ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

пʼятниця, 17 квітня 2015 р.

"EST MODUS IN REBUS"

Михайло Ліщинський

                         Тим заголовком з філософічної мудрости старинних римлян я зачав свою статтю, в якій хочу порушити справу піднесену на сторінках "Свободи" з дня 16 листопада 1974 р. (Ч. 208) в рубриці""Голоси читачів".В тій рубриці подає мґр. Орест Городиський свої "поправки і уточнення" до змісту кондоленційного листа, якого ген. штабу ген.-полк. Павло Шандрук, командувач Української Національної Армії в другій світовій війні, вислав до їх Блаженства Верховного Архиєпископа Кардинала Йосифа, з приводу смерти щирого добродія і опікуна вояків нашої Дивізії Апостольського Візитатора Архиєпископа д-ра Івана Бучка.

                         Водиться так, що коли хтось з нищих суспільних стажів виступає з "поправками і уточненнями" заяв осіб високого суспільного стажу, то мусить у своїх "поправках і уточненнях" затримати такий стиль, який не допускає до "панібратського" тону.

                         З прикрістю мушу ствердити, що мій добрий приятель мґр. О.Городиський з невідомих мені причин чомусь забув, що він дискутує, чи радше "поправляє" генерала, який колись був нашим найвищим військовим авторитетом.

                         Навіть те, що ніби в його течці є кореспонденція з Блаженної Пам'яти Архиєпископом Іваном Бучком, яка, на думку мґра Городиського, мала б доказувати правильність його "поправок , то і це не оправдує тону його "поправок , в яких бракує елементарних основ респекту до колишнього Головного Командира Української Національної Армії.

                        Чи ми, як колишні вояки такої здисциплінованої формації, якою була Дивізія, можемо відкидати засади, які є основною чеснотою всіх армій в культурному світі? Думаю, що навіть найбільші демократи з рядів наших з такою поведінкою не погодяться. Краще вже подати конкретний документ, який вказував би, що виступ мґра Городиського є обоснований, бо сам  факт, що вістку про нашу Дивізію привіз до Риму капелян частини, яка сторожила нашу Дивізію в полоні, абсолютно не стверджує того, що заходи генерала П. Шандрука в справі звільнення Дивізії не мали на це звільнення впливу. Репутація генерала П. Шандрука на Заході була висока і вона нам гарантувала хочби те, що західні альянти не прихилилися до тих обвинувачень, якими засипали нашу Дивізію кремлівські генерали.

                       В справах звільнення Дивізії і залишення її на Заході діяли різні сили і які міркування вирішили ту справу, то без вгляду в тайні архіви з того часу заінтересованих Дивізією сторін жадні "поправки і пояснення" справи не вирішать.

                       Зміст кондоленційного листа генерала Павла Шандрука виявляв велику пошану до обох високих достойників нашої церковної ієрархії і не знаю та не розумію, чому мґр. Городиський хоче боронити авторитету блаженної пам'яті Архиєпископа д-ра Івана Бучка, коли того авторитету генерал Шандрук своїм кондоленційним листом не нарушив.

                       Підозріваю, що мґр. Городиський у відношенні до особи генерала Павла Шандрука чомусь терпить на якийсь особистий комплекс, бо щойно недавно тому він на сторінках нашого журналу "Вісті Комбатанта", який є офіційним органом також і Братства кол. Вояків 1-шої УД УНА, в рубриці "З листів до Редакції" висунув виклик до генерала Шандрука, щоб той вияснив свої заходи рятувати Дивізію при помочі 2-го Польського корпусу, якого командиром був генерал Владислав Андерс, до якого генерал Шандрук вислав генерала Смовського. Та справа для історії не повинна, як твердить мґр. Городиський, пропасти, бо це цікава справа, а ген. Смовський поділився дуже критичними увагами з "провідним активом" кол. вояків "Галицької Дивізії" в Чікаґо на тему цеї своєї місії.

                      Пікантність цього виклику, мабуть, дуже очевидна. Передусім, як виходить з редакції того виклику, то ми стали знова "Галицькою" дивізією і переіменовує нас на таку підстаршина, який ніколи формально в "Галицькій Дивізії" не був, бо прийшов до нашої Дивізії вже тоді, коли вона мала назву "1-ша Українська Дивізія" і в якій ніколи не був ген. Смовський. Він займав функцію в генеральному штабі Командира Української Національної Армії, у генерала Павла Шандрука.

                       В тім випадку однак, я думаю, що мґр. О. Городиський скомпромітував себе, бо тим, хто щиро, а не для сензації, займаються справою Дивізії, напевно відомо, що на сторінці 279 в своїй книжці, яка вийшла в англійській мові, під заголовком "Армс оф вальор", генерал Шандрук про місію Смовського пише виразно. Генерал Смовський ніколи цеї справи в журналах наших не підносив за свого життя, а тепер дискусія без нього не має жадної вартости.
Закінчую свою статтю висновком, що авторитети треба шанувати, ми, свідомі вояки Дивізії, інакше і не можемо думати.

Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації