ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

пʼятниця, 4 травня 2018 р.

ПО КНИГАРСЬКИХ ПОЛИЦЯХ


Юрій Тис-Крохмалюк

Іван Кедрин: "Життя — Події — Люди", Спомини і коментарі, Видавнича Кооператива
"Червона Калина", Нью-Йорк, 1976, стор. 724.

Якщо маємо бібліотеку книг з важливих для наших часів, зосібна до історії останніх десятиліть, то побіч Енциклопедії (Коломийське видання), Екс Лібріс за редакцією Ковжуна, "Від комітету до Державного Центру" і "Від держави до комітету" Паньківського, Нотатників Є. Маланюка, "Українська Галицька Армія" Л. Шанковського та інших видань Д. Микитюка, врешті клясичних уже праць визначних діячів нашого століття, у ній повинна знайтися книга споминів і коментарів Івана Кедрина. Це тому, що І. Кедрин виповнює порожнечу у наших публікаціях, коли йдеться про психічне і духове підґрунтя нашого суспільного і політичного життя. Кедрин не тільки описує минуле, майже завжди зв'язане з його особою, його працею як професійного журналіста і його довкіллям, але теж дає оцінку подіям, які скромно називає коментарями, хоч ті, його чисто особисті, погляди глибоко сягають у гущу контроверсійних подій, і подані читачеві у новому світлі інтерпретацій автора.

Я певний, що з завдання проаналізувати дух нашої доби, ніхто інший не міг би краще вив'язатися, як І. Кедрин. У нього немає злоби до нікого, навіть до своїх противників, у яких старається знайти навіть позитивні причини до такого ставлення. В тому і приємність читати спомини з тисячами постатей, для яких нема ні одного злого слова, а коли й знайдемо негативну оцінку людини, то завжди з доброзичливими коментарями. Цікаво характеризує автор роки під польським пануванням у Західній Україні. Він оправдується, що можливо положення українців і польська політика достатньо відомі, але все таки пише про це, бо у нас нема відповідної праці на цю тему, а позатим, совєтська пропаганда фальшує дійність українського життя під Польщею.

Коли йдеться про стиль цього визначного твору, хочу звернути увагу, що автор не придержується хронолігії подій і, мабуть, цілком свідомо, описуючи якусь подію чи тему, часто забігає допереду, до пізніших, а навіть сучасних подій, або повертається десяліття дозаду. Такий стиль є доцільний у того роду споминах, які мають змінливу тематику і багато постатей, та й тоді, коли автор має нагоду обсервувати дуже многогранне життя та брати участь у повному багацтві позитивних і негативних для нього подій, ситуацій і переживань. Такого стилю ужив вперше французький письменник Андре Мальро у своїй  книзі  споминів "Антимемуари", що йому дозволило у споминах глибоко роздумувати над життям. Кедрин вживає цього стилю, щоб знайти цілість зложену з різних подій з різними людьми і в різних часах; і з тої цілости дати матеріал для майбутнього при допомозі свого інтелекту і поважного журналістичного досвіду. Його власна особа служить тільки для пояснення ситуацій, для наближення їх до читача, наче на другому пляні те, що діялося з ним самим, а часом із його ріднею. Книга І. Кедрина — це повінь подій, долі осіб і крутіж життя, у якій багато дечого згадано тільки кількома словами або у коротких уступах.

Я особисто був зацікавлений у питанні: Кедрин і 1 УД УНА. Але автор не замешкував тоді у Львові і не мав відношення до творення дивізії. Тому часто, наче рефлектором, кидає промінь світла на проблему і це вистачає читачеві зрозуміти забуті події. Приміром, добре сталося, що автор пригадав розмову Сталіна з ген. Сікорським у Москві. Сталін переконував Сікорського про долю Західньої України, що українці полякам не потрібні та що "ми їх разом викінчимо!" Сікорський відповів: "На людях нам не залежить, тільки на землях!"

Про 1 УД УНА знаходимо на стор. 365 таке: "Про Український Центральний Комітет, про акт з 30 червня і створення Дивізії Галичина, відомої нині як Перша Українська Дивізія Української Національної Армії (тоді у 1944 р., не було ще навіть прикметника "Українська" у назві Дивізії) є вже ціла література — твори діячів, які безпосередньо брали участь, а то й стояли у проводі даних організацій і установ, і вони авторитетно подають факти та насвітлюють ті події. В першу чергу треба згадати про монументальний тритомовий твір д-ра Костя Паньківського: "Від держави до комітету", Нью-Йорк, 1957, "Роки німецької окупації", 1965, і "Від Комітету до Державного Центру", 1968. Володимир Кубійович писав нераз про УЦК та зокрема багато місця присвятив йому у своїх споминах "Мені 70", Париж—Мюнхен, 1970. Про Українську Дивізію існує окрема література, згадати б тільки про твір Вольфа Дітріха Гайке "Українська Дивізія Галичина" (Торонто, як том 188 Записок НТШ), Олега Лисяка "Броди" і інші. Заповіджено видання великого збірника Братства кол. вояків 1 УД УНА під редакцією Олега Лисяка. До речі, про Українську Дивізію Галичина я написав цілу низку статтей у "Свободі" та "Вістях Комбатанта" (дві статті "Дивізія Галичина" 5 і 6 жовтня 1950,  "7000  поляглих за  ідею",  "Свобода" з 2 серпня 1952 і багато інших).

На стор. 397 автор пише: "Еспанське видання історії УПА, що появилося заходами чи з-під пера Юрія Тиса-Крохмалюка видатного дослідника того періоду, мені не відоме. Я не дивуюся, що невідоме, бо автор помиляється. Я написав в еспанській мові історію Дивізії п. н. "Ґерра і Лібертад" (Війна і свобода", а історію УПА по-англійськи в ЗСА, яка вийшла 1972 р. у перекладі В. Душника і заходом Т-ва к. вояків УПА, а недавно в американському видавництві. 
                                                  
На стор. 401 пише: "Однаково Українська Дивізія як Українська Повстанська Армія довгий час становили в українському вільному суспільстві проблеми, довкола яких велися  приватні  розмови і публічні дискусії. Адже до творення Української Дивізії негативно поставилася була ОУН Степана Бандери, а вісті про УПА довгий час частина української еміґрації сприймала скептично... Сьогодні УПА — як і Українську Дивізію — визнано вже як велику цінність, як останні добровільні українські військові формації, які так само, як УГА, армія УНР і Карпатська Січ — виводили себе ідеологічно від першої у новій історії України української формації Українських Січових Стрільців".

Стор. 437 до 441 присвячена старанням архиєпископа Бучка про 1 УД УНА та про двох духовників, які прибули до полонених 25 червня 1945 року. Коли тоді ще єпископ Бучко довідався про небезпеку видачі полонених вояків Дивізії совєтським військовикам, не завагався вночі піти до Папи Пія XII, якого переконав про потребу негайної інтервенції.
Автор згадує ще про оборону Олега Гарматія і його родини, переведену директором ЗУДАК-у, та Мирослава Прончака. Справи, які торкаються 1 УД на згаданих сторінках передаю у великому скороченні.

Іван Кедрин людина великої чесноти і великого серця. Передав нам працю свого життя, з якої можемо вивчати українську людину у закрутах світових криз останніх десятиліть. Не мав ніколи великих постів і посад. Але мав зате відповідальність за своє становище і за свої слова, до яких прислухувалися найвизначніші люди української дійсности. Те, що сьогодні колишні вояки Української Дивізії втішаються пошаною серед українського суспільства є в певній мірі теж заслугою Івана Кедрина.



Немає коментарів:

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації