Історичні роковини
У вересні нинішнього року сповниться 100 років вимаршу першого відділу новітньої української збройної сили - першої сотні Українських Січових Стрільців. Хоч ця сила була в руках австрійської армії, але вона пішла в бій за український національний ідеал, пішла з власним прапором, з українською командною мовою. На її прапорі була соборність: Київський Архангел і Львівський Лев.
6 серпня 1914 року в Европі вдарили громи Першої світової війни. Розділена кордоном на дві половини, стрепетнулась від подиву війни й Українська Земля. На її заході, на галицькому небозводі, рука українського народу вогненними буквами писала три величні слова: Українські Січові Стрільці (УСС). УСС - це вицвіт і завершення першої доби галицько-українського відродження.
Перше українське товариство під назвою „Січові Стрільці" постало у Львові навесні 1913 року. Опісля подібні товариства творилися також при льокальних „Січах" і „Соколах". Провід над стрілецьким товариством перебрав зразу Український Січовий Союз, а опісля і інші центри.
Виявом української організованої сили був день січо-соколівського здвигу 28 червня 1914 року. Вулицями Львова пройшли під звуки оркестри багатотисячний похід „Соколів" та „Січей" Коли на площі Сокола-Батька під час військових вправ появились озброєні відділи стрілецьких організацій, багатотисячну масу глядачів охопив нечуваний ентузіям, який виявився в бурі оплесків та сльозах радости. 2 серпня 1914 року українські політичні партії об'єдналися в Головну Українську Раду (ГУР) з метою вести на час війни однозгідну українську політику. ГУР, як найвища установа краю, перебрала у свої руки також організацію українського війська. Для цього установлено Українську Бойову Управу (УБУ), під кермом д-ра К. Трильовського. Вже 6 серпня ГУР разом із УБУ видали мобілізаційний поклик в Західній Україні, й молодь почала масово зголошуватися до УСС. Всіх добровольців, що в місяці серпні зголосилися, було коло 28 тисяч. Із початком вересня у Стрию зібралося до 10 тисяч добровольців.
Першим відділом, що постав з львівських добровольців, була сотня І. Чмоли. Вона відійшла зараз після сформування до села Гаїв біля Львова, де простояла до 28 серпня. Дальше сформувалися сотні В. Дідушка, О. Семенюка та інші. Сотні, зібрані у Львові, зведено у два курені. Першим командував Дмитро Вітовський, другим Ераст Коник. Швидко почалася військова наука, заправа до воєнного діла. В початках організації та праці УСС були здані лише на власні матеріяльні засоби та на власних людей. Тому не дивно, що саме в початках траплялися чималі недостачі та похибки. На потреби добровольців населення складало дуже щедрі пожертви. Українська громадкість в Західній Україні одначе не була приготована до творення власної військової формації. Бракувало військових фахівців і матеріяльних засобів. Австрійська влада робила різні труднощі й перешкоди. Захоплення ідеєю творення власної військової одиниці було одначе таке велике, що воно перемагало всі клопоти і труднощі. Найтрудніше було з вишколом. Стрілецьких інструкторів було дуже мало. Австрійська влада погодилася була, на домогання УБУ звільнити з армії 100 старшин для вишколу добровольців, але до кінця серпня 1914 року прийшло заледве 20 старшин, а між ними Дмитро Вітовський, що став одним із провідних старшин УСС. 4 вересня УСС виїхали на Закарпаття на вишкіл і стали на постій у селах Страбичів і Ґоронда. Вишкіл тривав заледве 2 тижні, бо вже 10 вересня вийшла на фронт перша сотня УСС, а в кінці вересня вийшли в поле останні частини УСС. Це був час, коли російська армія зайняла всю Галичину й посувалася в глибину Карпат. У боях із москалями геройсько відзначилися УСС й здобули не одне признання австрійського та німецького генеральних штабів. Кінець 1914 і ввесь 1915 рік проходив у затяжних боях на Карпатських верхів'ях, на Маківці, під Болеховом, Галичем та Семиківцями. В листопаді 1915 року УСС стабілізують свої позиції в селі Соснові і там перебувають до травня 1916 року. У тому часі розгорнула широко свою працю славна пресова квартира УСС.
УСС у своєму звернені до УГР 11 листопада 1915 року писали: „Ми пішли в цю світову заверуху лиш тому, щоби наша Україна в часі сего всесвітнього смертельного спору могла проголосити, що є і хоче мати своє місце під сонцем. Коли що тривожить нас то лиш ця думка чи жертва принесе користь Україні, чи ті могили наших товаришів, найкращих синів України, які виростають слідом за нами - від далекого Закарпаття аж до подільських степів - причиняться до поправи незавидної долі нашого народу, приспішать зірвання ганебних кайданів неволі". На початку вересня 1916 року розгорілися завзяті бої на горі Лисоні, на якій, внаслідок переважаючої сили, УСС були окружені і розгромлені. Лише малий відділ під командою чотаря Труха прорвався пробоєм і добився до Бережан.
Взимку 1917 року скріплені новобранцями частини УСС виступили знову на фронт. Це вже був час так званого „братання" на фронті, що тривав аж до офензиви Керенського, що почалась 29 серпня і застала УСС у селі Конюхах. Внаслідок переходу до москалів 81-го чеського полку, УСС були окружені і потерпіли поразку. Врятувались з окруження сотні кулеметників, технічна, саперна, гуцульська сотня і відділ мінометів. Після того бою під Конюхами австро-німецькі війська повели протинаступ і російська армія почала загально відступати на всьому фронті. В наступі брали участь також і останки полку УСС і, переслідуючи ворога, зайшли аж на другу сторону Збруча. За деякий час УСС було стягнено з фронту в запас для доповнення та реорганізації в село Залісся, де вони перебували аж до лютого 1918 року, себто до часу коли Українська Центральна Рада підписала мир з центральними державами і запросила їх на поміч проти більшовиків. УСС, перейшовши Збруч, були приділені до бойової групи архикнязя Габсбурґа (Василя Вишиваного) і, після деяких акцій, стали постоєм у Єлисаветграді. Своєю людяною і культурною поведінкою УСС здобули собі величезну популярність і любов та прихильність українського населення. Між командою УСС і австрійцями постійно були гострі непорозуміння, які скінчились тим, що УСС перекинули на Буковину, де їх застав Листопадовий Зрив. 3 листопада 1918 року УСС входять бойовим маршем у Львів, займають цитаделю і головний двірець, а наступного дня з Чернівець прибула решта частин та включилась до бойової акції в княжому городі. Після відступу зі Львова УСС беруть участь в облозі і стають частиною Української Галицької Армії, та ділять з нею долю до кінця її існування, себто до 1920 року.
На творчих ідейних прикладах УСС виростало й гартувалось нове молоде покоління, бойовики ОУН, УПА і вояки дивізії „Галичина", які своєю кров'ю густо окропляли шлях боротьби української нації. Їхніх могил українські дівчата не квітчали червоною калиною, не ставили на них хрести і не співали їм „вічную пам'ять".
Але вічно остались всі відомі і безіменні великі лицарі в серцях і душах української нації, бо вони найбільше добро віддали для свого народу - своє життя. Вони вибрали важкий тернистий і бойовий шлях своїх батьків, старшого покоління УСС, і нічого з заповіту своїх батьків: „Волю здобути своїй Батьківщині" - вони не відняли й не скреслили.
Підготував Ярослав Колодій
У вересні нинішнього року сповниться 100 років вимаршу першого відділу новітньої української збройної сили - першої сотні Українських Січових Стрільців. Хоч ця сила була в руках австрійської армії, але вона пішла в бій за український національний ідеал, пішла з власним прапором, з українською командною мовою. На її прапорі була соборність: Київський Архангел і Львівський Лев.
6 серпня 1914 року в Европі вдарили громи Першої світової війни. Розділена кордоном на дві половини, стрепетнулась від подиву війни й Українська Земля. На її заході, на галицькому небозводі, рука українського народу вогненними буквами писала три величні слова: Українські Січові Стрільці (УСС). УСС - це вицвіт і завершення першої доби галицько-українського відродження.
Перше українське товариство під назвою „Січові Стрільці" постало у Львові навесні 1913 року. Опісля подібні товариства творилися також при льокальних „Січах" і „Соколах". Провід над стрілецьким товариством перебрав зразу Український Січовий Союз, а опісля і інші центри.
Виявом української організованої сили був день січо-соколівського здвигу 28 червня 1914 року. Вулицями Львова пройшли під звуки оркестри багатотисячний похід „Соколів" та „Січей" Коли на площі Сокола-Батька під час військових вправ появились озброєні відділи стрілецьких організацій, багатотисячну масу глядачів охопив нечуваний ентузіям, який виявився в бурі оплесків та сльозах радости. 2 серпня 1914 року українські політичні партії об'єдналися в Головну Українську Раду (ГУР) з метою вести на час війни однозгідну українську політику. ГУР, як найвища установа краю, перебрала у свої руки також організацію українського війська. Для цього установлено Українську Бойову Управу (УБУ), під кермом д-ра К. Трильовського. Вже 6 серпня ГУР разом із УБУ видали мобілізаційний поклик в Західній Україні, й молодь почала масово зголошуватися до УСС. Всіх добровольців, що в місяці серпні зголосилися, було коло 28 тисяч. Із початком вересня у Стрию зібралося до 10 тисяч добровольців.
Першим відділом, що постав з львівських добровольців, була сотня І. Чмоли. Вона відійшла зараз після сформування до села Гаїв біля Львова, де простояла до 28 серпня. Дальше сформувалися сотні В. Дідушка, О. Семенюка та інші. Сотні, зібрані у Львові, зведено у два курені. Першим командував Дмитро Вітовський, другим Ераст Коник. Швидко почалася військова наука, заправа до воєнного діла. В початках організації та праці УСС були здані лише на власні матеріяльні засоби та на власних людей. Тому не дивно, що саме в початках траплялися чималі недостачі та похибки. На потреби добровольців населення складало дуже щедрі пожертви. Українська громадкість в Західній Україні одначе не була приготована до творення власної військової формації. Бракувало військових фахівців і матеріяльних засобів. Австрійська влада робила різні труднощі й перешкоди. Захоплення ідеєю творення власної військової одиниці було одначе таке велике, що воно перемагало всі клопоти і труднощі. Найтрудніше було з вишколом. Стрілецьких інструкторів було дуже мало. Австрійська влада погодилася була, на домогання УБУ звільнити з армії 100 старшин для вишколу добровольців, але до кінця серпня 1914 року прийшло заледве 20 старшин, а між ними Дмитро Вітовський, що став одним із провідних старшин УСС. 4 вересня УСС виїхали на Закарпаття на вишкіл і стали на постій у селах Страбичів і Ґоронда. Вишкіл тривав заледве 2 тижні, бо вже 10 вересня вийшла на фронт перша сотня УСС, а в кінці вересня вийшли в поле останні частини УСС. Це був час, коли російська армія зайняла всю Галичину й посувалася в глибину Карпат. У боях із москалями геройсько відзначилися УСС й здобули не одне признання австрійського та німецького генеральних штабів. Кінець 1914 і ввесь 1915 рік проходив у затяжних боях на Карпатських верхів'ях, на Маківці, під Болеховом, Галичем та Семиківцями. В листопаді 1915 року УСС стабілізують свої позиції в селі Соснові і там перебувають до травня 1916 року. У тому часі розгорнула широко свою працю славна пресова квартира УСС.
УСС у своєму звернені до УГР 11 листопада 1915 року писали: „Ми пішли в цю світову заверуху лиш тому, щоби наша Україна в часі сего всесвітнього смертельного спору могла проголосити, що є і хоче мати своє місце під сонцем. Коли що тривожить нас то лиш ця думка чи жертва принесе користь Україні, чи ті могили наших товаришів, найкращих синів України, які виростають слідом за нами - від далекого Закарпаття аж до подільських степів - причиняться до поправи незавидної долі нашого народу, приспішать зірвання ганебних кайданів неволі". На початку вересня 1916 року розгорілися завзяті бої на горі Лисоні, на якій, внаслідок переважаючої сили, УСС були окружені і розгромлені. Лише малий відділ під командою чотаря Труха прорвався пробоєм і добився до Бережан.
Взимку 1917 року скріплені новобранцями частини УСС виступили знову на фронт. Це вже був час так званого „братання" на фронті, що тривав аж до офензиви Керенського, що почалась 29 серпня і застала УСС у селі Конюхах. Внаслідок переходу до москалів 81-го чеського полку, УСС були окружені і потерпіли поразку. Врятувались з окруження сотні кулеметників, технічна, саперна, гуцульська сотня і відділ мінометів. Після того бою під Конюхами австро-німецькі війська повели протинаступ і російська армія почала загально відступати на всьому фронті. В наступі брали участь також і останки полку УСС і, переслідуючи ворога, зайшли аж на другу сторону Збруча. За деякий час УСС було стягнено з фронту в запас для доповнення та реорганізації в село Залісся, де вони перебували аж до лютого 1918 року, себто до часу коли Українська Центральна Рада підписала мир з центральними державами і запросила їх на поміч проти більшовиків. УСС, перейшовши Збруч, були приділені до бойової групи архикнязя Габсбурґа (Василя Вишиваного) і, після деяких акцій, стали постоєм у Єлисаветграді. Своєю людяною і культурною поведінкою УСС здобули собі величезну популярність і любов та прихильність українського населення. Між командою УСС і австрійцями постійно були гострі непорозуміння, які скінчились тим, що УСС перекинули на Буковину, де їх застав Листопадовий Зрив. 3 листопада 1918 року УСС входять бойовим маршем у Львів, займають цитаделю і головний двірець, а наступного дня з Чернівець прибула решта частин та включилась до бойової акції в княжому городі. Після відступу зі Львова УСС беруть участь в облозі і стають частиною Української Галицької Армії, та ділять з нею долю до кінця її існування, себто до 1920 року.
На творчих ідейних прикладах УСС виростало й гартувалось нове молоде покоління, бойовики ОУН, УПА і вояки дивізії „Галичина", які своєю кров'ю густо окропляли шлях боротьби української нації. Їхніх могил українські дівчата не квітчали червоною калиною, не ставили на них хрести і не співали їм „вічную пам'ять".
Але вічно остались всі відомі і безіменні великі лицарі в серцях і душах української нації, бо вони найбільше добро віддали для свого народу - своє життя. Вони вибрали важкий тернистий і бойовий шлях своїх батьків, старшого покоління УСС, і нічого з заповіту своїх батьків: „Волю здобути своїй Батьківщині" - вони не відняли й не скреслили.
Підготував Ярослав Колодій
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар