ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

пʼятниця, 20 листопада 2009 р.

ВЕЛИКДЕНЬ НА ФРОНТІ 1919 Р.

О. Станімір
сотник УГА

(Уривок із книжки "Моя участь у Визвольних Змаганнях 1917-1920 рр")

Була весна в повному розквіті, соняшна весна з зеленню і квітами та оксамітним цвітом на деревах. Мій 1-ий Курінь 8-ої Самбірської бриґади, зарившись глибоко в землю, держав позиції між Городком і Судовою Вишнею, від Угерець Незабитківських аж до села Добряни включно. Погода була гарна, болото в стрілецьких окопах висохло, стало приютно. Рідка крісова й артилерійська перестрілка та гудіння артилерії десь далеко направо під Львовом вказувало на те, що навіть у таке велике свято ворог не залишив нас у спокою. Вже на кілька днів перед Великоднем кружляли поголоски, що поляки приготовляються на наш Великдень до наступу і пролому нашого фронту. Тому бриґадна команда видала відповідні прикази, а в слід за тим і я в своєму курені зарядив гостре поготівля.

На сам Великдень, як тільки почало світати, я подався з ординансом до окопів, провірити фронт та ложити сотням святочні побажання. Було погідно, тут і там пахкали крісові стріли, артилерія мовчала. Першою з черги була 5-та сотня чет. Володимира Каравана, що держала обсаду горбів напроти села Годвишні. Наближаючись до сотні нас збентежив якийсь підозрілий рух в окопах. Ми припали до землі уважно наслухуючи, чи випадково ворог не зайняв наших позицій? По кількох хвилинах ми почули притишений оклик: «Пане вістун, дивіться, там знову хтось до нас підсувається, мабуть ідуть хлопці з паскою». Тепер вже не було жадного сумніву, що це наші стрільці і ми скорим кроком подались вперед. Мене зараз пізнали. Вискочив з рова чет. Кліш і одним духом радісно зголосив: «Пане сотнику і в нас Христос Воскрес, у нас свячена паска, у нас Великдень!» За хвилину з'явився комендант сотні четар Караван і ми дружньо стиснули собі руки, похристосувались та склали собі взаємно і всім стрільцям сотні великодні побажання. Після того ми пішли вздовж сотенного фронту. Всюди вітали нас радісним «Христос Воскрес!» Кожний стрілець хотів щось сказати, чимсь від душі з нами поділитися. Настрій був якось дивно піднесений, святочний. Я не пізнав своїх стрільців і спитав про причину цього настрою. Комендант Сотні, вказуючи на стрілецькі окопи, сказав: «Дивіться, Пане сотнику, у нас паска, сир, яйця і свячене — у нас справжній Великдень». Всі ці великодні ласощі доставило нам ось це нещасне, напів спалене й розбите село, Годвишня, що перед нами, між двома фронтами, польським і нашим».

В міжчасі зголошені хлопці зближалися до наших окопів, а через кілька хвилин привели до нас трьох сільських хлопців-школярів у білих полотняних свитах, з клунками в руках і на плечах. Хлопці підійшли несміло, поздіймали нові солом'яні капелюхи і хором зголосили: «Христос Воскрес! Татуньо і мамуня посилають вам свячене, абисьте боронили нашого села!» Цих кілька щирих і невинних хлоп'ячих слів зворушили нас глибоко. Мене щось здавило в горлі і сльози підійшли до очей. Ми мовчали, мовчали й хлопці, не знаючи, що зробити зі своїми капелюшками. Нараз із сторони ворога впала сальва, кільканадцять крісових куль пролетіло зі свистом понад наші голови. Ми позіскакували до окопів і потягнули за собою хлопців. Тут щойно ми їм подякували і щедро обдарували, а один зі стрільців дав їм стрілецьку шапку. Показалося, що це був найцінніший дарунок. Хлопці таки зараз почали її оглядати і по черзі примірювати до своїх голов. Стрільці тішилися, приговорювали всячину. Було весело в наших окопах. Стрілянина втихла зовсім і чимскоріш відправили хлопців додому, вказуючи кудою мають йти, щоби не попасти під ворожий обстріл.

Сходило сонце й на душі стало якось так легко, так добре. Я попрощався і пішов дальше вздовж фронту до 6-ої і 7-ої сотень. І тут було весело і гамірно, але не було того душевного підйому, бо не було нашого рідного сільського свяченого. Сотні стояли в чистому полі, далеко від села і мусіли вдоволятись військовим свяченим пайком. Через цілий день на нашому відтинку був спокій, не було вбитих ані ранених — на землі був мир. Так пройшов Великдень у мойому курені 19 квітня 1919 р. на польському фронті.
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації