміях без жодних національних ідеалів; нищення Москвою мільйонів українського народу тільки тому, що вони родилися українцями; вивози німцями, на примусові роботи під градом альянтських бомб. Таку саму долю зустрінула також, молодь Брідщини.

Арештування та фізичне нищення, студентів Брідських середніх шкіл Москвою та масові могили золочівських мучеників і вивози в Сибір кликали "До неба о помсту". У тій ситуації українці були готові заключити союз із самим чортом, щоб тільки визволитися з обіймів "старшого брата".

Прихід німців мало приніс полегші. Німеччина, зі своїм нелюдським кличем "Нур фюр Дойче", маршувала переможно на Схід по українських черепах. Розстріли в поблизькому містечку Соколівці та масове нищення політичних в'язнів у Луцьку розбило всякі надії навіть найбільшим оптимістам.

У такій ситуації почалася організація Дивізії "Галичина". Хоча українські політичні організації різно ставилися до творення Дивізії, а Сталінградське побоєвище не віщувало нічого доброго, молодь мусіла рішатися, куда їй йти. Розпучлива конечність підказувала ставити на карту того ворога, який українцям давав в руки зброю в окремій військовій одиниці. Можливість навчитися військового ремесла, щоб вже при першій нагоді його використати в боротьбі проти наїзників, була чи не найважливішим фактором, яка спонукувала голоситися добровільно до Дивізіії. Інакше молодь була б опинилася в червоній армії або на примусових роботах в Німеччині.

Другою причиною, що спонукувала Брідську молодь йти до Дивізії, були наші внутрішні відносини внаслідку подій з 1941 року. Сини того самого народу, вчорашні друзі почали себе взаємно поборювати. Проголошення самостійности України у Львові зхвилювало всю молодь. Але коли німці відмовили українцям права жити своїм життям, ніхто не кликав молодь боронити проголошену самостійність. А вона рвалася до чинів та була готова понести найвищі жертви крови в обороні найвищого ідеалу. Тоді серед молоді панувало переконання, що збройна боротьба на вулицях Львова була б ясною відповіддю німецьким партійним політикам. Коли цього не сталося, молодь чекала на другу нагоду, щоб вірно служити своїй батьківщині. Дивізія якраз являлася такою
нагодою.
....
В тому часі не було однакової думки щодо Дивізії. Дивізію попирали головно колишні вояки українських армій, а українське підпілля було поділене. Ситуація ускладнилася ще й тим, що з сусідньої Волині лунали вже відплатні постріли відділів от. Бульби.

На Брідщині акцію набору до Дивізії почав місцевий Український Допомоговий Комітет, який 28 квітня 1943 року скликав на нараду весь актив повіту до будинку "Сокола" в Бродах. Просторий будинок ледве вміщував сотні народу. Місцевий УДК репрезентував С. Орищин та П. Чорнобай, як дивізійний відпоручник. З Українського Центрального Комітету приїхав сотник Квасниця, а німецьку владу заступав Брідський ляндкомісар Вайс.

Більшість промовців одобрювала творення дивізії; майже всі з них наголошували важливість військового вишколу, щоб бути готовими до непередбачений подій. Тоді вже всі бачили неминучу поразку німців, внаслідок їх безглуздної політики на Сході. Події з 1918 р. могли дуже легко повторитися. Між протниниками творення Дивізії був о. Сірко, який одверто обвинувачував німців за розстріли в Луцьку.

Як же відгукнулася молодь Брідського повіту на заклик вступати в ряди Дивізї? Не було тоді масових зголошень, подібних до набору Усусусів із 1914 року, бо політична обережність не веліла ставити все на одну карту. Все ж таки літом і осінню 1943 р. виїхали з Бродів три транспорти добровольців, і між ними немало сивоволосих колишніх старшин. Цей стан обережности та застереження до Дивізії, дуже скоро перемінився у загальний ентузіязм, коли в липні 1944 р. добре вишколені полки Дивізії приїхали на фронт під Броди. Одного тільки дня, у штабі 29 полку, що квартирував у Ясенові, зголосилося 197 добровольців. Відділи УПА, що в цей час на скору руку організувались на терені Брідщини, були вишколювані старшинами та підстаршинами Дивізії. Немало бійців з напів сформованих відділів УПА зголосилися тоді до Дивізії, бо їм імпонувала військова дисципліна та знання дивізійників. А може тоді дехто думав, що успішна визвольна війна мусить опиратися на реґулярній армії, а повстанські відділи відограватимуть допоміжну ролю.
,..■
Як в кожному суспільстві, так і в нашому, були різні люди. Деякі, особливо спекулянти, кидали громи на Дивізію та вихвалювали революційне підпілля, а коли прийшов час на активну збройну повстанську боротьбу, тоді вони повертали свої симпатії до Дивізії та під різними претекстами старалися уникнути участи у всякій боротьбі, а тільки дбали про особисту безпеку. На терені Бродів таких людей було дуже мало. Сотні молодих людей з Брідщини не уникали тоді найважчого обов'язку та жертовно клали свої голови в обороні рідної землі. Подвиги синів Брідського повіту в околицях Дубиських Гаїв влітку І944 року, таких як Свєнци, Удичі та Устінови, які під командою безстрашного сотника Яськевича відбивали шалені атаки большевиків на становища ІІ-го куреня 29-го полку, перейшли в історою 8-ої важкої сотні, як приклад найбільшої посвяти.
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації