ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

субота, 22 листопада 2014 р.

ЛЕОНІД МУХА. АВТОБІОГРАФІЯ


                 Народився 23 травня 1926 року у Варшаві, в сім'ї політичного еміґранта, старшини Армії УНР. По закінченні другої кляси у Варшаві, батьки віддали мене до школи в Дрогобиччі, виховувався в захоронці. З приходом більшовиків переведений в дитячий будинок у Стрию, де продовжив навчання в медичному технікумі. Повернувся назад в Дрогобич, і в грудні 1941 р. переїхав до матері у Варшаву.

                  В березні 1942 року прийнятий на навчання в ремісничу школу Конарського. В квітні вивезений до Лодзі, по закінченні навчання отримав фах токаря, з 1 червня
1942 року почав працювати у Франкфурті на Майні на фабриці „Ферайнігте Дойче Метальверке". Пропрацювавши рік, отримав відпустку і повернувся додому.

                 У Варшаві зголосився до прийомної комісії в УДК і був прийнятий в ряди Дивізії. Покликання отримав у жовтні 1943 р. в 5-ту сотню 29-го полку в Гайделяґрі. В лютому 1944 р. виїхав з „форкомандо" в Нойгаммер, куди в кінці березня переїхала закінчувати вишкіл Дивізія. В перших днях квітня був направлений на підстаршинський вишкіл в Ляуенбурґ, який закінчив до серпня, і випускників відправлено в Дивізію на фронт під Броди. Доїхали до Кракова, де всіх завернули в Нойгаммер, куди прибували частини, які вийшли з оточення. Був призначений вишкільним підстаршиною.

                   В кінці вересня переведений у бойову групу Вільднера в обслугу важкого кулемету МҐ-42 для підсилення другої чоти 10-ї (згодом 2-ї) сотні. В грудні, після повернення в Жіліну, бойову групу кинено в складі бойової групи Дерна на закриття вилому фронту на південь від Банської Щавниці. В бою був поранений і лікувався в шпиталі в Годоніні до початку лютого.

                  Після одужання приїхав в Марбурґ (Марібор в Словенії), де дочекався приходу сотні. Нагороджений за Словаччину срібною плашкою за рукопашні бої. Приймав участь в поборюванні партизанів в Словенії. У дорозі на фронт перед Ляйбніцом ми повернули на дорогу, яка довела нас до Травтмасдорфу. На цьому повороті ночували в лісі, роззброювали мадярів та стріляли в тітовський літак, який все-таки був збитий.

                 Останній місяць, в боях біля замку Ґляйхенбурґ, поранений вдруге 8 травня підчас відступу на захід. Лікувався в шпиталі у Кляґенфурті і переданий совєтам насильно 8 червня 1945 року, тому що назвався українцем. В неволі доліковувався в совєтських шпиталях більше місяця, і в серпні з табору в Фельдбаху відправлений в Сибір у Кемеровську область, де проходив державну перевірку в Перевірочно-фільтраційному таборі (ПФЛ) виселку Байдаєвка біля Новокузнецька (тоді м. Сталінськ). Арештований 21.06.1948 року, був засуджений на 25 років позбавлення волі за „зраду батьківщини" (???). Покарання відбував на Колимі, звідки звільнився по амнестії в грудні 1955 року. Повернувся в Байдаєвку на місце поселення та продовжував працювати в копальні вугілля. В січні 1957 року оженився і переїхав з дружиною, яка була з сім'єю виселена, в с. Рудники Миколаївського району. Мене не приписали та вигнали в Донбас.

                  Згодом, завдяки родинним зв'язкам, повернувся в Рудники і почав працювати слюсарем на фабриці виробів залізобетонних конструкцій (вуйко дружини працював шофером - возив начальника будівельного тресту). Працював, а вечорами вчився. Закінчив навчання у вечірній школі, згодом у Львівському житлово-комунальному технікумі. Став працювати бригадиром, згодом майстром арматурного цеху, продовжував учитися в технікумі. Закінчив у липні 1966 р. Запросили працювати виконробом-начальником районної ремонтно-будівельної контори, де проходив виробничу практику.
                               .         :..
                 На Миколаївському цементному заводі створено дільницю Львівського ремонтно-будівельного управління (РБУ) і мене (судженого) запросили на посаду виконроба. Останні 12 років, до виходу на пенсію в 1989 році, працював старшим виконробом.

                  В Галицькому Братстві 1-ї УД УНА з 1992 року. Автор спогадів „З Австрії на Колиму" в 2003 р. Я радий, що написав спомини, які розпродав миттєво. Залишився невеликий запас 3-го накладу. Також добру роботу виконала кижечка „Дивізія Галичина в запитаннях і відповідях", яку я зредагував. З 2005 по 2010 роки голова КУ Галицького Братства. З д-ром Дражньовським зустрічався у Фельдбаху в 1995 році і на могилах. Тоді нагородив мене Срібним хрестом Об'єднання б. Вояків Українців у Великій Британії Петро Кіщук з Англії. Нагороджений „Золотим Хрестом за особливі заслуги" Головною Управою Братства. Окрім того, нагороджений грамотами і подяками, відзнаками влад різних рівнів та громадських об'єднань. Написав ряд статтей на загально-політичну тематику та стосовно 1-ї УД УНА. Виїжджав на зустрічі з читачами і молоддю в більшість областей України. Дружина померла в 2006 році; діти та всі внуки отримали вищу освіту. Син - ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС.

Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації