ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

середа, 19 листопада 2014 р.

СТЕПАН ВАЙДА: ГЕРОЙ СОЮЗУ, ЧЛЕН ОУН

Визначні постаті

                  Ім'я Степана Вайди сьогодні маловідоме. І недаремно. Вайда прожив всього 23 роки, але був членом Організації Українських Націоналістів та став Героєм Радянського Союзу.

                  Степан Миколайович Вайда народився 17 січня 1922 року на Закарпатті. Під час навчання в семінарії в Мукачево він вступив до українського культурно-просвітницького товариства „Просвіта" і невдовзі опинився в лавах Організації Українських Націоналістів, ставши членом мукачівського Проводу ОУН.

                   Вайда вирішив присвятити себе вчителюванню, однак доля розпорядилася інакше. В 1938 році розпочалася боротьба за незалежність Карпатської України від Чехо-Словаччини, і Вайда брав участь у створенні Карпатської Січі, яка прийняла на себе перший удар угорських військ у березні 1939 року - тоді для українців і почалася Друга світова війна. Карпатські січовики були першими, хто вступив у бій з Угорщиною - сателітом гітлерівської Німеччини.



 4 грудня 1938 року в м. Хуст відбувся 1-й З'їзд Карпатської Січі.
Добровольцями зголосилося близько 15 тисяч. 15 березня 1939 року
січовики прийняли нерівний 30-годинний бій з угорською армією.
На світлині: командир-,, командант " Карпатської Січі Дмитро
Климпуш (у центрі в чорній шапці) та група січових офіцерів.

             Після угорської окупації краю Степан Вайда перейшов до Галичини, щоби не потрапити до мадярських концентраційних таборів.

              За роки 1939-1944 через мадярські тюрми та концентраційні табори перейшло 133 396 закарпатців, з них 54 982 були вбиті; на свободі безпідставно й без суду мадяри замучили й розстріляли 27 644 людей. Вистачало показати на когось пальцем, що він українець, що в мадярів було тотожне з поняттям січовика, партизана, тобто - ворог Мадярщини, щоб його мучити й розстріляти. Ці нечувані звірства доконували на українцях місцеві мадяри та їхні поплентачі-москвофіли.

                    Розподіл Польщі поміж Гітлером і Сталіном у вересні 1939 року давав закарпатським українцям надію на порятунок. Від 15 вересня 1939 р. до 22 червня 1941 р. перейшло до Галичини, тоді вже УРСР, понад 55 000 українців - молоді люди, 90% мужчин і 10% жінок. Однак там засуджували їх за нелегальний перехід радянського кордону і поголовно відправляли до трудових таборів, де в період культу особи Сталіна панувало беріївське свавілля. Фізично понищених закарпатців розвозили по концентраційних таборах „неісходимого" Сибіру. Тяжкі каторжні роботи в лісах і копальнях, без відповідного харчування, гігієни й відпочинку, кінчалося хворобами, найчастіше тифом. В тих нелюдських умовах в'язні могли витримувати лише один або два роки. В таборах згинуло 80% закарпатських українців.

                Від повного фізичного винищення закарпатців врятувала можливість вступити в чехо-словацьку закордонну армію в СРСР, яка почала формуватися з громадян ЧСР на підставі домовлености між урядами ЧСР та СРСР.

                Закордонний чехо-словацький уряд у Лондоні плянував спочатку зформувати закордонну чехо-словацьку армію в Англії, але більшовики не погодилися.У вересні 1939 року 93 чехи втекли через Краків до СРСР. Цей „леґіон" чехи вважають за основоположника чехо-словацької закордонної армії в СРСР. 5 лютого 1942 року його було перевезено до Бузулука, недалеко від Куйбишева. На кінець 1942 року національний склад батальйону виглядав так: 277 чехів, 21 словаків, 286 євреїв і 1 780 українців із Закарпаття.

              С. Вайда був інтернований в Росії, в Оренбурзькій області. Він вступив до першого окремого чехо-словацького батальйону Людвіка Свободи. З метою конспірації Вайда записався як чех - допомогло нетипове для українця прізвище. В батальйоні Свободи Вайда став танкістом. А в 1943 році ОУНівець Вайда - вже командир танкової чоти. Батальйон прийняв бойове хрещення у боях під Харковом біля села Соколове 8 березня 1943 р. Генерал Свобода пише: „Напад СС дивізії відбито з великими втратами для ворога: 19 танків, 6 транспортерів і багато іншого воєнного матеріялу. Вони залишили на полі бою понад 300 вбитих. Наші втрати були 86 вбитих і 56 ранених".

            До цих втрат ген. Свобода не зараховує 450 вбитих закарпатців, не згадуючи про участь закарпатських українців в бою під Соколовим, немовби їх там взагалі не було. З великими втратами повернувся перший чехо-словацький батальйон до Бузулуку, де його членів-українців зустріла неприємна новина.

             На пропозицію командування батальйону, Президія Верховної Ради СРСР нагородила орденами і медалями 84 чехів і євреїв, котрі взагалі в бою не були, а надпоручника Отакара Яроша, що згинув в церкві, — героєм СРСР. Закарпатські українці, як гарматне м'ясо, залишилися без згадки.

              Таке відношення прискорило створення ОУН в чехо-словацькій заграничній армії в СРСР. Завдання організації було дуже важке і смертельно небезпечне. Організація працювала глибоко конспіровано.

              Влітку 1943 року С. Вайда бере участь у визволенні Києва, в 1944 - Білої Церкви. У квітні 1944 року Перша чехо-словацька бригада була перебазована з Волині на Буковину в район Чернівців і Снятина в Галичині. Сюди привезли 12 тисяч волинських чехів і 8 тисяч закарпатських українців.

               В 1945 році Степан Вайда вже був командиром танкової сотні, а потім і цілого батальйону (який, до речі, приблизно на 80% складався з українців-вихідців із Закарпаття). 6 квітня 1945 року в бою на Дуклінському перевалі Вайда загинув. У своїх спогадах Людвік Свобода напише: „Вечором 6 квітня 1945 р. ми понесли велику втрату. Командувач 2-го танкового батальйону надпоручник Вайда, який попереднього дня сам знищив два танки, автоматичну гармату, дві зенітні гармати і декілька мінометів і скорострільних гнізд, цей відважний закарпатський українець сьогодні був вбитий німецьким ворогом".

              Але це - офіційна радянська версія загибелі Вайди. Цілком імовірно, що його ліквідували радянські спецслужби, коли їм вдалося виявити діяльність Вайди в лавах ОУН. Просто розстріляти Вайду в 1945-му не могли - він вже мав багато нагород, в тому числі орден Леніна, і був досить помітною людиною в чехо-словацькому леґіоні Людвіка Слободи. Тому і довелося радянським спецслужбам зробити справу „по-тихому", а радянському генералу Свободі „згадати" версію про героїчну загибель в бою...

             10 серпня 1945 р. наказом Президії Верховної Ради СРСР за героїзм та майстерне командування підрозділом Степанові Миколайовичу Вайді було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. А в 1990 році в місті Тячів на Закарпатті було поставлено пам'ятник.

Дмитро Снєгирьов
"Народні блоги" http://starogit.do.am/publ/1-1-0-4044

Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації