М. Селешко
Говориться в народі, що закопана в гріб тайна остає на віки вічні тайною. Ті, що тайни у Вінниці в гроби закопували, ніколи й не думали, що їхні тайни вийдуть на світло денне, перестануть бути тайнами для живого світа.
Мені довелось в 1943 році побувати довший час у Вінниці в ролі змобілізованого до служби перекладчика для німецької комісії дослідів московського народовбивства в місті Вінниці, в Україні. В тому характері мені довелося бачити 9,432 трупи, що їх викопували з могил і досліджували члени комісії.
У тих самих масових гробах у Вінниці найдено було при трупах і коло них досить поважну кількість різних документів. Мені довелося ті документи переглядати і важливіші з них навіть перекладати на німецьку мову для комісії. Праця була нелегка, бо документи були понищені часом і лежанням з трупами в гробах і до того немилосердно воняли. Кожний знає, що трупячий запах не належить до приємностей. Я всежтаки наполегливо працював над тим і багато з них розшифрував. При тому доводилось вживати найрізніші технічні засоби, щоб таки точно розкрити ті тайни, що гробові документи в собі скривали.
Автори тих документів, московські служаки, чекісти чи енкаведисти, мабуть ніколи й не думали над тим, що їхні тайни, позакопувані в гроби з трупами, деколи й попалені, але недокладно, вийдуть на денне світло.
Це вказує на те, що у всесвіті діє щось в роді всевирівнуючої справедливости, яка дозволяє злочинні діла викривати і показати перед світом їхніх виконавців такими, якими вони були, а не святцями, якими їх представляла їхній хлібодавець Москва, або якими вони й самі себе представляли. Для підтвердження того погляду візьмімо і сьогоднішніх "святців" Москви, що відомі під назвою кагебістів, коли в суті вони такі ж самі, як і їхні попередники чекісти, енкаведисти, смершовці і т. п.
В масі викопаних з гробів у Вінниці документів найдено було майже в цілості, хоч і недуже читкому виді, акт оскарження одної групи українських людей, яких документ кілька разів називає "Організацією Українських Націоналістів-Державників" і один раз "Українською Націоналістично-Повстанчою Організацією". У висновках було зазначено, що члени тої організації — це польсько-румунсько-японські шпіони і вороги народу, що організація тримала зв'язки з територією Польщі і Румунії і т. п. Доказів на правдивість такого висновку не було жодних.
Цілий акт оскарження був в московській мові, хоч усе діло відносилося до України, хоч люди, що його складали, були службовцями України, що тоді мала крикливу назву Української Совєтської Соціялістичної Республіки — УССР.
Акт мав дату з серпня місяця 1938 року. На ньому виразно видно ручний підпис майора державної безпеки Корабльова.
Акт подавав коротко історію організації від початків 1928 року і пов'язував її з відомою в історії України "Спілкою Визволення України" і дальше до часів Визвольних Змагань України в роках 1917-1920. Зазначено було, що організація поширювала в Україні націоналістичну літературу. Окремо згадувалась націоналістична література з-поза границь московської імперії, чи пак по тодішньому Совєтського Союзу.
Одну з груп організації мав очолювати якийсь І. Г. Подольський, що був начальником Обласного Відділу Народної Освіти у Вінниці. Про нього свого часу дуже багато писали газети як про видного комуністичного діяча; в 1938 році нагло перестали писати. Його група була розкрита як націоналістична в 1938 році її зліквідовано. В долученні до оскарження було досить багато різних записок, актиків і доносів. У зв'язку з тією групою пропав тоді ж і молодий "надійний" комуніст Чернявський, що сидів на досить високому пості в московській єрархії в Україні; він був обласним секретарем партійного комітету.
Сама організація мала бути досить поширена в Україні. Центр її находився в Києві, а групки її були розкинені по різних московських дивізіях, що складалися з українців. Це була виразна організація військовиків.
Акт подавав такі короткі дані: В тодішній 24 стрілецькій дивізії працював з рамени організації Б. Н Нечаєв на пості ветеринарного начальника в дивізії.
В 71 полку працював з рамени тої ж організації ветеринарний лікар Кудрин. Членом організації був і начальник ветеринарного управління Вінницької Області Лебедєв. Членами були працівники обласної бактеріологічної лябораторії Навгородов і Мельничук. В 71 полку згадувався ще й полковий коваль Малько. З організацією мав зв'язки тодішний начальник Ветеринарного Управління Київської Військової Округи — скорочено КВО — Нуромський.
Були дані про організацію в тодішній 97 стрілецькій дивізії. Ця група, як подавав акт, мала у відповідному моменті підняти проти Москви повстання, відірвати Україну від Московщини та проголосити самостійну українську державу. Нитки тієї групи вели до 1928 року і далі до визвольних змагань України в роках 1917-1920. Група мала пов'язання з Спілкою Визволення України, що її Москва розкрила і розгромила.
Членів тієї групи вербував командир Київської Піхотної Школи комдив (генерал-лейтенант) Зубов. Він у 1933 році мав завербувати в члени організації командира 97 артилерійського полку майора Г. І. Кондратєва, родом з Дніпропетровська. Сам майор Кондратєв кінчав одну з воєнних шкіл у Києві і творив, націоналістичні клітини в 97 стрілецькій дивізії. Він таким чином підготовляв дивізію до виступу проти Совєтів. Інші члени організації ширили ідеологію українського націоналізму серед студентів воєнних шкіл у місті Києві та серед старшин тих шкіл.
До організації належали Герасимчук, керівник господарського відділу піхотної школи в Києві, Затворницький, начальник постачання тої школи, Пляско, вчитель математики тої школи, Рилев, командир артилерії тої школи і Грущецький, вчитель української мови та командир одної чоти тої школи. Всіх їх завербував до організації майор Кондратєв.
В 1934 році з майором Кондратєвим був пов'язаний і начальник тої школи комдив-генерал-лейтенант Малишкин. Сам Малишкин приєднав був до організації командира одної чоти тої школи, Калінена.
Одним з керівних членів ОУН, від 1934 року почавши, був якийсь високий військовий достойник Кавуловський. Йому безпосередно мав підлягати майор Кондратєв. Кавуловський вдержував теж зв'язки з одним старшим інструктором політичного відділу дивізії 97. Він пов'язав був Кондратєва з якимсь Дорошенком і доручив був йому створити організаційну сітку в районах Жмеринка та Волковинці, де мала переховуватися зброя організації.
Говориться в народі, що закопана в гріб тайна остає на віки вічні тайною. Ті, що тайни у Вінниці в гроби закопували, ніколи й не думали, що їхні тайни вийдуть на світло денне, перестануть бути тайнами для живого світа.
Мені довелось в 1943 році побувати довший час у Вінниці в ролі змобілізованого до служби перекладчика для німецької комісії дослідів московського народовбивства в місті Вінниці, в Україні. В тому характері мені довелося бачити 9,432 трупи, що їх викопували з могил і досліджували члени комісії.
У тих самих масових гробах у Вінниці найдено було при трупах і коло них досить поважну кількість різних документів. Мені довелося ті документи переглядати і важливіші з них навіть перекладати на німецьку мову для комісії. Праця була нелегка, бо документи були понищені часом і лежанням з трупами в гробах і до того немилосердно воняли. Кожний знає, що трупячий запах не належить до приємностей. Я всежтаки наполегливо працював над тим і багато з них розшифрував. При тому доводилось вживати найрізніші технічні засоби, щоб таки точно розкрити ті тайни, що гробові документи в собі скривали.
Автори тих документів, московські служаки, чекісти чи енкаведисти, мабуть ніколи й не думали над тим, що їхні тайни, позакопувані в гроби з трупами, деколи й попалені, але недокладно, вийдуть на денне світло.
Це вказує на те, що у всесвіті діє щось в роді всевирівнуючої справедливости, яка дозволяє злочинні діла викривати і показати перед світом їхніх виконавців такими, якими вони були, а не святцями, якими їх представляла їхній хлібодавець Москва, або якими вони й самі себе представляли. Для підтвердження того погляду візьмімо і сьогоднішніх "святців" Москви, що відомі під назвою кагебістів, коли в суті вони такі ж самі, як і їхні попередники чекісти, енкаведисти, смершовці і т. п.
В масі викопаних з гробів у Вінниці документів найдено було майже в цілості, хоч і недуже читкому виді, акт оскарження одної групи українських людей, яких документ кілька разів називає "Організацією Українських Націоналістів-Державників" і один раз "Українською Націоналістично-Повстанчою Організацією". У висновках було зазначено, що члени тої організації — це польсько-румунсько-японські шпіони і вороги народу, що організація тримала зв'язки з територією Польщі і Румунії і т. п. Доказів на правдивість такого висновку не було жодних.
Цілий акт оскарження був в московській мові, хоч усе діло відносилося до України, хоч люди, що його складали, були службовцями України, що тоді мала крикливу назву Української Совєтської Соціялістичної Республіки — УССР.
Акт мав дату з серпня місяця 1938 року. На ньому виразно видно ручний підпис майора державної безпеки Корабльова.
Акт подавав коротко історію організації від початків 1928 року і пов'язував її з відомою в історії України "Спілкою Визволення України" і дальше до часів Визвольних Змагань України в роках 1917-1920. Зазначено було, що організація поширювала в Україні націоналістичну літературу. Окремо згадувалась націоналістична література з-поза границь московської імперії, чи пак по тодішньому Совєтського Союзу.
Одну з груп організації мав очолювати якийсь І. Г. Подольський, що був начальником Обласного Відділу Народної Освіти у Вінниці. Про нього свого часу дуже багато писали газети як про видного комуністичного діяча; в 1938 році нагло перестали писати. Його група була розкрита як націоналістична в 1938 році її зліквідовано. В долученні до оскарження було досить багато різних записок, актиків і доносів. У зв'язку з тією групою пропав тоді ж і молодий "надійний" комуніст Чернявський, що сидів на досить високому пості в московській єрархії в Україні; він був обласним секретарем партійного комітету.
Сама організація мала бути досить поширена в Україні. Центр її находився в Києві, а групки її були розкинені по різних московських дивізіях, що складалися з українців. Це була виразна організація військовиків.
Акт подавав такі короткі дані: В тодішній 24 стрілецькій дивізії працював з рамени організації Б. Н Нечаєв на пості ветеринарного начальника в дивізії.
В 71 полку працював з рамени тої ж організації ветеринарний лікар Кудрин. Членом організації був і начальник ветеринарного управління Вінницької Області Лебедєв. Членами були працівники обласної бактеріологічної лябораторії Навгородов і Мельничук. В 71 полку згадувався ще й полковий коваль Малько. З організацією мав зв'язки тодішний начальник Ветеринарного Управління Київської Військової Округи — скорочено КВО — Нуромський.
Були дані про організацію в тодішній 97 стрілецькій дивізії. Ця група, як подавав акт, мала у відповідному моменті підняти проти Москви повстання, відірвати Україну від Московщини та проголосити самостійну українську державу. Нитки тієї групи вели до 1928 року і далі до визвольних змагань України в роках 1917-1920. Група мала пов'язання з Спілкою Визволення України, що її Москва розкрила і розгромила.
Членів тієї групи вербував командир Київської Піхотної Школи комдив (генерал-лейтенант) Зубов. Він у 1933 році мав завербувати в члени організації командира 97 артилерійського полку майора Г. І. Кондратєва, родом з Дніпропетровська. Сам майор Кондратєв кінчав одну з воєнних шкіл у Києві і творив, націоналістичні клітини в 97 стрілецькій дивізії. Він таким чином підготовляв дивізію до виступу проти Совєтів. Інші члени організації ширили ідеологію українського націоналізму серед студентів воєнних шкіл у місті Києві та серед старшин тих шкіл.
До організації належали Герасимчук, керівник господарського відділу піхотної школи в Києві, Затворницький, начальник постачання тої школи, Пляско, вчитель математики тої школи, Рилев, командир артилерії тої школи і Грущецький, вчитель української мови та командир одної чоти тої школи. Всіх їх завербував до організації майор Кондратєв.
В 1934 році з майором Кондратєвим був пов'язаний і начальник тої школи комдив-генерал-лейтенант Малишкин. Сам Малишкин приєднав був до організації командира одної чоти тої школи, Калінена.
Одним з керівних членів ОУН, від 1934 року почавши, був якийсь високий військовий достойник Кавуловський. Йому безпосередно мав підлягати майор Кондратєв. Кавуловський вдержував теж зв'язки з одним старшим інструктором політичного відділу дивізії 97. Він пов'язав був Кондратєва з якимсь Дорошенком і доручив був йому створити організаційну сітку в районах Жмеринка та Волковинці, де мала переховуватися зброя організації.
Майор Кондратєв приєднав був до організації начальника ветеринарної служби 289 стрілецького полку, Голтуренка, писаря в полковому штабі, Товаровського. До організації належав ще й командир одного з дивізіонів 97 артилерійського командира одної чоти 97 артилерійського полку, Северинова, полку, який спеціяльно вишколював дивізіон, маючи на увазі повстання проти Совєтів.
Організація, як цілість, мала групу старшинську й стрілецьку. Члени організації, по випуску з армії працювали для організації в місцевостях, де доводилось їм жити.
До старшинської групи належали ще такі старшини: Кондратенко, Романенко, Катасанов — усі з Києва. Майор Кондратєв був тільки командиром одної групи старшин.
В Київському районі організація мала групу коло 150 бійців, а в цілому київському гарнізоні коло 500 бійців, розкинених малими групками по цілому гарнізоні.
В самих початках організації до неї належав ще якийсь Сукин (чи Суликин) один з вчителів школи в Києві.
Стільки вдалось вичитати про організації, їх сітку і їх склад з акту оскарження, що його підписав був начальник НКВД у Вінниці Корабльов.
По перестудіюванні того акту і пов'язання з ним додаткових паперів я розпитував різних людей, яких уже запізнав у Вінниці, чи їм було дещо відоме про ту організацію. Мені сказали, що в 1938 році були чутки в місті Вінниці про ліквідацію широко розгалуженої націоналістичної організації серед військовиків і що в літі 1938 року у зв'язку з тим були арештовані в місті і окрузі коло 200 людей.
До того ще таке: в одному місці акту згадувалося, що організація мала зв'язки до Румунії. У зв'язку з тим треба б сказати, що Організація Українських Націоналістів, під проводом полк. Е. Коновальця, а після нього полк. А. Мельника, мала свої опірні пункти в Бесарабії, понад Дністром, що тоді належала до Румунії. Тими пунктами завідував полк. Роман Сушко, один з провідників ОУН того часу.
Для більшої ясности ще таке: В дні 23 травня 1938 року, в місті Ротердамі, в Голяндії, загинув від бомби московського агента, українця з роду, Павла Яценка, що увійшов в історичну літературу під псевдом Валюха, провідник ОУН полк. Е. Коновалець.
У зв'язку з його смертю, через Фінляндію, продісталась була до Европи вістка про те, що у зв'язку з смертю полк. Е. Коновальця Москва мала арештувати і розстріляти 217 визначніших старшин своєї армії, в тому і кількох активних генералів, командирів дивізій. Не виключене, що в те число втягнено теж і розстріляних у Вінниці членів Організації Українських Націоналістів-Державників, про яких говорив вище переказаний акт оскарження.
Заввага:
Коли згадуваний акт оскарження розшифровано і перекладено на німецьку мову, відповідні німецькі чинники заборонили були всякому що-небудь про те говорити і все розглядали як довірочний для них матеріял. Як аргумент на те рішення подавалося, що в тому випадку Москва буде мати виправдання для свого вчинку — масових розстрілів у Вінниці. Дальший аргумент був, що в даному випадку українці гордилися б своєю боротьбою з Москвою і тим підперли б свої домагання до Берліну про створення в Україні окремої Української Держави.
24. 5. 1972.
Додаток:
Комісія, з якою мені доводилось працювати в ролі перекладчика, вивезла була всі акти з Вінниці і про Вінницю до Берліна. Вони були в закамарках установи, що звалась тоді Райхскрімінальполіцайамт, тобто Державне Управлення Кримінальної Поліції. Акти, як мені відомо, не збереглися; помогли в цьому випадку Москві англо-американські бомбовики, тодішні союзники Москви. Збереглись тільки мої приватні записки з тих часів, які мимо строгої німецької заборони я робив і можливим для мене способами, при помочі таки тих самих німців, доставляв в безпечне місце в Німеччині, де мені тоді довелося жити.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар