НАМ ПИШУТЬ...
Статтю під заголовком "Титуломанія" поміщено в ч. 6-му "Вістей Комбатанта" за 1975 рік на стор. 41-44. Підписав її: "Роман Б. Припхан підп. (або хор.) 1 УД УНА (Старшиська Школа Позен-Трескав-1944 р.)".
Отже, автор, як підпоручник або хорунжий, є молодший старшина скороченого курсу німецької старшинської школи воєнного часу за Другої світової війни, то є з малим ще стажем старшинської служби, хоч би й боєвого геройського вояка. Тому для критики справи підвищень в рангах він ще не встиг бути обізнаний з підставовими й відповідними для того матеріялами.
Тому, не дивно, що зміст його статті виказує брак знання основних відомостей для правдивого вияснення теми та для об'єктивної аналізи тих явищ, які він розглядає, відносно підвищень військових рангів на еміґрації та гонорових звань в Українському Вільному Козацтві.
Те і друге він змішує й ототожнює та оцінює з одної і тої ж точки зору. При тому допускається грубих помилок. Вони у нього сталися з одного боку — через незнання, а з другого боку через тенденційність, яка прозраджується в його іронічних насмішках та висновках.
Через ту непідготовленість автора до солідного й правдивого насвітлення та об'єктивної критики згадуваних справ, він понизив значення своєї статті, не перевіривши джерельного матеріалу, а може його й не маючи до своєї розпорядимости.
Щоб допомогти ВШановним Читачам мати правдиву уяву про фактичний стан справи та направити хиби атвора, подамо слідуючі далі вияснення.
В першу чергу вияснимо справу українських військових рангів, що їх надається для відзначення стажу і заслуг в армії. Потім подамо фактичні й дісні дані про гонорові звання в Українському Вільному Козацтві, що не є ідентичні з військовими армійськими рангами.
1.
Найперше подаємо дослівну копію слідуючого основного наказу Армії і Фльоті Української Народньої Республіки.
"Наказ Армії і Фльоті Української Народньої Республіки
М. П. 30-го червня 1924 р.
По Мобілізаціино-Персональній Управі.
З цим днем припиняється:
а) Приняття на дійсну війсьному службу,
б) надавання старшинської ранги
в} підвищення в старшинських рангах і
г) нагородження орденами та відзнаками,
аж до часу розпочаття Українською Армією і Фльотою воєнних дій на УКРАЇНСЬКІЙ ЗЕМЛІ.
Підписав: Головний Отаман Симон Петлюра"
Скріпив копію своїм підписом: "Микола Янов полковник, в той час вик. об. Начальника Мобілізаційио-Персональної Управи Військового Міністерства".
Шановний автор "Титуломанії" пише, що в ділянці "військових титулів чи ступенів"... "у нас на еміґрації справжня суматоха". В точному перекладі на українську мову слова "суматоха" — означає "метушня" або "колотнеча". І це правда. Але далі він зазначає, що "на щастя, це вже минулося"! На жаль, він помилився або не знає, що підвищення у військових рангах продовжувалось і досі продовжується з рамени Ресорту Військових Справ УНР в екзилі. Маємо факти, з яких подамо лише деякі для прикладу, не називаючи імен нагороджених рангами старшин вже на еміґрації, коли українська військова служба припинилася і воєнних дій на еміґрації не відбувається.
Маємо кілька хорунжих Армії УНР, які ту рангу набули, скінчивши Військову Школу в таборі інтернованих у Вадовицях в році 1921-му наказом Головної Команди Війська УНР ч. 69 з дня 28 липня 1921 року. Від того часу, вже після демобілізації Армії, вже за часів перебування на еміґрації, без служби у війську, багатьох з тих хорунжих поступово підвищувано аж до ранги майора, а то й до підполковника...
А з найновіших прикладів наведемо слідуючі факти. Наказом по Ресорту Військових Справ УНР чис. 21 з дня 25 травня 1975 року між іншими нагородженими підвищено одного майора в підполковники зі сташинством з 1-го квітня 1954 ропу. А слідуючим наказом ч. 22 з 25-го червня 1975 року одного поручника підвищено в сотники зі старшинством з 9-го травня 1950-го року...
За браком місця вже й цих прикладів вистачить, щоб показати помилковість автора статті "Титуломанія", що "суматоха" в справі підвищень в старшинських рангів на еміґрації ніби вже припинилася. Тому він помилково також пише, що частина українських комбатантів не встигла використати нагоди, коли "Військове Міністерство при УНРаді підвищувало в рангах. Як бачимо, така "нагода" продовжується і по цей час.
2.
Підпоручник або хорунжий Роман Припхан, кінчаючи розділ статті про військові ранги, що їх надає Ресорт Військових Справ УНР з наказу Президента УНР в екзилі, зауважує, що лишилась значна частина незадоволених честилюбивих комбатантів, які... "не встигла добитись жадних підвищень". А далі вказує на Українське Вільне Козацтво, де, на його думку, мовляв, є вихід для людей, які хотять почестей і тут можуть "авансувати" у скорому часі.Характеризуючи далі УВК, як парамілітарну організацію та цитуючи про те дані з журналу "Українське Козацтво" ч. З (1975), підпоручник або хорунжий Р. Припхан допустився кількох хибних тверджень, які вважаємо за необхідне, ради правди, вияснити.
Він вважає, що УВК признало своїм Почесним Отаманом Командира УНА Генштабу Генерала Павла Шандрука, щоб тим "немовби старається залегалізувати серед української громади свою практику підвищень військових ступенів своїм членам"... Тож вияснюємо: Генштабу Генерала Павла Шандрука обрала Почесним Отаманом УВК Велика Козацька Рада 30-го квітня 1969 року по традиції ще від 1917-го року вибирати Почесним Отаманом заслужених перед Україною осіб. Першим Почесним Отаманом був обраний Голова Української Центральної Ради проф. Михайло Грушевський, потім — Головний Отаман Симон Петлюра, потім Андрій Лівицький, пізніше — кол. Кошовий Українського Козацтва на Слобідську Україну Генерал Іван Омелянович-Павленко, а по його смерти — Ген. Штабу Генерал Павло Шандрук.
Коли ж Генерал П. Шандрук іноді, спорадично висловлював Генеральній Булаві УВК або Гоноровій Раді УВК свої поради, побажання чи внески, то згадані установи УВК ставились до того так, як велить правило мілітарної дисципліни, яке каже, що навіть прохання начальника є наказом до виконання, а тим більше внесок чи порада Командира Української Національної Армії, яке становище генерала П. Шандрука провід УВК респектує в повній мірі і беззастережно.
Далі слідує друге наше пояснення. В УВК не даються і не підвищуються "військові ступені", як називає підпоручник або хорунжий Р. Припхан військові ранги. В УВК лише за відповідні заслуги в організаційному житті й праці, і то на протязі встановленого терміну для кожного звання, надаються підвищення в гонорових козацьких званнях. Отже надаються ГОНОРОВІ, то є почесні звання заслужені відповідною працею напротязі встановленого часу. При тому розрізняються ті звання на: звичайні козацькі, звання адміністративні для тих кандидатів, що не служили у війську, звання санітарні для медичних фахівців і звання капелянські для священослужителів. Тому, що це лише гонорові звання, то коли дотичний член УВК виступає з радів УВК добровільно або буде виключений за якуть провину з козацького реєстру, то одночасово наказом УВК його позбавляється і дотичних козацьких звань, які він перед тим набув в УВК.
Отже, зовсім не те, що є притаманне для військових рангів, які лишаються при їх власниках і тоді, коли дана особа вже виступила з дійсної військової служби або, як у нас тепер хоч вже перестала існувати дієва Українська Армія, але її колишні старшини і далі титулуються своїми військовими рангами.
Підпоручник або хорунжий Р. Припхан точно подав за "Українським Козацтвом" інформації про ті роки праці, які призначені в інституціях УВК для підвищень в козацьких званнях. Але він не згадав про те, що і в інших культурних і державних народів також практикуються підвищення в званнях чи і в рангах в неармійських парамілітарних або допоміжних та добровільних організаціях потрібних для плекання вояцького духа. А такою нашою традиційно-національною організацією і є УВК, що існує зі своєю практикою підвищень козацьких звань ось вже 60-й рік, бо ж наказ про демобілізацію дієвої Армії УНР з 30-го червня 1924-го року не торкався УВК.
Автор "Титуломанії" підпоручник або хорунжий Р. Припхан не зробив такої порівняльної замітки, хоч певно про такі приклади у інших народів знав. При тому, він не спромігся розрізнити "інтернаціональних", як він називає "військових ступенів" від традиційних наших козацьких звань і тому критикує їх рівняючи до рангів в армії. Крім того, він змішує або утотожнює ті козацькі звання з назвами службових становищ в УВК. Наприклад, називає "козацькими ступенями" і курінного отамана і кошового отамана. Також згадує, що УВК надає своїм членам рангу "майора", якого звання під такою назвою в УВК ніколи не надавалось.
Висміваючи звання козацьких генералів, автор "Титуломанії" виявив незнання того, хто може бути генералом в армії. Він пише, що: "На те треба довгих літ служби, високої освіти, а що найважніше, треба успішно закінчити високу старшинську школу генерального штабу". (Підкреслення наше. А. К. і М. П.)
Мало служив у війську в старшинській ранзі згаданий автор, а тому мабуть не встиг довідатись, що одержання генеральської ранги у війську нема вимоги мати високу освіту (розуміється, що йде річ про цивільну високу освіту) та, що зовсім не є "найважнішим успішне закінчення школи генерального штабу". Видко він не знає, що така школа в усіх арміях зветься "Академією Генерального Штабу" і має завданням поповнювати Корпус Старшин Генерального Штабу не обов'язково в генеральських рангах, але і в інших рангах старшини Ген. Штабу: сотників, підполковників, полковників...
Критикуючи звання генерала УВК, підпоручник або хорунжий Р. Припхан пише: "В УВК ця справа упрощена. Тільки 5 літ активної праці в УВК та закінчення середньої освіти є вистачаючі, щоб стати генералом УВК. Навіть при війську не треба служити. Легко і скоро!". Отже, чи навмисне, для упрощєння свого твердження, чи може тенденційно він пропустив сказати, що на протязі тих п'яти років активної відповідальної праці кандидат на звання козацького генерала має бути обов'язково в ранзі полковника не менше тих таки п'яти років, а не таким собі козаком, що й при війську не служив.
Ще гірше і не по лицарські поступив підпоручник або хорунжий При-пхан, коли безпідставно зробив такий іронічно-насмішливий закид, висловлений в своєму імені підпоручмика по адресі генерала УВК, хоч і не називаю-чи генерала по імені. Підпоручник або хорунжий Р. Припхан пише-запитує: "Яке має бути відношення підпоручнина, що здобув свій ступінь у активній службі, до генерала УВК, який у активній службі був тільки канцелярійним писарем, або у війську взагалі не служив?"
Щоб відповісти на таке безпідставне запитання і спростувати таку негідну для старшини безіменну, отже узагальнюючу, насмішку, подаємо тут статистичні дані про всіх генералів УВК, яких в козацькому реєстрі маємо одинадцять осіб.
З тих 11-ти генералів 2 генерали закінчили Академію Генерального Штабу, 1 генерал (з 11-ти) має освіту трьох високих шкіл, один генерал (з 11-ти) має освіту двох високих шкіл, 5 генералів (з 11-ти) мають освіту одної високої школи, 7 генералів (з 11-ти) закінчили по дві військових старшинських школи і 4 генерали (з 11-ти) — по одній старшинській школі. Всі козацькі генерали служили в активній військовій службі і всі брали участь в старшинських рангах у збройній визвольній боротьбі України в українських формаціях, а перед тим — у боєвих акціях інших армій за Першої світової війни, а 7 з них потім і в Другій світовій війні.
Ніхто з них — одинадцяти козацьких генералів — за активної служби не був "тільки канцелярійним писарем", як то висловився підпоручник або хорунжий Р. Припхан.
Як правдиві вояки по своєму духу, ніхто з них не нарікає на труднощі, при яких вони здобували свої старшинські ранги, як то хвалиться підпоручник або хорунжий Р. Припхан, який згадує, що свій "ступінь" здобув "потом і кров'ю", одначе видко лишився по духу звичайною цивільною людиною, бо й досі не знає точно назви своєї старшинської ранги в українській мові, бо підписується: підпоручник або хорунжий"!
За Генеральну Булаву УВК:
Антін Кущинсьиий Михайло Петруняк
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар